Вплив фізіології на психологію
p align="left">Фізіологія XIX сторіччя була перейнята духом розповсюдженої в той час філософії механіцизму. Ніде дух цей не був настільки явним, як у Німеччині. В 40-х роках минулого сторіччя група вчених, багато хто з яких були у свій час студентами Іоганнеса Мюллера, організували Берлінське фізичне суспільство. Цих молодих (усім до тридцяти) учених поєднувало переконання, що будь-які явища можна пояснити, керуючись законами фізики. Вони сподівалися з'єднати фізіологію з фізикою, розвивати фізіологію в рамках механістичних подань. Окрилені своїми ідеями, четверо вчених (включаючи Гельмгольца, про яке незабаром піде мова) прийняли врочисту клятву, підписавши її, відповідно до легенди, власною кров'ю. У клятві говорилося: життя є результат фізико-хімічних реакцій і тільки. Отже, в XIX сторіччі у фізіології перетнулися всі нитки: матеріалізм, механіцизм, емпіризм, експериментальний і вимірювальний методи.Ці досягнення ранньої фізіології вказують на методи дослідження й відкриття, які сприяли формуванню наукового підходу до психологічного дослідження мислення. Філософи розчистили дорогу для застосування експериментальних методів у вивченні мислення: фізіологи вже почали ставити експерименти для дослідження механізмів, що лежать ь основі психічних процесів, - наступним кроком повинне було стати застосування експериментальних методів безпосередньо до мислення.
Британські емпірики доводили, що єдиним джерелом знання є відчуття. Астроном Бессель продемонстрував важливість факторів відчуттів і сприйняття в науці. Фізіологи визначали структуру й функцію почуттів. Прийшов час підходити до оцінці відчуттів з кількісною мірою. Уже були доступні методи дослідження людського тіла: тепер виникла необхідність розробки методів вивчення мислення. Ґрунт для виникнення експериментальної психології був підготовлений.
Джерела експериментальної психології
Уперше експериментальні методи вивчення мислення, що, властиво, і є предметом дослідження в психології, застосували четверо вчених: Герман фон Гельмгольц, Ернст Вебер, Густав Теодор Фехнер і Вільгельм Вундт. Всі вони були німцями, усі одержали утворення в області фізіології й всі були в курсі останніх досягнень науки.
Чому Німеччина?
В XIX сторіччі психологія як наука розвивалася в більшості країн Західної Європи - особливо успішно в Англії, Франції й Німеччині. І отут виникає питання: загальновідомо, що жодна із країн не має монополії на ентузіазм, сумлінність або оптимізм, які потрібні, щоб рухати науку. Чому ж тоді експериментальна психологія зародилася в Німеччині, а не в Англії, наприклад, або Франції, або де-небудь ще? Не виключено, що відповідь криється в тих унікальних особливостях, які зробили німецьку науку самим родючим ґрунтом для нової психології.
До XIX сторіччя німецьке мислення проклало шлях до експериментальної психології. Експериментальна фізіологія вже зайняла там міцне місце й одержала більше широке визнання, чим у Франції й Англії. Так званий німецький характер добре підходив для кропіткої роботи з опису й класифікації, необхідним у біології, зоології й фізіології. У Франції й Англії перевага віддавали дедуктивному й математичному підходам до науки, у той час як у Німеччині, де велике значення надавалося ретельному й повному збору досліджуваних фактів, був прийнятий підхід індуктивний.
Оскільки в біології й фізіології не практикувалися підсумкові узагальнення, з яких потім можуть бути виведені факти, у наукових колах Англії й Франції біологію визнали далеко не відразу. Але в Німеччині, з її вірою в опис і класифікацію, біологія відразу зайняла гідне місце в родині наук.
Крім того, німці трактували поняття науки досить широко. У Франції й Англії науками вважалися лише фізика й хімія, у яких застосовувався кількісний аналіз; у Німеччині ж до наук відносили фонетику, лінгвістику, історію, археологію, естетику, логіку й навіть літературну критику. Французькі й англійські вчені сумнівалися в правочинності застосування наукових методів дослідження до такого складного предмета, як людський розум. Але вільні від подібного скептицизму німці з ентузіазмом узялися за дослідження розумової діяльності.
Германія надала масу можливостей для освоєння й впровадження нових наукових методів, і в цьому ми бачимо вплив контекстного економічного фактора. Тут було дуже багато університетів. До 1870 року Німеччина об'єдналася й виявляла собою вільну конфедерацію автономних королівств, герцогств і міст-держав, із централізованим урядом. Кожна із цих областей мала власний добре фінансований університет з високо оплачуваним професорське-викладацьким складом і найсучаснішим науковим устаткуванням.
