Втрата близької людини

p align="left">У психологічній літературі виділяють кілька типів горя, які відрізняються симптоматикою й характером плину: патологічне, конфліктне й хронічне.

Знання симптоматики цих типів дозволяє психологові в ситуації консультування адекватно реагувати на переживання людини.

Патологічне горе характеризується тим, що його симптоми залишаються невираженими й через багато років (хронологічних) зберігаються тривога, туга, депресія, гнів і інші прояви.

Патологічне горе може виникнути в ситуації шоку - несподіваного, непередбаченого горя, коли людина просто не в змозі вирішувати психологічні завдання, необхідні для переживання горя. Біль дуже сильний, і людина прагне будь-якими способами позбутися від нього.

Конфліктне горе виникає на тлі попередніх конфліктних відносин з померлою людиною. Конфліктні відносини й несподівана смерть людини викликають дуже сильне й складне почуття провини, що триває досить довго. Основна робота психолога буде спрямована на зміст почуття провини.

Ситуація хронічного горя створюється в тих випадках, коли гострота переживань не знижується після 6 місяців, що пройшли після втрати близької людини. Звичайно хронічне горе викликається симбіозом у відносинах, коли люди гранично залежні друг від друга не тільки інтелектуально, але й емоційно. Найчастіше це проявляється в подружжя, чиї відносини наповнені безпосередніми почуттями друг до друга. У спостерігача створюється враження, що людина "впивається" горем, хронічне горе може тривати роками й супроводжуватися почуттям повної безпорадності й відсутністю прагнення робити щось самостійно. Така людина має потребу в соціальній і психологічній допомозі.

Слід зазначити, що при будь-якому варіанті переживання горя необхідна перебудова структур психічної реальності, а це вимагає Я-Зусиль людини, виділення якостей свого Я як підстави для обґрунтування своєї активності. Це робота, що супроводжується активізацією внутрішнього діалогу й створює передумови для відкритості до впливу іншої людини, що може бути використане (і, до нещастя, використовується) для маніпулювання свідомістю людини.

Психолог, що консультує людину в ситуації горя, допомагає формулювати й вирішувати психологічні завдання, пов'язані з реконструкцією психічної реальності. Типова ситуація, коли приймається рішення про надання психологічної допомоги, виглядає приблизно так: людина випробовує гострі переживання, які супроводжуються безсонням, головними болями, у тексті, що породжує людина, є симптоми, які потрібно розуміти як симптоми складностей у переживанні горя.

Текст людини наповнений засобами й способами переживання горя - людина буквально захлинається в них, хоча пройшло вже досить часу для реорганізації психічної реальності. Але людина не може говорити про померлому без безпосереднього переживання горя, без прояву в гострій формі (сльози, хекання, почервоніння й т.п.) змісту переживання. Всі емоції людини, пов'язані з побутовими проблемами втрат і втрат, викликають реакції несподіваного горя. Ці невирішені психологічні завдання дають про себе знати, проявляючись у вигляді важких, неадекватних переживань як із приводу своїх втрат, так і втрат інших людей. Горе повинне бути сублімоване в адекватній для змісту переживання формі, такою формою стає реакція уподібнення, подоби пережитому.

Текст людини наповнений змістом переживання - це проявляється в тім, що йому дуже важко будувати тести на теми, відмінні від теми горя. Перехід на інші теми дуже сильно утруднений. Тема горя стає домінуючою.

Невирішені психологічні завдання дають про себе знати й у тім відношенні до речей померлого, котре можна спостерігати в людини, що переживає горі, - вони довгий час зберігаються в недоторканності. Це одна зі знакових систем, що має ілюзорно-стійку структуру й дозволяє за рахунок зовнішньої презентації направляти Я-Зусилля на відношення до неї, а не до змісту психічної реальності, що вимагає зусиль по її перебудові. Думаю, що речі померлого виконують роль знаків, структури, нехай на час, психологічний простір людини, що переживає горе у варіанті нового змісту, що зм'якшує біль. Цей тимчасовий, але новий зміст, що може бути знайдений у спілкуванні з речами, є однієї з можливостей впливу людини на свій психологічний простір.

