Втрата близької людини
Втрата близької людини
Втрата близької людини
У сучасній літературі, присвяченої стресу, велике місце займають роботи, присвячені переживанням людини в ситуації горя. Найтрагічніші для людини події його життя пов'язані із втратами близьких людей, близької людини. Інша людина своєю присутністю в житті або відсутності в ній здатна викликати найдужчий біль, для переживання якої людині необхідні час, сили й життя серед інших людей.
Будь-яка втрата (так само як і придбання) жадає від людини перебудови його психічної реальності, говорячи язиком знаків, у ній з'являється новий знак, якому треба наповнити змістом і знайти йому місце в психологічному просторі й часі. Для цього необхідні особливі форми активності, спрямовані на створення відносини до нового знака.
Втрата людини - це втрата визначеності границь свого власного психологічного простору. При повідомленні про втрату людина не відразу може поставитися до неї як до реальності, сприймати факт втрати як теперішній час свого життя. Інерція існування психологічного простору й часу дає йому можливість зовнішнього збереження активності в її звичних, автоматизованих формах.
Себе людина теж не здатна сприймати реально, вона оцінює свій стан як сонний, автоматичний.
Близька людина виконує в житті кожного з нас особливу роль, що не усвідомлюється в присутності цієї людини, - вона визначає вектор активності, як би впорядковує життя в будь-яких проявах хаосу. Недарма близьких людей найчастіше називають опорою, надією, кам'яною стіною, жилеткою, у яку можна поплакати, ідеалом, центром світу й т.п.
Нереалістичність що відбувається - це головна характеристика стану, у якому перебуває людина на перших стадіях переживання горя. У нього ще немає індивідуальних форм переживання, він користується загальнокультурними - словами - поняттями, але вони не наповнені змістом. Це одне з можливих пояснень того, чому мир, у якому живе й діє людина, що горює, здається фантомним (він, по суті справи, такий і є). Значно пізніше (у кожної людини свій темп психологічного часу) виникає відношення до втрати - гостра туга й протест. Людина прагне знайти втрачену людину, знайти реально, біль здається нестерпним. У цей час спостерігаються дуже сильні приступи болю, плач, безсоння. І дорослі, і діти, що переживають горе, розуміють, що воно вже трапилося, що нічого не можна зробити, але емоційно не вірять цьому. Форма вже створена, вона повинна наповнитися змістом змісту, для цього потрібна перебудова всієї системи психічної реальності - всіх її функціональних органів і одиниць. Ця перебудова виражається в галюцинаціях (найчастіше слухових) - з'являється відчуття явної присутності близької людини поруч, відбувається помилкове дізнавання його серед інших людей. Багато хто постійно або час від часу почувають присутність поруч померлої людини.
Туга як відчуття екзистенціальної порожнечі, як неможливість відновити сенс життя є одним із багатьох переживань приступу горя. Ілюзія присутності робить переживання більше тривалим. Вона суперечить розумінням того, що відбулося. У свідомості людини виникають як би дві нові знакові форми, які забезпечують можливість внутрішнього діалогу нового типу, заснованого на виявленні характеристик реальності. Це виражається в уточненні - через невір'я - властивостей і якостей ситуації або в пошуку таких засобів організації своєї свідомості, які виключають можливість події, що здійснилась (уникати думки об померлому, виборче забування). Важливо, що відновлюється динаміка психічного життя, у якій задіяні нові знаки реальності.
Туга може (і як уважають багато психологів, повинна) змінитися гнівом на померлого, на себе, на Бога, на інших людей, гнівом виклику почуттям, що загострилися, несправедливості, відсутністю змісту в стражданні. Як правило, з'являються підвищена активність, прагнення зайнятися роботою, зовні організувати себе. При цьому зберігаються постійні думки про померлому, відбувається постійний персоніфікований внутрішній діалог із цією людиною.
Іде реорганізація внутрішнього психологічного простору, іде пошук нових засобів і способів позначення його границь, що супроводжується появою нових почуттів - дезорганізації й розпачу. Відбувається все більше усвідомлення втрати, неможливості відновлення змістів, туга й почуття самітності стають усе більше сильними. Вони здобувають несподіваний характер гострих приступів туги й самітності. Границя свого психічного переживається людиною як завершена, вона не може активізувати своє життя власними зусиллями - стереотипи поводження порушуються: "Я не знаю, як жити далі". Люди починають дратувати, з'являється бажання піти від соціальних контактів, долають апатія й зневіра. Через багато років приступи гострої туги можуть вертатися через зустрічі із предметами, місцями, людьми й т.д.
Дезорганізація й розпач пов'язані з неможливістю здійснення процесу ідентифікації, тому що загублено найважливіша цього процесу - можливості діалогу з іншою людиною, що забезпечував переживання якостей Я й не-я як актуальну, визначальну динаміку психічної реальності.