Ну а в Англії в той час було лише два університети, Оксфорд і Кембридж - причому, ні в тім, ні в іншому не просувалися, не заохочувалися й не підтримувалися наукові вишукування ні по одній із психологічних дисциплін. Фактично, там виступали проти додавання в навчальний план нових предметів. В 1877 році Кембридж наклав вето на запит про викладання експериментальної психології, тому що це «образа релігії - класти душу людини на чашу ваг». У Кембриджі експериментальну психологію не викладали ще протягом двадцяти років, а в Оксфорді про неї навіть не заговорювали до 1936 року. В Англії шлях у науку був відкритий єдино джентльменам, що мають незалежний дохід, - шлях, як ми побачимо, Чарльза Дарвіна й Френсиса Гальтона. Аналогічна ситуація складалася у Франції, а також у Сполучених Штатах, де не було ні одного дослідницького навчального закладу до 1876 року, моменту підстави університету Джонса Хопкинса, у Балтіморі, штат Мериленд.
Таким чином, у Німеччині було більше можливостей для наукових досліджень, чим де-небудь ще. Говорячи мовою прагматичним, заробляти на життя працею вченого можна було в Німеччині, але ніяк не у Франції, Англії або Сполучених Штатах.
На початку XIX сторіччя німецькі університети охопила хвиля освітньої реформи, спрямованої на одержання академічної волі як для професорів, так і для студентів. Професорам дозволили самостійно вибирати теми для викладання й досліджень і працювати без опіки з боку. Студенти були вільні відвідувати будь-які курси лекцій за своїм вибором без обмежень твердого навчального плану. Ця воля поширювалася й на нові науки, якийсь була психологія.
Така університетська атмосфера забезпечила ідеальні умови для процвітання наукових вишукувань. Професори могли не тільки читати лекції, але й направляти експериментальні дослідження студентів у добре обладнаних лабораторіях. Ні в якій іншій країні не було настільки сприятливого відношення до науки.
Реформа в німецьких університетах сприяла їхньому розвитку, а це означало збільшення робочих місць для тих, кого цікавила наукова кар'єра. У Німеччині були досить великі шанси стати шановним викладачем з гарною платнею, хоча досягти вищого положення було важко. Від багатообіцяючого університетського вченого було потрібно представити наукову працю, більше значну, чим стандартна докторська дисертація. Це означало, що людина, що обрала університетську кар'єру, воістину повинен була мати видатні здатності до науки. Приступившись до роботи на науковій кафедрі, молоді вчені постійно відчували тиск у відношенні того, що стосувалося проведення досліджень і наукових публікацій.
Увесь світ заздрив німецькій університетській системі з її давніми традиціями, знаменитою академічною волею й репутацією наукової переваги й академічної суворості. Про студентів німецьких університетів жартували, що третина з них під тиском принципу «працювати-працювати» стала жертвами нервового зриву; третина намагалася знайти порятунок від цього тиску на дні склянки й зовсім загинула; ну а ще третина продовжувала управляти Європою.
Хоча суперництво було гострим, а вимоги високими, нагорода набагато перевершувала витрачені зусилля. У німецькій науці XIX століття процвітали тільки кращі із кращих, а результатом був ряд великих досягнень у всіх науках, включаючи нову психологію. Не випадково професори німецьких університетів, яким наукова психологія зобов'язана своєю появою, стали «володарями наукових розумів» у Європі.
Герман фон Гельмгольц (1821-1894)
Гельмгольц, фізик і фізіолог, плідний дослідник, був одним з найвидатніших учених XIX сторіччя. Хоча психологія займала лише третій рядок у списку його наукових інтересів, все-таки саме роботи Гельмгольца, а також дослідження Фехнера й Вундта, поклали початок нової психології.
Сторінки життя
Гельмгольц народився в Потсдамі, у Німеччині, де його батько викладав у гімназії (у Європі так називається підготовча вища школа або коледж перед надходженням в університет). Через слабке здоров'я, у дитинстві Гельмгольц одержував домашню освіту. У віці 17 років він надійшов у Берлінський медичний інститут, де плату за навчання не брали з тих студентів, хто погоджувався по закінченні навчання служити армійськими хірургами. Гельмгольц прослужив сім років, протягом яких він продовжував займатися математикою й фізикою й опублікував кілька статей. Він написав роботу, у якій вивів математичне рівняння закону збереження енергії.
Звільнившись із армії, Гельмгольц одержав місце ад'юнкт-професора на кафедрі фізіології в університеті Кенігсберга. Наступні тридцять років він займав академічні посади на кафедрах фізіології в університетах Бонна й Гейдельберга й фізики - у Берліні.
Гельмгольц надзвичайно успішно працював у всіляких областях. У ході досліджень по фізіологічній оптиці він винайшов офтальмоскоп - пристрій для дослідження сітківки ока. Його фундаментальна тритомна праця по фізіологічній оптиці «Фізіологічна оптика» був настільки значним, що його перекладали на англійську мову й 60 років через послу виходу. В 1863 році було опубліковане дослідження Гельмгольца із проблем акустики «Про сприйняття тону», у якому узагальнені результати його власних вишукувань і представлений огляд доступної в той час літератури. Він писав статті по таких різноманітних темах, як залишкове зображення, нездатність розрізняти кольору, переміщення кришталика ока, розмір в арабсько-перській музиці, утворення льодовиків, геометричні аксіоми, лікування сінної лихоманки. Пізніше Гельмгольц побічно сприяв винаходу бездротового телеграфу й радіо.
