Психологія свідомості. Питання про природу душі: душа як особлива сутність
Психологія свідомості. Питання про природу душі: душа як особлива сутність
Психологія свідомості. Питання про природу душі; душа як особлива сутність
Психологія зародилася в надрах філософії, і перші уявлення про її предмет зв'язувалися з поняттям «душа». Практично всі древні філософи намагалися виразити за допомогою цього поняття саме головне, сутнісне, початок будь-якого предмета живої (а іноді й неживої) природи, розглядаючи її як причину життя, подиху, пізнання й т.п.
Питання про природу душі вирішувався філософами залежно від приналежності їх до матеріалістичного або ідеалістичного табору.
Так, Демокрит (460-370 р. до н.е.) уважав, що душа - це матеріальна речовина, що складається з атомів вогню, кулястих, легких і дуже рухливих. Всі явища життя Демокрит намагався пояснити фізичними й навіть механічними причинами. Так, на його думку, душа одержує відчуття від зовнішнього миру завдяки тому, що її атоми приводяться в рух атомами повітря або атомами, безпосередньо «стікаючими» від предметів. Матеріалізм Демокрита носив наївний механістичний характер.
Набагато більш складне уявлення про душу розвив Аристотель (384-322 р. до н.е.). Його трактат «Про душу» - перший спеціально психологічний твір, що протягом багатьох століть залишався головним посібником із психології. Сам Аристотель по праву вважається засновником психології, як, втім, і цілого ряду інших наук.
Аристотель заперечував погляд на душу як на речовину. У той же час він не вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл), як це робили філософи-ідеалісти. Для визначення природи душі він використовував складну філософську категорію «ентелехія», що означає існування чогось.
«...Душа, - писав він, - є сутність у змісті форми природного тіла, що володіє життям. Сутність же (як форма) є ентелехія; стало бути, душа є ентелехія такого тіла». Один образ добре допомагає зрозуміти зміст цього визначення. «Якби око було живою істотою, - пише Аристотель,то душею його був б зір». Отже, душа є сутність живого тіла, «здійснення» його буття, так само як зір - сутність і «здійснення» ока як органа зору.
Аристотель заклав глибокі основи природничо-наукового підходу до вивчення психіки. Радянський філософ В.Ф. Асмус характеризує його як «справжнього батька майбутньої матеріалістичної психології». Головна функція душі, по Аристотелю, - реалізація біологічного існування організму. Потрібно сказати, що таке уявлення закріпилося згодом за поняттям «психіка»: з погляду матеріалістичного природознавства психіка з'явилася одним з факторів еволюції тваринного миру. Що ж стосується поняття «душа», то воно усе більше звужувалося до відбиття переважно ідеальних, «метафізичних» і етичних проблем існування людини. Основи такого розуміння душі були закладені філософами-ідеалістами, і насамперед Платоном (427-347 р. до н.е.).
Коли говорять про Платона, те відразу ж з'являється на сцені ім'я іншого знаменитого античного філософа - Сократа (470-399 р. до н.е.). Чому ці два імена з'являються разом?
Справа в тому, що Платон був учнем Сократа, а Сократ не написав ні одного рядка. Він був філософом, що проповідував власні погляди усно, у формі бесід. Свої дні він проводив у тім, що ходив по вулицях Афін, сидів на ринковій площі й розмовляв з людьми, людьми дуже різними. Це були й прості городяни, і приїжджі філософи, і його власні учні.
У двадцятилітньому віці Платон зустрів Сократа, і ця зустріч перевернула його життя. Він залишався із Сократом до самої його смерті, тобто приблизно 7-8 років. Згодом всі твори Платона були написані у формі діалогів, де головна діюча особа - Сократ. Так і залишилося невідомим, яка частина ідей, які ми знаходимо в Платона, належить йому, а яка - Сократові. Швидше за все, у текстах Платона органічно з'єдналися погляди обох цих великих філософів.
У текстах Платона ми виявляємо погляд на душу як на самостійну субстанцію; вона існує поряд з тілом і незалежно від нього. Душа - початок незриме, піднесене, божественне, вічне. Тіло - початок зриме, низинне, минуще, тлінне.
Душа й тіло перебувають у складних взаєминах один з одним. По своєму божественному походженню душу покликана управляти тілом, направляти життя людини. Однак іноді тіло бере душу у свої окови. Тіло роздираємо різними бажаннями й страстями. Воно піклується про їжу, піддано недугам, страхам, спокусам. Війни й сварки відбуваються через потреби тіла. Воно заважає також чистому пізнанню.
У поглядах на те, як душа й тіло пов'язані з пізнанням, яскраво проявляється ідеалізм Платона (він родоначальник об'єктивного ідеалізму).
Платон постулює споконвічне існування миру ідей. Цей мир ідей існує поза матерією й поза індивідуальною свідомістю. Він являє собою сукупність абстрактних ідей - ідей про сутності предметів зовнішнього миру. Існують ідеї чесноти взагалі, краси взагалі, справедливості взагалі. Те, що відбувається на землі в повсякденному житті людей, є лише відбиття, тінь цих загальних ідей. Щире пізнання є поступове проникнення в мир ідей. Але для того щоб прилучитися до нього, душа повинна звільнитися від впливу тіла. У всякому разі вона не повинна сліпо довіряти показанням органів почуттів. Щире знання досягається тільки шляхом безпосереднього проникнення душі в мир ідей.
