Реферат: Місце України в глобалізаційних процесах
Що ж реально отримала Україна від співробітництва з Міжнародним валютним фондом? На перший погляд, ця співпраця має певні позитивні наслідки. Залучення кредитів МВФ дозволило Урядові України реалізувати ряд заходів, спрямованих на досягнення макро-економічної стабілізації. В результаті фінансово-кредитна політика стала значно жорсткішою, вдалося призупинити розвиток інфляційного процесу. В 1995 році в обіг була впроваджена національна одиниця - гривня, яка впродовж двох років демонструвала свою стабільність. Значною мірою були усунені обмеження для формування ринкового характеру валютного курсу гривні, процес курсоутворення став базуватися на ринкових засадах. Була також різко зменшена кількість антиекспортних бар'єрів. Контроль над більшістю цін на товари внутрішнього ринку було скасовано, а ціни, що пов'язані зі споживанням енергії, були встановлені на рівні світових.
Завдяки виконанню певних вимог МВФ Уряд України зміг різко скоротити дефіцит державного бюджету і, починаючи з 1995 року, покривати його за рахунок державного боргу, не вдаючись до емісії. Також були започатковані програми структурної перебудови у сільському господарстві, в галузі енергетики, значні зрушення відбулися в сфері власності в результаті завершення малої приватизації. У 1998 році, вперше з 1989 року, вдалося зупинити падіння валового внутрішнього продукту України.
Але на думку багатьох українських економістів співпраця України з МВФ має набагато більше негативних наслідків, ніж "позитивних". В чому полягає суть "допомоги" МВФ? Надаючи кредити, керівництво МВФ виставляє свої вимоги, які країна-реципієнт повинна виконувати. Причому ці вимоги досить часто не враховують економічну ситуацію в країні, особливості її історичного розвитку, ментальність її народу і т. ін. Тому більшість заходів, що проводяться МВФ, йдуть не на користь країні, а на шкоду. Не обминула така доля і Україну. Так, керівництво МВФ поставило перед Урядом України ряд умов, виконання яких мало бути обов'язковим. Серед цих умов - досягнення макрофінансової стабілізації, зниження темпів інфляції до рівня, який відповідає міжнародним значенням (2-3% на рік), скорочення принаймні до рівня міжнародних стандартів бюджетного дефіциту. На думку МВФ, лише за умов здійснення цих стабілізаційних програм можливо призупинити інфляцію, активізувати інвестиційний процес, створити засади для початку економічного зростання.
Щоб закріпити і зробити незворотними ці реформаційні процеси, МВФ поставив перед Урядом України умови виконання ряду інших "критеріїв ефективності", зокрема: реальне здійснення економічних реформ, проведення ринкової за своїм характером кредитної політики, відмова від множинності валютного курсу. Уряд України мав здійснити лібералізацію зовнішньої торгівлі, скоротити розміри дефіциту платіжного балансу тощо.
І уряд "чесно" виконував ці умови. Здається, що головною турботою уряду за останні роки було догодити керівництву МВФ. У результаті виконання рекомендацій фонду цілий ряд макроекономічних показників (крім темпів падіння ВВП) вдалося наблизити до тих контрольних цифр, які визначені Меморандумом про економічну політику уряду. До речі, МВФ вимагав від Уряду України ще в 1996 році довести дефіцит консолідованого бюджету до 3,5% від ВВП . І лише такий макроекономічний показник, як платіжний баланс, через імпортну залежність України від іноземних постачальників нафти й газу із року в рік лишається незадовільним.
Але як уряд не намагається виконувати умови МВФ, не все відбувається саме так, як хочеться керівництву фонду. Звичайно в таких випадках МВФ не обмежується критикою та проголошенням невдоволення, а одразу вдається до економічного шантажу - замороження кредитів та припинення траншів. Так, розгляд Радою директорів МВФ питання щодо продовження співробітництва з Україною в рамках програми розширеного фінансування неодноразово переносився на інший строк.
Здається, що чим більше урядові кола України намагаються виконувати вимоги МВФ, тим частіше останній невдоволений подіями в Україні, тим більше нових вимог висуває фонд. Хай би виконання цих вимог сприяло розвиткові України. Але до цього часу немає жодних позитивних зрушень в жодному секторі економіки. Більш того, поглиблюється системна криза, триває руйнація економіки та виробництва, відбувається справжній геноцид цілої нації - українського народу.
Про що свідчать всі ці сумні факти? Тільки про те, що рецепти МВФ виявилися непридатними для України, а методи реформування української економіки за цими рецептами довели свою неефективність та руйнівний характер.
