Психологічні аспекти сприйняття США і Росії українцями
p align="left">Проте Україна і Росія як соціуми з вираженою екзекутивністю - жіночим началом - мають і багато спільних рис. Саме жіночому образу властиві трагедії, страждання, високі етичні і людські якості, оспівані в українській і російській літературі (7, 15, 18). Цим вони досить схожі між собою, це й пояснює популярність російських класиків у українців. Жіноче начало цих соціумів робить їх привабливими і загадковими для інших суспільств, прагнучих з одного боку, забезпечити себе від пов'язаних з непередбачуваністю можливих несподіванок, а з іншої - використовувати такий соціум в своїх інтересах (14, 15). Це стосується і американського суспільства з яскраво вираженим чоловічим началом. Саме екзекутивність України і Росії є тим нерозривним зв'язком між ними.Інтернальність і екстернальність характеризують і таку рису як терпимість або нетерпимість до інших народів (15). Виходячи з цього чинника, можна було б зробити висновок, що українці набагато комфортніше відчуватимуть себе в інтернальному американському соціумі, ніж в російському, де через виражену екстернальність відчутне насторожене ставлення до інших народів. Це питання, проте, буде розглянуто в нашому наступному розділі, що стосується проблем еміграції.
США - багатонаціональна держава. Тут проживають нащадки європейців, африканців і мексиканців. Більше 20 мільйонів жителів країни народилися не в Штатах, а приїхали сюди з інших куточків планети. Всі вони зробили свій внесок до створення інтернаціональної культури країни. США, не дивлячись на розхожу думку, є однією з самих багатомовних країн світу, де жителі говорять на десятках і навіть сотнях мов. (48, 52). Уряд США повністю відмовився від політики "плавильного казана", що проводилася в недалекому минулому, і нині проводить курс на заохочення мовного і культурного різноманіття американців, що жодним чином не сприяло зменшенню їх загальнодержавного патріотизму, а скоріше, навпаки, сприяло його зміцненню. США давно відмовилися від політики насильницької американізації імігрантів або їх нащадків, проте, настрої правлячих еліт, що асимілюють, зберігаються в багатьох інших країнах (1,43, 50). Наприклад, велика частина керівників Малайзії реально не вірить в те, що громадяни китайського походження, залишаючись в культурно-мовному плані патріотичними китайцями, в той же самий час можуть бути "політично лояльними державі" (50). Чи не це яскравий приклад екстернальності суспільства? Яка ж ситуація в Росії? За даними останнього перепису населення 2002 року, чисельність росіян складає 115 мільйонів чоловік, що відповідає 80 % від загального числа населення. В зв'язку з цим є сенс поставити під сумнів нав'язувану росіянам тезу про Росію як багатонаціональну державу (53). конецформыначалоформыДо початку перебудови для Росії був характерний високий рівень національної терпимості. За даними опитування, на початку 1989 р. однаково відносилися до людей будь-якої національності 77% опитаних, для 8,6% національні питання взагалі були байдужі. Порівняно високий був і рівень міжнаціонального спілкування: 84% населення було задоволено міжнаціональними відносинами за місцем роботи, 44% позитивно відносилися до міжнаціональних шлюбів, 55% мали родичів іншої національності, а у 88% були друзі серед осіб іншої національності. В той же час 2,7% негативно відносилися до осіб іншої національності, а 8,7% вважали, що в їх регіоні повинні жити тільки особи корінної національності.
Проте роки перебудови, поява рухів націоналістичного толку, боротьба за національні суверенітети дуже сильно розгойдали ситуацію. У ряді республік були створені озброєні загони бойовиків, які брали під жорсткий контроль поведінку населення (Вірменія, Грузія, Литва, Чечня). Практично скрізь така політика привела до серйозних міжнаціональних зіткнень, до формування свого роду етнократичних держав, де особи нетитульної нації практично не можуть отримати громадянство і вимушені емігрувати (Естонія, Латвія) (1, 21, 30, 50).
Більш того, на сьогоднішній день багато російських учених і політологів роблять акцент на тому, що націоналізм в «розумних межах» навіть необхідний російським для збереження російської нації як такової (46). Адже, нагадаємо, якщо американську націю спочатку складали люди різних національностей, США як могутню державу будували вихідці з самих різних куточків землі, то населення Росії - це російські люди, які є такими з глибини віків. Підтвердженням цьому може служити вислів російського ученого М.Ю. Чернаєвського: «Россия останется Россией до тех пор, пока она имеет свой становой хребет - русскую нацию, она является государством не только русских, но прежде всего русских. В этом плане интересно и крайне показательно сравнение, изложенное в одном из русских эмигрантских журналов правого толка - Россия уподобляется солнечной системе, в которой солнцем выступает русская нация, а все остальные народы, для которых Россия также является родиной, сравниваются с планетами, вращающимися вокруг этой системообразующей нации-звезды. Не приходится сомневаться в том, что катастрофичная судьба ожидает планеты в том случае, если солнце погаснет» (20, 46).
