Психологічний зміст характеру людини

людей же з протилежними поглядами на життя, з відмінностями в інтересах, в культурному рівні, з неоднаковими моральними принципами укорінені індивідуальні особливості, як правило, бувають ще більш різко вираженими.

Індивідуальні особливості, створюючи характер людини, відносяться насамперед до волі (наприклад, рішучість або невпевненість, боязливість) і до почуттів (наприклад, життєрадісність або пригніченість), але певною мірою і до розуму (наприклад, легковажність або вдумливість). Проте, вияви характеру є комплексними утвореннями і в ряді випадків практично не піддаються відношенню до розрядів вольових, емоційних або інтелектуальних процесів (наприклад, підозрілість, великодушність, щедрість, злопам'ятність і інш.).

Характер виявляє залежність від суспільних відносин, що визначають спрямованість особистості людини. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні по рівню розвитку соціальні групи (сім'я, дружня компанія, трудовий або учбовий колектив, асоціальна асоціація і т.д.). У залежності від того, як здійснюється індивідуалізація особистості в референтній для неї групі і який рівень розвитку міжособистісних відносин в ній, у підлітка, наприклад, можуть формуватися в одному випадку відвертість, прямота, сміливість, принциповість, твердість характеру, в іншому - скритність, брехливість, боягузтво, конформність, слабохарактерність. У колективі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості розвитку і закріплення кращих рис характеру. Цей процес сприяє оптимальній інтеграції особистості в групі.

Знаючи характер людини, можна передбачувати, як вона буде поводитися при тих або інших обставинах, а отже, і направляти поведінку людини. Так, особа, яка розподіляє ту або іншу роботу (керівник, педагог і т.п.), враховує не тільки знання і уміння, але і характер виконавця. Один, наприклад, наполегливий і працелюбний, але декілька повільний і понадміру обережний. Інший гарячий, близько до серця приймає інтереси справи, але нетерпимий до думок, хоч би трохи відмінних від його власних, і тому може бути надмірно різкий і навіть грубий. Спираючись на цінні властивості характеру вихованця, педагог прагне розвинути і зміцнити їх, а негативні - послабити або хоч би компенсувати, відшкодувавши іншими, соціально значущими якостями.

Автор робить висновок, що знання характеру, як і темпераменту учня є умовою ефективності індивідуального підходу педагога і ефективності його професіональної діяльності.

2. Структура характеру

Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені риси або сторони, які, однак, не існують ізольовано, окремо один від одного, а є пов'язаними воєдино, утворюючи більш або менш суцільну структуру характеру.

Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами. Якщо людина боязка, є основи передбачати, що вона не буде володіти якостями ініціативності (побоюючись несприятливого обороту ініційованої нею пропозиції або вчинку), рішучості і самостійності (прийняття рішення передбачає особисту відповідальність), щедрості (допомога іншому може в чомусь ущемити його власні інтереси, що для нього небезпечно). Разом з тим від людини боязкої по характеру можна чекати приниження і догідливість (по відношенню до сильного), конформності (не виявитися «білою вороною»), жадності (застрахувати себе в матеріальному відношенні на майбутнє), готовності до зради (принаймні, при крайніх обставинах, загрозливих її безпеці), недовірливості і обережностям і т.д. Зрозуміло, не всяка людина, у якої в характері домінує боягузтво, продемонструє структуру характеру, подібну охарактеризованій вище, включаючи всі перераховані риси. У різних життєвих обставинах вона може бути істотно перетворена і навіть може включати якості, здавалося б, протилежні домінуючому (наприклад, боягуз може бути храбрим). Однак загальна тенденція до вияву саме такого комплексу якостей характеру для боязкої людини буде переважати.

Серед рис деякі виступають як основні, ведучі, які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу виявів характеру[14, з. 66]. Нарівні з ними існують другорядні риси, які в одних випадках визначаються основними, а в інших можуть і не гармоніювати з ними. У житті зустрічаються більш суцільні характери і більш суперечливі. Існування суцільних характерів зумовлює можливість серед величезної різноманітності характерів виділяти певні їх типи, наділені загальними рисами.

Цілісність характеру не виключає повністю його суперечності: доброта іноді вступає в конфлікт з принциповістю, почуття гумору - з відповідальністю.

Отже, автор вважає, що риси характеру не можуть бути ототожнені з переконаннями, поглядами на життя і іншими особливостями спрямованості особистості. Одна добродушна і весела людина може бути високоморальною і порядною, а інша, також добродушна і весела, але яка при цьому не соромиться ніякими, в тому числі і неохайними, вчинками для досягнення своїх цілей.