Зі свого уявлення про душ Платон і Сократ роблять етичні висновки. Оскільки душа - найвище, що є в людині, вона повинна піклуватися про її здоров'я набагато більше, ніж про здоров'я тіла. При смерті душа розстається з тілом, і залежно від того, який спосіб життя вела людина, його душу чекає різна доля: вона або буде блукати поблизу землі, обтяжена тілесними елементами, або відлетить від землі в ідеальний мир.
Основні думки про природу душі і її відносини з тілом ми знаходимо в діалозі Платона «Федон», що у стародавності називався «Про душу». Кілька слів про події, які в ньому описуються.
Це останній день життя Сократа. Він сидить в афінській в'язниці, і після заходу сонця повинен випити отруту. Із Сократом відбулася дивна історія: він був присуджений до смерті афінським судом за свою філософську діяльність, за ті бесіди, які він цілими днями вів на вулицях. За час цих бесід він нажив багато ворогів. Справа в тому, що його цікавили не тільки абстрактні філософські проблеми, але й істини, що ставляться до життя. А співрозмовниками його були іноді й імениті громадяни, і політичні діячі. Сократ дошкуляв їх всіх питаннями, показував їхні недоліки, викривав образ їхнього життя.
До Сократа у в'язницю приходять учні. Вони в страшному горі й час від часу видають свій стан пригнобленим видом або яким-небудь вигуком. Сократ знову й знову переконує їх у тім, що для нього це день не нещасний, а, навпаки, самий щасливий. Він не почуває, що з ним сьогодні відбудеться лихо. Адже він уважав філософію справою свого життя й протягом всього життя щирий філософ прагнула до відділення душі від тіла. Невже тепер, коли ця подія, нарешті, повинне наступити, він мерзне й сприйме його як покарання? Навпаки, це буде самий радісний момент у його житті.
З іншого твору Платона - «Апологія Сократа» - ми довідаємося про поводження Сократа в дні суду.
Сократ відмовляється від захисту. Він розглядає суд як ще одну прекрасну можливість поговорити з афінянами. Замість того щоб захистити себе, він пояснює їм знову й знову на прикладі їх і свого життя, як треба поводитися.
«Навіть якби ви сказали мені, - звертається він до афинянам, - цього разу, Сократ, ми «.,.» відпустимо тебе з тим, однак, щоб ти більше вже не займався цими дослідженнями й залишив філософію «...» те я б вам сказав: «Я вам відданий, афіняни, і люблю вас, але слухатися буду скоріше бога, чим вас, і поки я дихаю «...» не перестану філософствувати, умовляти й переконувати всякого з вас, кого тільки зустріну, говорячи те саме, що звичайно говорю: «Ти кращий з людей, раз ти афінянин, громадянин найбільшого міста «...» чи Не соромно тобі піклуватися про гроші, щоб їх у тебе було якнайбільше, про славу й про почесті, а про розум, про істину й про душу свою не піклуватися й не помишляти, щоб вона була якнайкраще?» І якщо хто з вас стане сперечатися й затверджувати, що він піклується, то я не відстану «...», а буду його розпитувати, випробовувати, викривати, і якщо мені здасться, що в ньому немає чесноти, а він тільки говорить, що вона є, я буду докоряти його за те, що він найдорожче ні в що не цінує, а погане цінує дорожче всього».
Після оголошення смертного вироку Сократ звертається до афінян з останнім проханням: коли підростуть його сини, постежити за ними, і якщо вони побачать, що сини ведуть невартий спосіб життя, поводитися з ними так, як поводився він з жителями Афін, - указувати їм на їхні недоліки, соромити за невартий спосіб життя й призивати до життя доброчесного.
От так своїм поводженням, життям і навіть смертю Сократ доводить свої погляди на природу душі й на її призначення. І може бути саме через це вони зробили величезне враження на світову культуру. Вони ввійшли в християнську релігію, довго харчували світову літературу, філософію.
До речі, плащі, які незабаром стали носити філософи, відтворювали плащ Сократа, у якому він ходив, не знімаючи його взимку й улітку, а згодом цей одяг повторилася в чернечих рясах.
Якщо подивитися на навчання Сократа й Платона в цілому з наших позицій, то можна виявити ряд піднятих ними проблем, цілком актуальних і для сучасної психології. Потрібно тільки підійти до них особливим образом - віднеси як до яскравих і точних художніх метафор.
Давайте запитаємо себе: «А чи не існує, дійсно, у якімсь змісті той мир ідей, про яке говорив Платон? Чи не існує такий «мир ідей», що протистоїть індивідуальній свідомості кожної конкретної людини, існує до нього й незалежно від нього й до якого кожний людина, що з'являється на світло, прилучається, здобуваючи знання й осягаючи істини?» І ми можемо відповісти: так, у якімсь змісті існує. Що ж це за мир? Це мир духовної людської культури, зафіксований у її матеріальних носіях, насамперед у мові, у наукових і літературних текстах. Це мир абстрактних понять, у яких відбиті загальні властивості й сутності речей. Це мир людських цінностей і людських ідеалів.
Страницы: 1, 2