Реорганізація й відновлення відбуваються через формування нових стереотипів поводження. Внутрішньо психологічний простір перебудовується й за рахунок реорганізації зовнішнього простору, життя людині доводиться займатися тими справами, установлювати ті відносини, які були невластиві йому, треба знаходити нову логіку життя. Починається пошук нової ідентичності, процес ідентифікації вимагає зміни Я-Концепції й концепції життя й смерті - основної тридцятимільйонної індивідуальної свідомості людини, які організують процес ідентифікації, сприяють побудові психологічного простору й можливості його розгортання в часі.
При реорганізації психологічного простору багато з людей відчувають присутність померлої людини: бачать його в сні й часто більше здоровим і молодим, але з якими-небудь симптомами неблагополуччя. Відчуття присутності здобуває різні форми - крім сновидінь це можуть бути уявлювані образи, галюцинації, постійне внутрішнє спілкування із цією людиною у вигляді діалогу й т.д.
Природно, що будь-який опис процесу людських почуттів не може дати точного подання про їхній індивідуальний зміст - варіанти тут нескінченно різноманітні й реакції людей на ситуацію горя можуть бути самими різними - від видимої відсутності реакції до реактивного стану або гіперактивності, але психолог повинен працювати, повинен діяти, не заподіюючи шкоди іншій людині, а виходить, повинен знати основні закономірності.
Сьогодні в практиці консультування до горя найчастіше ставляться як до процесу, у якому людині необхідно вирішувати наступні психологічні завдання:
прийняти реальність втрати;
проробити біль втрати;
пристосуватися до середовища, де немає близької людини;
організувати інші емоційні відносини.
Рішення кожної із цих завдань жадає від людини напруги, пов'язаного з виділенням якостей свого Я як підстави для зусиль по реорганізації психологічного простору.
У нашій культурі існує чимало засобів, що дозволяють людині використовувати їх для рішення своїх психологічних завдань: цей весь зміст концепції смерті, що транслюється в культурі у вигляді ритуалів, традицій, рефлексивних формул вираження відносини (найбільш прийнятними з них є ідеї безсмертя душі й можливості зустрічі в інший світі). Людина виявляється в більше складному становищі, якщо вона не знає ритуалів (елементарно не знає, як поводитися), не володіє когнітивною інформацією про свої можливі способи дії - не знає, що треба робити.
Актуалізація концепції смерті, усвідомлення її змісту пов'язані зі створенням Я-Відносини до цього феномена, з необхідністю переживати його як подія свого життя, з використанням якостей Я, які до цієї події не були виявленими в переживаннях.
Завдання пророблення болю втрати - це одне зі психологічних завдань, що вимагає перебудови багатьох структур психічної реальності. У нашій культурі відношення до цього завдання не завжди адекватно стану людини (існує заборона на прояв переживань болю); людині в рамках побутової психологічної допомоги звичайно радять тримати себе в руках, жалувати себе заради дітей, кріпитися й т.д. Заборону на переживання болю втрати часто приводить до психосоматизації болю, людина починає хворіти. Іншою формою відходу від переживання болю може бути зміна місця проживання або прийом ліків, але це найчастіше не допомагає, і біль вертається у вигляді переживань, пофарбованих у депресивні тони.
Біль втрати пов'язана з порушенням структури психічної реальності, щоб неї відновити, реконструювати, людині необхідні Я-Зусилля, орієнтовані на предмет переживання.
Цей предмет повинен бути представлений у новій системі знаків і в новій системі значень, для цього необхідно взаємодія з ними, вплив на цей предмет (втрата, втрата, горе). Треба говорити про нього з іншими людьми, у своєму внутрішньому діалозі, знаходячи сенс, позначаючи його для себе як можливість життя із втратою.
Потрібно пристосуватися до середовища, де немає близької людини. Треба навчитися розподіляти свої зусилля, організовувати життя по-іншому, усвідомити неї з нової позиції: відбувається перегляд концепції життя, перерозподіл системи цінностей, створення нового алгоритму життя, що приведе до успішного рішення життєвих завдань.
Адаптаційні процеси тут важливі, але вони становлять тільки частину роботи, що повинна проробити людина по реорганізації своєї концепції життя й можливості її конкретизації в щоденних життєвих завданнях.
Не менш складної представляється завдання створення емоційних відносин з іншими людьми. Звичайно, близька людина ніколи не зникне з пам'яті, їй завжди буде місце в житті тих, хто пам'ятає про неї. Кожна культура пропонує свої варіанти відносини до можливості нових емоційних відносин. У нашій культурі це часто пов'язане з почуттям провини перед померлим або боргом перед дітьми ("Діти не зрозуміють"). Людина іноді сама забороняє собі любити кого-небудь іншого, знаходячи інші (крім людини) об'єкти для своєї прихильності. Вона може поводитися стосовно інших людей так, щоб викликати тільки негативні почуття, намагаючись уникнути повторної втрати й робити так, щоб її не любили інші люди.
Страницы: 1, 2
