Різні аспекти роботи психотерапевта

p align="left">Іноді дрібними лікувальними засобами досягаються значні ефекти. Деякою мірою це нагадує ситуацію в лікарняних «ділянках» гітлерівських концтаборів, уже з того періоду, коли вони були захоплені політичними ув'язненими. Там також мінімальними лікувальними засобами повертали хворих до життя. У старості, подібно тому, як буває в прикордонних ситуаціях (наприклад, у концтаборі), а також у дитячому періоді, отже, коли життя стикається зі смертю, драматично проявляється явище психофізичної єдності. Психічне зламування в подібних ситуаціях рівнозначний фізичному й нерідко приводив до смерті. Коли організм сильніше, те суб'єктивне відділяється від об'єктивного, тобто психічне від соматичного. Іноді виникає ілюзорне враження, що суб'єктивне (суб'єкт, «я») управляє об'єктивним (предметом, тілом).

Відношення людини до смерті, загалом, має амбівалентний характер. Вона збуджує страх, але також і потяг. Імовірно, не буває людей, які б ніколи в житті не фантазували про смерть і не бачили в ній єдиного виходу. Ніж далі смерть, тим легше з нею фліртувати. Молоді легко ризикують своїм життям заради задоволення своїх героїчних схильностей і, загалом, також з більшою легкістю, ніж старі, роблять спроби покінчити із собою в періоди зламування. Число суїцидних спроб звичайно зменшується в ті періоди, коли смерть близька (наприклад, під час воєн або стихійних лих). Серед старих людей трапляються самогубства, але їхньою причиною звичайно є почуття самітності, непотрібності, негативного життєвого балансу. Подібно тому, як багато хворих раком не допускають до своєї свідомості думки, що страждають невиліковною хворобою, так і старі люди відганяють від себе думка, що їхнє недалеке майбутнє замикається смертю. Клопочуть про повсякденні справи, переживають із приводу того, що буде через трохи або десяток-іншого років, всупереч тому, що в них існує лише незначна ймовірність дожити до того часу, живуть вигаданими страхами, що ним загрожує нестаток, бережуть непотрібні речі «на чорний день», що може наступити й т. п. Всі ці дрібні турботи й занепокоєння, часто маревного характеру, охороняють їх перед перспективою смерті.

Хоча іноді вони здаються смішними, не слід зневажати ними; для хворого вони важливі, і навколо них обертаються його думки й почуття. Коли лікар терпляче вислухує його скарги, хворий почуває полегшення, що зміг комусь поскаржитися, що його прикрості приймають всерйоз, що з його планами й проектами ще вважаються. Чорна стіна смерті, перед якою коштує стара людина й від якої він захищається нерідко безглуздою й смішною клопітливістю, дрібними турботами й прикростями, віддаляється, коли все це кимсь всерйоз приймається й, виходить, включається в коло соціальної дійсності. Тому що те, що нереально, завжди має більші розміри й викликає більші психічні пертурбації, порівняно з тим, що очікується в реальності. Необхідно завжди ставитися з повагою до дрібних турбот старої людини, тому що вони часто становлять єдиний зміст його життя й при цьому житті втримують. Іноді втрата улюбленого собачки прискорює смерть її хазяїна.

Іноді під впливом розмови зі старою людиною також і лікар учиться інакше дивитися на свої амбіції, турботи й плани. Імовірно, різниця між його важливими справами й малозначними турботами старої людини не так велика, як це представляється.

Час, присвячений старим людям, ніколи не буває для лікаря витраченим в пустую; нечасто йому вдається скористатися іншими можливостями - як з метою поглиблення своїх знань, так і підвищення життєвої мудрості - так, як у випадку контакту із хворим. А для старої людини лікар часто буває єдиним, хто хоче його зрозуміти й справді доброзичливий до нього; завдяки йому нерідко вертається вже втрачене бажання жити. Обов'язком лікаря є захищати життя, хоча б об'єктивно можливостей для життя залишалося зовсім небагато.

