Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молод
p align="left">· трансляція відомих у світовій культурі способів по-літичних взаємодій з наголосом на традиційних для україн-ської політичної культури і домінуючих в конкретно-істо-ричних умовах;· навчання рольових моделей політичної поведінки;
· забезпечення умов для формування ціннісних по-літичних уявлень і моделей ідентифікації.
Політична освіта має бути пов'язана з реальним життям і реальними завданнями, які виконують чи виконуватимуть учні; має бути проблемноорієнтованою; забезпечувати учням умови для здобуття позитивного досвіду соціальних взаємодій і плюралізм освітнього процесу.
Виділяють два принципово важливих напрямки політич-ної соціалізації в школі: прямий -- відбувається в процесі за-своєння інформації про принципи політичного ладу, права і обов'язки громадянина тощо і непрямий, латентний, -- основними його чинниками є характер взаємин у школі, ступінь свободи учня, можливості захисту ним своїх прав і апелювання до встановлених законів і правил. [13; 17 - 26].
Якісно-кількісний аналіз текстів програм і стандартів як основних документів у викладанні суспільно-політичних дисциплін у загальноосвітній школі дає підстави для ви-сновку про те, що весь обсяг політологічних понять, по-трібних для формування політичної культури молоді, міститься в навчальних програмах. Завдання ж формування демократичних цінностей, відповідальності, готовності до компетентної громадянської участі практично не відображені ні в програмах, ні в освітніх стандартах. Тобто існуюча модель політичної освіти зберігає всі ознаки предметно орі-єнтованого типу, коли основний акцент ставиться на за-своєнні певних знань і результат політичної освіти оці-нюється за їхньою кількістю. Психологічні ж ефекти такої освіти, що визначають спрямованість особистості, залиша-ються поза увагою. З огляду на викладене постає потреба створення й реалізації принципово іншої моделі виховання і освіти, яка б забезпечила умови для становлення компе-тентної, соціально мобільної особистості, здатної будувати суб'єкт-суб'єктні взаємини з іншими людьми й суспіль-ством, жити в ньому, транслювати його цінності та норми.
З огляду на те, що завдання формування демократичної політичної культури молоді доводиться виконувати за не-розвинутих демократичних традицій і норм, обмежених можливостей впливу на цей процес з боку батьків, вважає-мо за доцільне визначити такі загальні вимоги до організації освітнього процесу, спрямованого на формування демократичної політичної культури молоді:
* політична освіта має поширюватись одночасно на всі покоління громадян. Оскільки свобода політичного вибору як фундаментальна умова демократії охоплює індивідуальні й колективні сторони самоуправління або автономії, очікувати, що можна сформувати потребу і здатність до вільного політичного вибору без відповідної соціальної ситуації роз-витку, не слід;
уся освітня система має відповідати духу, потребам і меті демократичного суспільства й бути зорієнтованою на формування активної, автономної, незалежної, уповноваже-ної, непатерналістської особистості, яка почувається само-стійною цінністю і саме такою її сприймає суспільство і визнає її інтереси пріоритетними;
на кожному рівні політична освіта має бути спрямована на підвищення громадянської компетентності і громадянсь-кої відповідальності особи, сприяти аргументованому при-йняттю фундаментальних цінностей і принципів демократії.
Політична освіта, на нашу думку, має бути зорієнтована на ідеальну модель, центральним утворенням якої є осо-бистість як суб'єкт ставлень, позаяк усі складові психічної організації особистості пов'язані з системою її ставлень, що визначає характер переживань, особливості сприймання й поведінкових реакцій на зовнішні впливи. [24; 265 - 276].
Ставлення мають суспільну природу, джерела розвитку, зміст та форми об'єктивації, відображають взаємозв'язки особистості й суспільства і визначають спосіб входження її в суспільні відносини. В процесі розвитку системи став-лень особистість відтворює суспільні відносини у внутріш-ньому плані, присвоює їх і змінюється сама, набуваючи нової якості -- суб'єктності. Ставлення, як зазначає О. О. Бодальов, -- це психічне утворення, яке акумулює в собі результати пізнання об'єкта дійсності, інтеграції всіх емоційних і поведінкових відгуків на цей об'єкт, а також особливий рівень і форму самовизначення й самопізнання . Існує певний простір прояву й формування ставлень: вони проявляються повною мірою тоді, коли індивід діє в суб'єктивно значущій ситуації .
Психічні ставлення особистості, реалізуючись у діях, ві-дображають систему зв'язків особистості з об'єктивним світом (у даному разі -- світом політики), набувають стійкості, вираженості, значущості, стають характерними для особистості, визначають її вчинки й переживання (С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін, О. Б. Старовойтенко). Система ставлень особи-стості відображає основні ефекти соціалізації, тому спроба взя-ти її за основу психологічної моделі змісту політичної освіти може виявитися продуктивною. Таким чином, її (модель) можна представити у вигляді системи політичних ставлень, які визначають стосунки індивіда і спільноти.