Психолог, що консультує людину в ситуації горя, може зустрітися також із симптомами захворювання в цієї людини, які аналогічні симптомам хвороби, що викликала смерть близької людини. Це можуть бути ритуальні болі, які виникають у зв'язку з подіями, що поєднували в часі померлої людини й того, хто переживає втрату. Принцип подоби мало досліджений у психології, але в ньому є ті елементи змісту, які привели до необхідності створення дзеркала, фотографії, картин портретного жанру й т.д. Хотілося б їх назвати елементами симетрії або елементами рівноваги: будь-яка річ може існувати тільки тоді, коли вона орієнтована в просторі - у неї є право й ліво, верх і низ, лицьовий і зворотний боки й т.д. Психологічний простір - особлива річ, що теж вимагає орієнтації в ньому ж самому. При цьому відбувається виділення системи координат - Я и не-я психологічного простору, що повинне втримувати саме себе, тобто дізнаватися себе в інших речах, знаках, що створюють, що задають його унікальність. Можливість використання різних знаків для структурування психологічного простору і є в цьому принципі подоби - людина може бути подібною всьому й всім, тобто його психологічний простір потенційно має можливість бути нескінченно різноманітним, але Я вимагає конкретизації як можливості втримання в часі якості психологічного простору - це необхідно для здійснення спрямованої активності.

Так і зустрічаються в психічній реальності дві тенденції - нескінченність (через уподібнення) і дискретність (конкретність) через позначення якостей Я.

Звичайно, це тільки припущення й спроба пояснити необхідність для людини іншої людини, що створює своєю присутністю або відсутністю ті проблеми життя, які в науці намагаються зрозуміти, аналізуючи переживання людини в ситуації горя.

Можна також сказати, що близька людина своєю присутністю забезпечує цілісність психологічного простору, можливість його трансформації й збереження характеристик індивідуальності.

Психологові, що консультує людини в ситуації горя, доводиться спостерігати симптоми різких змін у його способі життя після перенесеної втрати або, навпроти, відсутність реакції. Змістовно це поведінкові прояви переживання втрати цілісності, почуття приналежності психічному простору Я. Напруга в Я після перенесеної втрати загострює завдання ідентифікації, і її процес стає гранично напруженим.

Це може бути пов'язане із симптомами депресії, які обтяжуються почуттям провин і дуже низькою самооцінкою (по моральних якостях), або демонстрацією ейфорії, коли людина відверто фальшивить при цьому.

Відсутність адекватних переживань для здійснення ідентифікації, а це насамперед переживання наявності свого індивідуалізованого Я, здатного на Я-Зусилля, приводить до того, що людина наповнює свої Я-Переживання відношенням до вже неіснуючої людини, заміняючи її образом і своєю реакцією на нього реальні, власні Я-Зусилля по створенню нового відношення до померлої людини.

Я-Зусилля людини в ситуації горя можуть бути спрямовані на відтворення дій померлого - людина буде прагнути імітувати дії померлі (робити, як завжди робив він) або ж Я-Зусилля можуть бути реалізовані в саморуйнівному поводженні в цілому. Все це прояву неадекватного процесу ідентифікації, з яким психологові потрібно працювати, вирішуючи разом із клієнтом психологічні завдання переживання горя.

Звичайно до ознак не пережитого горя відносять періодична поява в людини туги й суму, які виникають періодично в те саме пора року. Це форми, що відтворюють зміст горя, що перешкоджають створенню нових структур у психічній реальності.

Крім того, у людини можуть спостерігатися страх смерті або страх хвороби, від якої вмерла близька людина. Це форми захисного реагування на руйнуючий вплив горя, так само, як і уникання всіх ритуалів, зв'язаних зі смертю близької людини. Ці форми виконують свою функцію захисту, охороняючи Я людини, його відносну стійкість, але вони ж перешкоджають реорганізації Я-Зусиль для створення нових психологічних структур. Горі є екстремальною подією в житті людини, вона не може бути щоденним. Це гостро індивідуалізована ситуація й тільки по її зовнішніх ознаках важко судити про глибину переживань людини, про їхній невідтворений словами екзистенціальному змісті, коли руйнується й вимагає нового відтворення все психічне життя, що забезпечує сенс існування організму - тіла.