Зараз вже очевидно, що запропонована МВФ схема переходу до ринкової економіки на основі здійснення "шокової терапії" виявилася для України, з одного боку, надто жорсткою, а з іншого, - малопридатною, це визнають і самі експерти МВФ. Торкаючись, наприклад, грошово-кредитної політики, вони визнають, що вона "носила в цілому надмірно ліберальний характер і проводилася непослідовно. Робилися окремі спроби скоротити зростання кредитної емісії, проте за умов величезного попиту на кредити для фінансування бюджету, державних підприємств та сільського господарства вони мали короткостроковий характер... Зовнішньоекономічна політика сприяла труднощам в галузі платіжного балансу... Повсюдне і досить мінливе за своїм характером втручання держави в економіку, а також повільний хід структурної реформи і лібералізації створили складні умови для організованої підприємницької діяльності".
"Нульовий" результат спіткав практично всі напрями реформ. Так, непродумана і масова лібералізація цін викликала гіперінфляцію, науково не обґрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призвела до того, що за межами України "осіли" на іноземних рахунках (а отже працюють на іноземну економіку) десятки мільярдів доларів. Руйнація економіки призвела до різкого відпливу інвестицій.
До цього треба додати, що Україна зазнала тяжких втрат і в галузі науки і техніки. Захоплення виконанням рекомендацій МВФ та турботою про те, як краще догодити керівництву фонду, послабило увагу до дуже важливої частини економіки і суспільства - науково-технічного прогресу, фундаментальної науки, розробки новітніх технологій. Треба усвідомлювати також, що зниження потенціалу України, її деіндустріалізація та деградація народу об'єктивно виступають загрозами економічній безпеці України, а отже можуть призвести до втрати державності. Тому очевидно, що якщо ми хочемо бачити Україну успішною, квітучою, цивілізованою державою, треба припинити сліпе виконання вимог і умов МВФ, перевести стосунки з фондом на якісно інший рівень.
Щодо подальших стосунків з МВФ існує цілий спектр думок. Одна крайність - це залишити все, як є. І хоча в неї є прихильники (особливо в уряді), ми бачимо, що такий сценарій неможливий, бо він веде нашу країну до національної катастрофи. Інша крайність, що має своїх прихильників серед лівих партій - це повний розрив відносин із МВФ, хоча, це теж не вихід. Достатньо зазначити, що у випадку розриву договору з МВФ Україна повинна була б повернути 11 млрд. дол. за борговими зобов'язаннями. Тому треба шукати істину десь посередині. Треба продовжувати співробітництво з фондом, знаходити розумні компроміси. Так, наприклад, у разі успішної реалізації Програми розширеного фінансування Україна могла б обмежитись консульта-тивною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, спрямованих на підтримку переходу національних економік до ринкових відносин. Можуть бути знайдені й інші форми співробітництва. Головне, щоб Україна у відносинах з МВФ почувала себе не прохачем, а рівноправним партнером.
Світовий банк
Велику роль серед міжнародних фінансових організацій відіграє в Україні Світовий банк. Україна є членом Світового банку з 1992 року і представлена у Вашингтоні як у Раді директорів, так і в Раді управляючих Світового банку. Їй належить 10908 акцій, що становить 0,7% від загальної кількості акцій Світового банку, а також 11158 голосів у банку, що становить 0,72% від загальної кількості голосів.
З моменту вступу України у Світовий банк Уряд України і керівництво банку розробили ряд програм і заходів щодо реформування багатьох сфер української економіки. Вони включають дослідження та звіти з різних секторів економіки, підготовку програм та проектів, що можуть бути представлені банку для фінансування, та інші заходи.
Першу позику в сумі 27 млн дол. США Україна отримала від Світового банку в 1993 році для цілей, як зазначалося, вдосконалення управління державним сектором ("public sector management"). Малося на увазі реформуван-ня управління фінансовою системою країни та вдосконалення системи оподаткування, що мало поліпшити становище з внутрішнім та зовнішнім боргами України.
Організаційні засади співробітництва між Україною і Світовим банком були закладені в 1994-1995 роках. Саме тоді було реалізовано так званий реабілітаційний проект, спрямований на досягнення макроекономічної стабілізації, лібералізації цінової та торговельної політики, створення конкурентного середовища на ринку товарів і послуг.
У 1995 році Україна отримала реабілітаційну позику у розмірі 400 млн дол. США. В цьому ж році Україна отримала і другий транш реабілітаційного кредиту в розмірі 250 млн. дол. США. Цей транш мав цільове спрямування - фінансування критичного імпорту та підтримання платіжного балансу України. Кредитною угодою було регламентовано, що кредити Світового банку надаються на термін до 20 років, мають пільговий період 5 років і ставку процента за кредит - 7,1%. Зазначені кредити направляються, зокрема, на покриття дефіциту бюджету.
Умовою їх надання є реалізація Україною проектів реформування економіки системного характеру, якими передбачається запровадження структурних та інституційних заходів. Такі заходи доповнюють програму макроекономічної стабілізації, поєднуючи її із заходами по структурних змінах економіки. Ці системні кредити залучаються в комплексі з кредитами МВФ, вирішуючи проблеми на рівні конкретних секторів економіки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