А саме:
ставлення до самого себе (ідентифікація себе як су-б'єкта політичної взаємодії, спроможного зробити само-стійний політичний вибір, готового відповідати за нього і його наслідки, законослухняного громадянина, здатного обстоювати свої права);
ставлення до інших людей (терпимість, повага до політичних прав і свобод інших, готовність спільно роз-в'язувати політичні проблеми, довіра й налаштованість на співробітництво, аргументований скептицизм, підтримка інших і політична відповідальність, прагнення зрозуміти мотиви вчинків і очікування інших);
ставлення громадянина до політичної системи (патрі-отизм або позитивне ставлення до своєї країни, лояльне ставлення до фундаментальних конституційних цінностей і принципів, дії, спрямовані на підвищення ефективності демократичних установ, увага до громадських справ, со-ціальна довіра й поширення правдивої інформації);
ставлення громадянина до інститутів влади (спрямо-ваність на різні форми політичної участі, контроль за до-держанням повноважень влади, оцінка роботи уряду, оцінка окремих пропозицій з реформування громадського життя, опір неконституційним діям влади);
ставлення громадянина до політичного світу (розуміння глобального значення додержання прав людини, політична толерантність, відповідальність за збереження миру і активна позиція щодо політичних подій у світі, готовність до участі в роботі міжнародних організацій тощо).
Виділені групи ставлень формуються з раннього дитин-ства. Відповідно до потреб і провідної діяльності в кожний віковий період змістове наповнення й форми пред'явлення інформації варіюються. Одночасно розвиваються й соціально-психічні механізми політичних ставлень -- відпові-дальність, толерантність, соціальна активність, ідентифікація. У запропонованій нижче моделі представлено три блоки психологічних ефектів політичної соціалізації, на формуван-ня яких слід орієнтувати зміст політичної освіти, -- когнітивний (політичні уявлення), конативний (досвід політичної активності) і афективний (система політичних ставлень і соціально-психологічні механізми політичної активності). [29; 342].
Потенційні функціональні можливості індивіда в будь-якій діяльності, і політичній також, можуть виявитися лише на рівні активно позитивного ставлення до її завдань. Тому центральною категорією, наскрізною в запропоно-ваній моделі, є інтерес як ставлення індивіда до умов жит-тя, що виявляється в прагненні впливати (створювати чи змінювати) та пізнавати їх. Інтерес як соціальний фено-мен -- це «властива всякому суб'єкту діяльна позиція, яка виражає його вибіркове ставлення до об'єктивних можли-востей суспільного розвитку».
Інтерес у цьому контексті розглядається в широкому сенсі -- не лише як пізнавальне ставлення, а як фундамен-тальна спонукальна сила поведінки. Услід за С. Л. Вальгардом, С. Л. Рубінштейном, Г. К. Гумницьким ми розглядає-мо інтерес як цілісне утворення, однією стороною якого є пізнавальний інтерес, а іншою -- інтерес до діяльності. Інтерес -- це не лише пізнавальне, а й практичне ставлення, яке істотно впливає на соціальну діяльність і поведінку індивіда, а отже, його можна розглядати як механізм фор-мування системи ставлень особистості. Інтерес -- інтеграль-на структурна одиниця потребно-мотиваційної сфери особистості, показник прагнень особистості, її активного ставлення до життя. На думку А. К. Дусавицького, інте-рес -- не просто вибіркове ставлення, навіть не сума, а пев-на ієрархія, що відображає загальне ставлення індивіда до світу, визначає близьку й далеку мету особистості.
Одним із перших і найскладніших завдань, на виконання яких слід спрямувати зміст політичної освіти, є усвідомлення індивідом взаємозв'язку власних потреб та інтересів з потребами та інтересами суспільства й прийняття останніх як своїх. Йдеться про прийняття суб'єктом соціальної мети в якомога ширшому її спектрі й актуалізацію відповідної мотивації для спонукання до діяльності, спрямованої на їх досягнення.
Предметом політичного інтересу є зв'язки особистості з політичним світом, а його відображенням -- особистісні смис-ли. Політичні інтереси репрезентуються у ставленні до себе як до суб'єкта (об'єкта) політичної активності, до інших, до полі-тичної системи, інститутів влади, до політичного світу. При цьому оцінюють міру широти чи вузькості інтересів, їхню стійкість, силу мотиваційного впливу, переважаючу спрямо-ваність тощо. Інтерес може бути спрямований на виявлення особливостей політичного життя або ж на зовнішні його про-яви -- окремі факти, події, явища. Відповідно і політична ак-тивність індивіда спрямовується на пошук проблем і поста-новку нових завдань або ж зводиться до реагування на зовнішні впливи (ситуативні, реактивні інтереси).