Психіатр, маючи справу з алкоголіком, якому він хоче допомогти, насамперед задається питанням, чому він п'є. Від уміння знайти відповідь на це питання значною мірою залежать результати лікування. Тому що, знаючи причину, можна знизити емоційна напруга, з нею зв'язане, і тим самим зменшити прагнення до алкоголю у хворого.

Знаходження відповіді, однак, справа непросте, про що свідчить хоча б те, що при лікуванні алкоголізму домінує негативне підкріплення, тобто вживання алкоголю зв'язується в терапії з неприємними наслідками (наприклад, введенням певних препаратів), щоб тим самим викликати відраза до алкоголю. Значно кращі результати дало б позитивне підкріплення, тобто створення таких ситуацій, у яких з алкоголю було б для хворого пов'язане із задоволенням. Подібні ситуації виникають іноді без участі лікаря; наприклад, алкоголік перестає пити під час екскурсії або після покупки автомобіля, або знайшовши собі яке-небудь захоплююче заняття й т. п. У таких випадках - екскурсія, автомобіль, хобі й т. п. - зменшується dolor existential - «біль існування», що лежить в основі алкоголізму.

Цю «біль існування», що, імовірно, є специфічно людською рисою, людина завжди прагнула якимсь способом зменшити; і одним з найстарших і найпростіших способів цього був і залишається алкоголь. Борг психіатра - знайти у свого пацієнта своєрідність цієї «екзистенціального болю», щоб мати можливість хоча б небагато її зменшити. Етіологія тут багатофакторна, і як завжди в психіатрії - необхідно рухатися в трьох площинах одночасно: біологічної, психологічної й соціологічної. Непросто встановити ієрархію важливості різних факторів; безперечно, серед них чималу роль грають фактори соціального характеру.

Люди п'ють по-різному. Інакше п'ють, відзначаючи якісь свята, для того, щоб викликати приємний настрій у суспільстві, інакше - з горя й т.д. Можна виділити кілька стилів випивки: неврастенічний, контактивний, діонисийський, героїчний і самогубний.

Неврастенічний стиль полягає в тому, що п'ють невеликими дозами, але часто, у стані стомлення й подразнення, стало бути, при головних симптомах неврастенічного синдрому. Досить однієї-двох чарок, щоб поправити самопочуття й уже в кращому настрої продовжувати повсякденне життя. Зрозуміло, що лікує дія алкоголю - мниме, тому що постійне його вживання підсилює симптоми неврастенічного синдрому. Під впливом алкоголю людина всі частіше стає стомленим і роздратованим, що, у свою чергу, змушує до подальшого, усе більше частому вживанню алкоголю; типовий приклад порочного кола.

Контактивний стиль спостерігається в тих, для кого важливіше всього досягнення кращого контакту з іншими людьми. Уже після невеликої дози алкоголю людина несміливий стає більше впевненим у собі, зменшується дистанція у відношенні до «важливого» персоні, легшає спілкування, мовчазна компанія пожвавлюється, люди стають більше симпатичними й більше цікавими, зростає почуття соціального зв'язку Це - стиль випивок, загальний, мабуть, для всіх культурних кіл; загалом, тут досить невеликих доз алкоголю.

Легко, однак, перейти від цього стилю до наступного - «діонисийському», також розповсюдженого в багатьох культурних колах. Тут п'ють уже багато, тому що мова йде про досягнення стану, у якому можна було б відірватися від повсякденної дійсності. По Ніцше, «аполлонийська установка цінує ясність, прозорість, витриманість, урівноваженість, замкнутість, досконалість, гармонію. Діонисийський же стиль цінує насамперед повноту й плодотворність життя, її порив, що зносить всі границі, заперечує всі закони, розбиває будь-які гармонії, для якого динаміка важливіше досконалості».