Для характеру, як і для волі, взятих не формально, а по суті, таким, що вирішує є взаємовідношення між суспільно і особистісне значущим для людини. Розглянемо класифікацію рис характеру дану І. В. Страховим[14, з. 68].

Співвідношення між ідейними, світооглядними установками і дійовими установками людини в конкретних життєвих ситуаціях істотно визначає загальний вигляд людини, її характер. Люди в цьому відношенні помітно розрізнюються по ступеню цілісності, послідовності, стійкості. На одному полюсі - люди, у яких слово не розходиться з справою і свідомість є майже дзеркальним відображенням практики, а практика - вірним і послідовним відображенням їх світоглядних установок; на іншому - люди, у яких поведінка швидше маскування, чим відображення їх справжніх внутрішніх установок.

Потреби, інтереси, схильності, смаки, всілякі тенденції і установки, а також особисті погляди і переконання людини - це психологічні форми вираження спрямованості, в якій виявляється характер; змістом же її є практичне відношення людини до інших людей і через них до самої себе, до своєї праці і до речей предметного світу. Ведучим і визначальним моментом в формуванні характеру є взаємовідносини людини з іншими людьми.

Оскільки характер виражається передусім у відношенні до інших людей, в суспільному по суті відношенні до світу, він виявляється і формується переважно у вчинках. Дивлячись по тому, чи формується характер в замкненій шкаралупі особистого благополуччя або, навпаки, в загальному труді, основні властивості людського характеру розвиваються абсолютно по-різному.

Взаємовідносини людини з іншими людьми визначають і її відношення до своєї діяльності - здібність до подвигу, до напруженої праці, творчий неспокій або, навпаки, заспокоєність, і її відношення до самої себе - упевненість в своїх силах, скромність або перебільшена зарозумілість, самолюбство, невпевненість в своїх силах і т. д.

У різноманітних, тонких, багатих всілякими відтінками людських відносинах, що складають основну тканину людського життя, складається і виявляється найбільше різноманіття самих основних для вигляду особистості характерологічних рис. Такі дбайливість про людину, чуйність, справедливість, благородство, доброта, м'якість, ніжність, довірливість і безліч інших аналогічних і ним протилежних властивостей. При цьому єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї і тієї ж людини виявляються різні і навіть протилежні риси. Людина може бути одночасно дуже ніжною і дуже вимогливою, м'якою аж до ніжності і одночасно твердою до непохитності. І єдність її характеру може не тільки зберігатися, незважаючи на це, але саме в цьому і виявлятися[13, з. 213].

Ці відмінності, протилежності і навіть протиріччя необхідно витікають з свідомого відношення до інших людей, що вимагає диференціації в залежності від конкретних умов, що змінюються. Людина, м'яка при всіх умовах і яка ні в чому не виявляє твердості - це вже не м'яка, а безхарактерна людина. А людина довірлива, яка не тільки не страждає підозрілістю, але ні при яких умовах не здібна до пильності - це вже не довірливий, а наївна або безглузда людина.

По відношенню людини до інших людей розрізнюють характери замкнені і товариські. Але це перша диференціація, що засновується на кількісній ознаці об'єму спілкування. За нею може переховуватися саме різний зміст. Замкненість в собі, обмеженість контакту з іншими людьми може засновуватися в одному випадку на байдужості до людей, на байдужості холодної і спустошеної натури, якій інші люди не потрібні, а в іншому - на великому і зосередженому внутрішньому житті, яке в інших умовах не знаходить собі шляхів для залучення до неї інших людей і для свого залучення до них. Точно так само і товариськість може бути різною: у одних - широка і поверхнева, з легкими і неглибокими зв'язками, що зав'язуються, у інших - більш вузька і більш глибока, суто виборча. Товариськість людей, які в рівній мірі є приятелями кожного зустрічного, без всякої відмінності, свідчить іноді лише про легкість і рухливість і про таку ж по суті байдужість до людей, як і нетовариськість інших людей. Вирішальне значення має зрештою внутрішнє відношення людини до людини.

З відношенням людини до людини нерозривно пов'язано також по суті своїй відношення до речей - продуктів суспільної практики і власній справі. У відношенні до них складається і виявляється друга важлива група характерологічних рис. Такі, наприклад, щедрість або скупість, сумлінність, ініціативність, мужність у відстоюванні своєї справи, сміливість, хоробрість, наполегливість.

Характер кожної людини включає риси, що визначають як її відношення до інших людей, так і її відношення до речей - продуктів суспільної праці, до справи, яку вона сама виконує. Вони взаємопов'язані і взаємопроникають один в одного. Характерологічно дуже істотним є і те, який з цих планів домінує. Домінування одного з цих опосередкуючих один одну відносин виражає істотну рису характеру і накладає глибокий відбиток на людину.

Страницы: 1, 2, 3