Екзистенціальний розвиток людини - глибина його духовного життя, наявність самої духовної практики - буде впливати на переживання горя, на сприйняття свого страждання й оцінку його місця й ролі у своєму житті.

Багато з людей у стані горя відкрито або побічно виражають думки про самогубство. Ризик самогубства, дійсно, дуже високий.

Психолог може й повинен відкрито обговорювати цю тему з людиною, досліджуючи всі її лиховісні симптоми (чи був намір реалізувати задумане, чи був план, чи почалася підготовка, чи почалося прощання з родичами, і т.д.).

Самогубство є однієї з форм реагування на ситуацію горя, що психологічно з'ясовно, якщо весь зміст концепції життя у свідомості людини займала інша людина й немає інших форм структурування психічної реальності.

У психологічній літературі мені зустрічалися принципи консультування горя - як і всі наші описи, вони схематичні й не відбивають драматизму ситуації, у якій перебуває клієнт і консультуючий. Вони зводяться до структурування ситуації консультування у вигляді психологічних завдань, які повинен вирішити клієнт, тому і їхній опис буде нагадувати повернення до переліку завдань, які людина повинна вирішити, переживаючи горі.

Я спробую описати, як психолог може сприяти постановці й рішенню психологічних завдань, адекватні ситуації горя. Насамперед треба визнати (прийняти, усвідомити) факт втрати. Для цього, як мінімум, треба говорити про факт втрати, про те, що і як було. Розповідати вголос для себе й для психолога всю послідовність подій, відновлювати їх у своїй свідомості за допомогою слів повсякденної мови, діалогу, що відрізняється від повсякденного тем, що психолог зацікавлений, щоб людина, що горює, як можна точніше відновила всю картину подій.

Він слухає й задає питання про цю подію, його питання про те, що і як було.

Проговорити ситуацію, зробити промовлене системою знаків у діалозі з іншою людиною, виходить, забезпечити актуальність цієї системи знаків у психічній реальності людини, що горює. Вони будуть актуальними засобами реалізації психічної реальності, тому що включені в текст, у якого є адресат - психолог. Це забезпечує тексту зміст, той зміст, що важко актуалізувати в ситуації внутрішнього діалогу із загубленою близькою людиною.

Не менш важливої представляється робота психолога по визначенню й вираженню почуттів до померлого. Треба допомогти виразити самі важкі емоції - гнів і тугу. Вони пов'язані із захисними механізмами раціоналізації, які не дозволяють людині віддатися потоку почуттів, бути природним у прояві гніву й туги. Захисні механізми раціоналізації, якщо їх використовувати в зовнішньому діалозі психолога й людини, що горює, можуть допомогти у визначенні й вираженні почуттів через позначення предмета почуттів. Як відомо, коли називають саме почуття, це актуалізує його зміст, а коли обговорюється предмет почуттів, то можна будувати відношення до цього предмета. Психолог може (можливо, повинен) задавати питання про події й предмети, які створюють зміст переживання: "Про що ви нудьгуєте? Про що жалуєте? Про що не жалуєте? і т.д." Треба прагнути в спілкуванні з людиною, яка пережила втрату до того, щоб вона побачила предмет своєї туги й гніву у всьому різноманітті його якостей - позитивних і негативних, щоб був баланс у цих оцінках стосовно загубленої людини. Це зовсім не виходить, що треба спеціально шукати негативні якості в людині й називати їх - побутова етика давно регулює цю й аналогічні ситуації правилом: "Про мертвих - добре або ніяк". Умовчання - це форма створення підтексту в будь-якому тексті; у консультуванні важливо, щоб людина почала будувати свій текст, у цьому випадку орієнтований на слухача-психолога.

Підтекст також існує у свідомості людини й, як і прямий текст, тільки вимагає більших Я-Зусиль для його втримання.

Почуття провини, що звичайно проявляють люди, що горюють, у ситуації консультування, буває різного ступеня виразності. Часто воно виявляється глибоким і супроводжується тривогою й безпорадністю, тоді людині потрібна психотерапія немедичного типу. Це тривала й цілеспрямована робота людини, що горює, і психотерапевта, спрямована на усвідомлення почуття і його наступну інтерпретацію в структурі індивідуального життя людини, у логіку його життя.