Слід зазначити, що в даному вислові безумовно є раціональний аспект, проте, не можна заперечувати, що таке сприйняття інших народів безумовно обмежує їх в багатьох правах, доступних корінним росіянам (39).
Україна як багатонаціональне інтернальне суспільство з радістю приймає на своїй землі іноземців. Зокрема американців і масово росіян, що виливається в різні види міжнаціональної взаємодії, зокрема, в міжнаціональні шлюби. Слід також зробити акцент на тому, що умови, створені на Україні, в першу чергу для росіян, набагато сприятливіші, ніж, наприклад, в Росії для українців. Сюди відноситься в першу чергу російськомовність населення окремих регіонів України і схвалення українцями російської мови як основної і надалі (47).
Україна, потребує іноземців, наприклад, з економічної точки зору Українська держава потребує іноземних інвестицій, тому інтернальність в цьому сенсі дуже вигідна для сьогоднішнього суспільства етнічна риса.
Підсумовуючи викладені вище факти, можна зробити висновок, що сприймаючи ідеї свободи інтернального американського суспільства, в аспекті міжнаціональної взаємодії українці могли б віддавати перевагу більше американцям, ніж росіянам. Проте, враховуючи факт спільного історичного розвитку України і Росії, українці не тільки більше взаємодіють з росіянами, але й не сприймають російське суспільство як екстернальне.
Проблеми еміграції
З якнайдавніших часів війни і стихійні лиха, пошуки щастя і допитливість примушують людей переміщатися по планеті. Багато з них - переселенці - покидають рідні місця назавжди. Візитери (дипломати, шпигуни, місіонери, ділові люди і студенти) тривалий час живуть в чужій країні. Туристи, а також учасники наукових конференцій і т.п. опиняються в незвичному оточенні на нетривалий час (40). У контексті даної роботи ми зупинимо свою увагу на першій групі - переселенців. Що примушує людей покидати Україну? Чому вони їдуть до Росії? У США?
Українець як емоційний психотип постіно живить себе міфами. Українець вірить у міф, сподівається на те, що міф є і реальністю водночас, і любить себе у цьому міфі. Як зазначає О.Донченко, «міф для українця - сон у реальності і реальність уві сні». Міф - це ніби образ, у який вірить українець. Це може бути відповіддю на запитання, чому українці так чато емігрують до Америки. Образ американського життя в деякій мірі реалізує ідею свободи і достатку, якої українці не знаходять тут. Українці сприймають США як країну мрій. Перед очима українця - картинка з американського кінематографа, яка ілюструє ситість, задоволення, розваги, дорогі автомобілі, хмарочоси. Це образ українця, а він - єдина реальність і суспільний позитив (15).
Американці давно вже примітили цю етноментальну особливість слов`ян, що робить їх піддатливими для зовнішньої психокультурної опіки. А до неї американці схильні завдяки своїй екстраверсії. Американський спосіб життя добре вписується в міфологізовану та естетизовану картину світу українця (15, 41).
Що стосується Росії, то еміграція у країну, яка має спільне історичне минуле з Україною, теж можна пояснити міфологізацією українців. Міф про те, що в цій країні просто не може бути гірше, ніж у рідній, адже стільки років вони були єдиним цілим, штовхає українця до еміграції у таку, здавалося б, близьку, і в той же час таку різну з нами країну. Як вже зазначалося раніше, українці сприймають росіян як вихідців із Київської Русі, а отже людей майже однієї з ними національності. А отже, українець сприймає Росію як другу батьківщину.
Прикладом підтвердження цього може служити посилання на експеримент, опублікований на сайті www.fom.ru.
Опитування проводилося серед українського населення, об'єм вибірки склав 2000 чоловік. Відкриті питання звучали так:
1) "Що перше спадає вам на думку, коли Ви чуєте слово "Росія"?"
2) "Що перше спадає вам на думку, коли Ви чуєте слово "Америка"?"
Не дивлячись на різницю в сприйнятті Росії і США, українські респонденти нерідко (більш, ніж в третині всіх висловів) говорили про обидві країни, керуючись однаковими критеріями.
Одним з таких критеріїв став рівень економічного і фінансового благополуччя країни в цілому і матеріального достатку її громадян. Хоча більша кількість опитаних заздрить більше "американському життю", ніж життю в Росії, факт залишається фактом: і США, і Росію українці визнають багатими, благополучними країнами з високим рівнем життя.
Наприклад,
Про США:
· "високорозвинута країна - там люди краще живуть, ніж тут";
· "дуже багата і прогресивна країна".