Два описаних Ницше стилі відповідають тому, що Минковський позначає як «ясний простір» і «темний простір» і що можна зв'язати з основним біологічним ритмом - дня й ночі. День - царство розуму й реальності, ніч - влада темних сил, диких страстей, екстазу, осяяння й панічного страху. Людина не може жити тільки вдень, йому необхідна також і ніч. Звідси - його потяг до психозу, до іншим «баченням миру», до відриву від реальності. Алкоголь і наркотики полегшують задоволення цього потяга. Алкоголізм такого типу зустрічається досить часто в художників або в людей з художніми амбіціями, а також у людей, стомлених життям. Те ж джерело можна відшукати й у популярному серед молоді Заходу вживанні ЛСД. У нас, у більше бідній країні, ЛСД заміняється, наприклад, «клеєм». Назва «клей» походить від того, що звичайно молоді люди використовують його спільно, тому що на їхню думку, тільки в цьому випадку випробовуються надзвичайні переживання.

«Героїчний» тип випивок також вимагає більших кількостей алкоголю. Лише тоді досягається почуття своєї сили й готовності до великих справ, які звичайно в наших умовах кінчаються хуліганськими витівками. У таких випадках алкоголь вивільняє існуючу в кожній людині й героїчній пропорції, що є в повсякденному житті. Вона становить одну із прекрасних рис молодості, що з незапам'ятних часів вожді експлуатували заради своїх, не завжди шляхетних намірів.

Важко визначити, у якому ступені в кожній людині присутні само деструктивні тенденції. У всякому разі самогубство можна вважати специфічно людським проявом. Небагато найдеться людей, які ніколи у своєму житті не хотіли покінчити із собою.

Тип випивок заради того, щоб «залити горі» - явище гарне відоме. Потрібно напитися п'яним, щоб забути про те, що болить, щоб покінчити хоча б на короткий час із собою й своїм стражданням. Агресія стосовно оточення з'єднується із самоагресією. Типи випивок героїчні і самогубні переплітаються між собою. Згодом відбувається алкогольна деградація й разом з нею соціальна смерть.

Чи існує національний характер? На це питання не існує однозначної відповіді. З біологічної точки зору існування національного характеру можливо. Умови середовища (серед яких чималу роль грають умови культурного характеру) складаються таким чином, що певні риси характеру корисні, а інші - не корисні. Люди, що володіють корисними рисами характеру, мають більше шансів вижити й залишити потомство, ніж ті, які цих рис не виявляють. Набір генетичних рис даної популяції (так званої gene pool) повинен, отже, від покоління до покоління змінюватися в напрямку кількісної переваги чорт, корисних для даного суспільства. Таким чином, він буде відрізнятися від набору генетичних рис популяцій, що живуть в інших умовах.

Крім уроджених рис, у формуванні гіпотетичного національного характеру грали б роль придбані риси, обумовлені так званим соціальним спадкуванням і, отже, що домінують у даному суспільстві моделями поводження.

Використовуючи одну із психіатричних типологій, можна було б глобально визначити суспільство як характеризується перевагою рис істеричних і психастенічних. Істеричні риси Бжезицький назвав їх скиртотимними, від грецького skirtao - танцюю, щоб підкреслити своєрідні нюанси, що відрізняють їх від класичного істеричного типу. Ці риси - прагнення імпонувати оточенню, зробити ефект без почуття обов'язковості, безмежна фантазія, почуття бурхливі, але поверхневі, легко й швидко перехідні від однієї крайності до іншої. Навпроти, психастенічні риси найкраще виражає фігура селянина. Це - людина тиха, покладлива, що уникає суперечок, низької думки про себе, вона охоче провалилася б під землю, щоб нікому не заважати.

Деякою мірою ці два типи особистості взаємно доповнюються так, що суспільство, що складається з таких людей, може існувати; одні засідають, інші працюють. Зник дворянин і зник селянин, але певні форми поводження збереглися; як і раніше зустрічається фанфаронство й селянська ретельність. Обоє описаних на перший погляд протилежних типу зв'язує одна загальна риса. І для одних і для інших головним питанням життя є питання: «що інші про мене подумають?» Істерик прагне завоювати схвалення оточення блиском, фанфаронством, блискучістю, а психастенік - тихою обов'язковістю.

