RSS    

   Результати дослідження сімейних відносин

p align="left">Спеціальні, присвячені сім'ям самотніх матерей дослідження, проведені останніми роками в різних містах і регіонах України, нечисленні. Тим часом з урахуванням сучасних реалій в розвитку інституту сім'ї і різноманіття існуючих сімейних устроїв вивчення цієї проблеми вельми актуально, зокрема - для наукового обґрунтування державної політики відносно сім'ї і при розробці різних варіантів ефективної соціальної підтримки найуразливіших сімей.

Ринкова економіка відкрила всім російським громадянам свободу вибору діяльності, надавши їм широкий спектр життєвих орієнтацій і можливість для формування матеріального достатку і благополуччя сімей. Зокрема, офіційний статус і широке розповсюдження отримала сумісниця (зайнятість на декількох робочих місцях), активізувалася неформальна зайнятість. Але пропоновані суспільством способи адаптації до нових умов і подолання бідності в цілому виявилися неприйнятними або недоступними самотнім жінкам з дітьми [37].

В даний час в державній політиці допомоги сім'ям з дітьми спостерігається тенденція "викорінювання соціального утриманства", перекладання всіх турбот про дітей і про сім'ю на саму сім'ю. Ці зміни особливо сильно відбилися на положенні неповних сімей: гострота проблем обумовлена різким переходом від звичного (хай і вельми скромного), налагодженого стилю життя до ситуації невизначеності і повної соціальної незахищеності. За наслідками обстежень різних типів домогосподарств, "неповні сім'ї по частці бідних випереджають всі інші типи сімей", причому на тлі соціальної нерівності, що заглиблюється, "їх положення стає все гірше і гірше".

Для реалізації неповними сім'ями функцій соціалізації самотні матери (незалежно від їх шлюбного статусу) і їх діти потребують не тільки різних видів матеріальної допомоги, але і в соціальному сприянні. Виявлення і дослідження характеру і ступеня "потреб", а не формальні ознаки структури і генезису цих сімей необхідні для обґрунтування і розробки програм і способів соціальної і іншої допомоги. Соціальна норма повинна розповсюджуватися на всіх без виключення дітей і розраховуватися, виходячи з реальних потреб дітей в живленні, одязі, житлі, лікуванні, освіті, відпочинку і інших послугах відповідно до міжнародної Конвенції про права дитини, ратифікованою Україною.

Сімейне виховання має ряд безперечних достоїнств. До них слід віднести, сприятливий емоційний і морально-психологічний клімат, атмосфера любові, турботи і підтримка, близькість батьківської дії, духовний зв'язок і спадкоємність між поколіннями, постійний приклад дорослих, етичне виховання особи, через засвоєння системи цінностей, сімейних традицій, стереотипів поведінки і спілкування і так далі Проте зустрічаються неповні сім'ї, виховання в яких, як правило, деформує особовий розвиток дитини [42, c. 17-20].

Структурні зміни в сім'ях - збільшується число неповних сімей, а також дітей, народжених поза браком матерями-одиначками або неповнолітніми матерями, через що росте число дітей, від яких відмовились.

Відсутність або недолік в сім'ях емоційного, довірчого спілкування, високий рівень конфліктності у відносинах між дорослими членами сім'ї і в дитячо-батьківських відносинах, несприятливий емоційний фон в цілому, педагогічна некомпетентність батьків і так далі

У сучасній науці існує безліч типологий сім'ї. Особливості тієї або іншої сім'ї роблять вплив на успішність/неуспішність учбової діяльності, виникнення труднощів в поведінці школярів. Об'єктом, соціально-педагогічної підтримки може стати сім'я будь-якого типу. Проте ступінь нуждаемости в ній буде різний, як і різний зміст підтримки.

Сім'ї групи ризику характеризуються наявністю деякого відхилення від норм, наприклад, неповна сім'я, малозабезпечена сім'я і тому подібне Вони справляються із завданнями виховання дитини з великою напругою своїх сил.

Неповні сім'ї, маючи низький соціальний статус в якій-небудь з сфер життєдіяльності, не справляються з покладеними на них функціями. У залежності характеру проблем соціальний педагог надає таким сім'ям освітню психологічну, посередницьку допомогу в рамках довготривалих форм роботи.

Б.Н. Алмазoв також виділяє чотири типи неповних, сімей, сприяючих появі “важких” дітей:

Сім'ї з недоліком виховних ресурсів, неповні сім'ї; сім'ї з недостатньо високим загальним рівнем розвитку батьків, що не мають можливості надавати допомогу дітям в навчанні; сім'ї, де витрачають багато часу на підтримку матеріального благополуччя, тим самим, створюючи небажаний фон для виховання дітей;

Конфліктні сім'ї: у таких сім'ях діти, як правило, демонстративно конфліктні, неуравновешенны; старші діти, протестуючи проти існуючого конфлікту, встають на сторону одного з батьків;

Етично неповні сім'ї. Серед членів такої сім'ї наголошуються відмінності в світогляді і принципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей в збиток інтересам інших, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т.п.;

Педагогічно некомпетентні сім'ї. Наслідками виховання в таких сім'ях можуть стати бездоглядність, безініціативність, сліпе підпорядкування і так далі [4, c. 22-25].