Тривога, безпорадність, смуток, сум - це ті почуття, які часто блокуються в побутовому житті: "Треба бути сильним, треба вміти виживати, треба дивитися правді в очі й т.п.". Це всі стереотипи, які утрудняють вираження почуттів людини, сприяють їхньому блокуванню, знецінюванню, в остаточному підсумку вони перешкоджають переживанню горя як природного психічного процесу, "омертвляючи його штучними утвореннями у вигляді знаків "правильного поводження".

Часто причиною тривоги буває неусвідомлювана тривога смерті, про смерть треба говорити з побутовим язиком переживає, що горе звичайним, факту, що викликало страждання (природно, для цього треба добре знать цей факт як дані анамнезу).

Психолог-Консультант часто виявляється тою людиною, з якою можна бути відвертою і виявити свої безпосередні почуття - треба поплакати (як часто доводилося чути: "Я дома не можу розслабитися - діти, я повинна бути сильної, а от перед вами плачу, але ж усім жити несолодко, вам, напевно, теж...").

Завдання реагування на безпосередні почуття людини, що горює, - це одне із самих важких завдань у роботі психолога-консультанта. Може бути, тому так часто й пишуть колеги про якісь форми професійного захисту від емоційного вигоряння, від можливої професійної деформації.

Психологові потрібно вміти самому виражати свої почуття й не знецінювати жодним чином почуття іншої людини. Способів вираження почуттів у нашій побутовій культурі досить, вони ще не всі загублені й знецінені, елементарне знання форм - як традиційних, так і сучасних - робить психолога не тільки працюючим, але й живучим рядом з людьми, що горюють. Сьогодні, коли горя стільки, що, здається, немає родини, яку б не захлиснув ураган швидко мінливого темпу життя, цінностей, пріоритетів, ідеалів, виявлені почуття, спрямовані на поділ горя з іншою людиною, уже самі по собі - більша цінність, якщо не сказати більше, рідкість.

Але це один з ліричних відступів, без яких, до речі, здається немислимим рух думки в ситуації трагедії. Лірика, як світло життя в тих сутінках, які створює тінь смерті.

Психолог, вирішуючи завдання людини, що горює, може (і повинен) надати професійну допомогу в навчанні способам організації життя, у якій уже немає близької людини. Це одна з форм активного соціально-психологічного навчання, що допомагає людині освоїти раніше невластиві йому ролі, наприклад роль людини, що приймає рішення. У цьому випадку йому треба навчитися бачити й оцінювати ситуацію як позитивну, так і негативну. Знамениті способи, пропоновані психологами, звичайно виглядають як лист паперу, на якому в правому стовпчику треба написати всі позитивні моменти ситуації, а в левом - негативні. Психологові іноді доводиться брати на себе роль людини, що втримує його клієнта від прийняття поспішних рішень (переїзд, усиновлення й т.п.), аргументуючи своє втручання якістю стани людини, що переживає горе, ступенем його готовності до ухвалення рішення.

Це одна зі сторін рішення найважливішого психологічного завдання - знаходження адекватної дистанції до померлого, адекватної психологічної, емоційно насиченої дистанції.

Рішення цього завдання пов'язане з використанням існуючі в культурі подання про зрадництво в почуттях.

Сучасна побутова культура дає чимало прикладів того, як люди часто міняють свої емоційні прихильності без видимого особистісного руйнування. Трансльовані в масовій культурі зразки зірок і можливих ідеалів досить вільно вирішують проблеми вибору партнерів для встановлення емоційних зв'язків. Хотілося б сказати із цього приводу тільки одне - як не кожна травичка здатна цвісти, так не кожна людина здатна переживати горе, глибоко почувати. Це факт життя з ним доводиться вважатися як з даністю, як з тим, що перебуває поза нашим втручанням і присутністю. Можна привести масу аргументів для доказу цього твердження (літературних і життєвих), посилаючись на класиків і сусідів по планеті, але тут для цього немає місця. Проблема типології особистостей така ж вічна тема в психології, як і питання про її науковість.

Література

1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? - К., 1992.

2. Варга Д. Справи сімейні. - К., 2006.

3. Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2000.

4. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.

5. Селье Г. Когда стресс не приносит горя. - М., 1992.

Страницы: 1, 2