Подібні форми поводження свідчать про самозамилування «автопортретом», образом «я» (self-concept). Користуючись модним нині в психології й психіатрії визначенням, можна було б сказати, що в цьому виражається певна психічна незрілість. Тому що однієї з рис психічної зрілості є вміння об'єктивного сприйняття самого себе й здатність відповістити на запитання «який я?» Це питання, типовий для молодіжного віку. У цьому періоді життя він може стати джерелом болісних переживань. При негативних оцінках самого себе справа може дійти навіть до спроб самогубства. Щоб вирізнитися перед самим собою й перед оточенням, така людина здатна ризикувати своїм життям (молодіжна героїчна установка).

Алкоголь зменшує муку питань, пов'язаних з образом самого себе. Під його впливом людина здається самої собі краще, шляхетніше, відважніше й т. п. Доводиться, однак, пити до дна, щоб дійти до дна своєї душі. А оскільки дна цього в дійсності не існує, чим глибше поринаєш, тим темніше стає, і охоплює бажання покінчити із собою, у чому також алкоголь допомагає, приносячись замість смерті втрату свідомості.

Представляється, отже, що певні специфічні риси польського алкоголізму виводяться з гіпотетичного національного характеру, особливо з його психастенічних і істеричних елементів. Лікування в таких випадках повинне ґрунтуватися на підвищенні в пацієнта почуття власної цінності й на навчанні його мистецтву об'єктивного сприйняття самого себе.

У цей час багато говориться й пишеться про згубні впливи сучасної технічної цивілізації на здоров'я людини. Інтенсивне перетворення природного середовища в штучною, створеною людиною, є найсильнішим негативним фактором. При спробах аналізу шкідливості сучасної цивілізації приходять до песимістичних висновків про те, що все, що з її випливає, шкодить людському здоров'ю. Технікою отруюються три стихії: повітря, вода й земля. Через неї ускладнюються відносини й порушуються канони людського гуртожитку. Через неї зменшується «життєвий простір» людини; йому стає занадто тісно, занадто підсилюється тертя з іншими людьми, із чим зв'язане наростання негативних почуттів у відношенні до ближнього; усяке дія натрапляє на протидію, а тому людина відмовляється від творчої установки на користь споживчої й т.д.

Людина сучасної цивілізації, перш ніж шукати медичної допомоги, звичайно спочатку сам намагається редукувати нервову напругу й занепокоєння, обумовлені в значній мірі умовами середовища. З різних способів такий аутотерапії (наприклад, пошук контакту із природою, хобі, сексуальні ексцеси) найчастіше вдаються до допомоги хімічних засобів. Їх можна розділити на три групи: психотропні препарати (засоби, що редукують напругу страху, або збуджують або викликають особливі стани), наркотики, алкоголь. Як представляється, традиційно використовуються методи хімічної аутотерапії; але найбільше використовується алкоголь. У той час як у західних країнах значно більше, ніж у нас, використовуються наркотики й психотропні засоби. У нас неможливо впоратися з алкоголізмом, а в них з наркоманією й зловживанням психотропними засобами.

Одним з багатьох мотивів пияцтва є нудьга. Нудьга має багато причин, але завжди в її основі перебуває негативна установка до того, що нас оточує. У цьому плані вона подібна до явища, по-видимості протилежному - поспіху. Обоє явища - поспіх і нудьга - протилежні зацікавленості. Зацікавлена людина перебуває в даному (власному) відрізку часу; актуальний навколишній світ його притягає. Нудьгуюча людина, або людина що поспішає, хоче вистрибнути з того, що його актуально оточує теперішній час стає для нього перешкодою.

Негативні почуття, що перебуває навколо, викликають мобілізацію вегетативно-ендокринної системи. Звідси - парадоксальне стомлення. Наприклад, людина, що очікує в черзі, нічого не робить і повинна була би відпочивати, а в дійсності буває більше стомленою, чим після важкої роботи. Одним зі способів зниження нервової напруги й хоча б тимчасового звільнення від почуття нудьги й поспіху є алкоголь. Завдяки йому можна на короткий час вистрибнути з теперішнього часу, що дратує.

Страницы: 1, 2