1.2 Психологічні особливості дитини з повної сім'ї

Багато авторів - як класичні, так і сучасні - як найважливіша характеристика нормального розвитку особи розглядають розвиток автономії і індивідуації підлітка, тобто його незалежності від батьків, самостійності і відповідальності. Важливість даного аспекту особового розвитку підкреслювали ще класичні автори - E. Фромм, Д. Юнг, А. Адлер, В. Франкл і ін. [1, c. 44-49] Наприклад, Е. Фромм вважав, що будь-які форми людської активності повинні породжуватися самою людиною, а не гетерономною, зовнішньою по відношенню до неї силою; Е. Фромм підкреслював, що "продуктивні схеми орієнтації і поклоніння" формуються при активній участі самої людини. На думку К. Юнга, нормальний розвиток особи пов'язаний з процесом індивідуації, тобто само становлення і самовдосконалення людини, коли людина живе сама, вільно і самостійно організовуючи своє життя і несучи за неї відповідальність, оволодіваючи впливом сфери несвідомого. А. Адлер при описі мети і процесу психотерапії особливо підкреслював важливість активності самої людини у формуванні власної нормальної особи. Встановлення гармонійного відношення між прагненням до особистої переваги і відчуттям спільності, на думку А. Адлера, можливо при активній, свідомій і розумній участі самої людини. В. Франкл вважав, що нормальний розвиток особи припускає усвідомлення самою людиною відповідальності за свідомість свого існування; осмислена позиція по відношенню до власного життя повинна формуватися виключно самостійно.

Ф. Райс і інші сучасні автори розглядають індивідуацію і автономію як основні складові розвитку особи в підлітковому віці. При цьому під індивідуацією мається на увазі процес, при якому підліток поступово віддаляється від батьків, стаючи самостійною особою. Індівідуація включає процес самосвідомості і само ідентифікації серед інших. При переході від дитинства до зрілості підліток потребує певної автономії і само ідентичності, щоб мати можливість прийняти на себе має рацію і обов'язки дорослої людини [30, c. 71-74].

Процес індивідуації може протікати в здоровій або хворобливій формі. Порівняльне дослідження Д. Деніелс здорового і хворого процесу індивідуації показало, що підлітки з нормальною індивідуацією знаходять самосвідомість дорослої особи, залишаючись в той же час функціональними членами сім'ї. Також їм властиве усвідомлення життєвих цінностей і прагнення до самостійності [60, c. 30].

Автономія розуміється Ф. Райсом як незалежність, або свобода, підлітка. Автор виділяє два аспекти автономії: поведінковий (отримання незалежності і свободи в тій мірі, щоб діяти і ухвалювати рішення самостійно, без зайвого керівництва ззовні) і емоційний (звільнення від емоційних уз, що пов'язують дитину з батьками). Дослідження показують, що в підлітковому віці різко зростає прагнення до поведінкової автономії, причому в певних ситуаціях підлітки наполегливо добиваються права самостійно ухвалювати рішення (наприклад, при виборі стилю одягу або круга спілкування), але в той же час мисливський підкоряються керівництву батьків в серйозних питаннях (наприклад, що стосуються освіти). Як пише Ф. Райс, підлітки потребують таких батьків, які надають їм свободу не відразу і в повному об'ємі, а поступово - у міру того як вони вчаться користуватися нею. Підлітки хочуть мати право робити власний вибір, проявляти свою незалежність, сперечатися із старшими і нести відповідальність за свої слова і вчинки, проте повна свобода їм не потрібна. Повна свобода, надана дуже швидко, може сприйматися дитиною як відторгнення від сім'ї; у нього може з'явитися відчуття тривоги, оскільки він не знає, як скористатися цією свободою.

Перехід до емоційної автономії в підлітковому віці не такий драматичний, як до поведінкової, і багато що при цьому залежить від поведінки батьків. Домінування батьків і культивування в дитині відчуття залежності від них, аж до дорослого віку, перешкоджає формуванню соціальної зрілості у підлітка, який зростає інфантильним, тобто нездібним самостійно ухвалювати рішення і сприймати себе як дорослої і самостійної людини. У протилежній ситуації - при емоційному відторгненні - підлітки не отримують ніякої емоційної підтримки з боку батьків. На думку Ф. Райса, в даному питанні, як і в багатьох інших життєвих ситуаціях, необхідно знайти "золоту середину" [30, c. 40-42].

Дослідження Olson показало, що "над роз'єднані" і занадто тісно зв'язані сім'ї "функціонують" гірше, ніж ті, що виявилися ближчими до середини за шкалою згуртованості сім'ї ("збалансовані", "урівноважені" сім'ї).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.