Реферат: Місце України в глобалізаційних процесах

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Вона  розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який провів ряд проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобаль­ну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолю­цію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згід­но з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ.

Визнаючи висновок про існування планетарних меж еконо­мічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людсь­кого суспільства як причину і наслідок надмірного демографіч­ного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового сус­пільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування гло­бальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї тео­рії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що роз­виваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою про­грами сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні. Ми підтримуємо його в наших дослідженнях.

Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвива­ється під керівництвом академіка Н. Мойсеева на базі ноосферного вчення В.Вернадського.

Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їх розумін­ня пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Глобальну природу слід розглядати як самооргані­зовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довго­строковому плані. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвит­ку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, що ховає голову в пісок.

Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біо­сфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефектив­ним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформо­вана ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, яка відкриває шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запро­понувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими», а також соціологію глобального комп­ромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирі­шення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобаль­них інститутів згоди», які можуть добиватись стабільних і ефек­тивних компромісів. Ми вважаємо, що положення школи універ­сального еволюціонізму органічно ввійдуть в парадигми глобаліс­тики ноосфери.

Школа мітозу біосфер, з точки зору вчених, не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при пе­реході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світо­вого людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнаро­дний Інститут екотехніки (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис пара­дигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потреба­ми космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті результати ви­користовувати для покращання земної біосфери і для формуван­ня ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють «глобатех» — тип нової культури, що має ареалом розповсюдження весь планетарний ри­нок. Факт експансії «глобатеху» в Космос означає, що повна еко­логічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біо­сфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвит­ку» з метою створення системи моделей альтернативного гло­бального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управ­ляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформацій­ного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення запропонований авто­рами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики.

Школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) роз­робляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія сис­тем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається як криза пе­реходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взає­модії ядра («золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалі­зації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною соціоло­гічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соці­ального розвитку приділяється все більша увага.

Таким чином, сучасна глобалістика не має і очевидно не ма­тиме в близькому майбутньому якогось єдиного напрямку. Ландшафт сучасної глобалістики створює ве­ликі методологічні проблеми. Як уже зазначалось, кожна з пара­дигм є орієнтованою на конкретну наукову дисципліну, а не на їх синтез. В останній період став помітним ефект інтерпарадиг-мальної рефлексії, що на основі якогось базового спільного концепту (ноосфера) зв'язує різні парадигми. Це вселяє надію на принципову можливість розробки інтегрованої парадигми глоба­лістики в майбутньому.

Зміст окремих напрямків ще залишається під тиском відпо­відних філософських доктрин: лібералізму, марксизму. Систем­ний комплексний підхід ще не набув статусу обов'язковості для всіх концепцій і парадигм. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глоба-лістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації конкуруючих цивіліза­цій відкриває можливості для створення більш життєздатних систем глобалістики.

За своєю природою глобалістика — міждисциплінарна наука. Міждисциплінарний підхід повинен стати важливим методологі­чним принципом глобалістики. Сьогодні вже можемо говорити не тільки про формування загальних основ теорії глобалістики і про такі її основні напрями як економічна глобалістика, політич­на глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна глобалістика, глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення взаємозв'язку, єдності цих напрямів, що говорить про становлен­ня інтегрованої науки.

До межі XX і XXI століть ця наука стала вже «великою» нау­кою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації.

Глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному людства на XXI століття. Небаче­ні раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні за­грози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт до­сліджень цієї світової науки.

Тим більш важливим є сучасне визначення глобалістики, її пред­мета, об'єкта і методів, її змісту, її прикладної та прогностичної функції. До середини 90-х років XX століття, визначаючи суть гло­бальних проблем, дослідники стверджували, що до їх складу відно­сяться «проблеми, що виникають у результаті об'єктивного розвит­ку суспільства, які створюють загрози всьому людству і вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль всього світового співтова­риства». Тобто трактування глобальних проблем і глобалізації було обмеженим і, в головному негативним з боку загроз.

Про глобалізацію як нову небачену в історії людства можли­вість розвитку мало хто з дослідників говорив взагалі. За останні п'ять років ми бачимо гігантські масштаби розвитку глобалізації і глобальної інтеграції. Замовчувати глобалістику як науку вже не­можливо. Вона повинна стати одною з головних наук сучасності. Тут вона перегукується зі вченням про ноосферу В. Вернадського. Немає сумніву, що XXI століття — це початок ери глобальної ноосфери. З'явились «нові контури глобалістики», безмірно зрос­ла відповідальність глобалістів-дослідників за підготовку глобаль­них рішень і політиків за їх практичну реалізацію.

Сучасні процеси глобальізації демонструють нові внутрішні суперечності. Серед них одне з головних питань - це протиріччя між інтересами економічного розвитку і зростанням та захистом навколишнього середовища. Багато країн підійшли до такого рівня економічного розвитку, коли без вирішення проблем екологізації виробництва, екологічної безпеки будь-яке подальше нарощування масштабів виробництва стає контрпродуктивним і перетворюється на одну з найбільш сильних стратегічних загроз. Чорнобильська катастрофа - найбільш серйозне попередження людству про можливі глобальні екологічні катастрофи. Узгодження економічних стратегій розвитку з екологічними на глобальному рівні - це велике завдання XXI століття.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16