Психологічна структура особистост
p align="left">Розсудливість, стриманість, стійкість - суєтність, схильність впливу.Спокій (самовладання) - невротичность (нервозність).
М'якість - черствість, цинізм.
Доброта, терпимість, ненав'язливість - егоїзм, свавілля.
Дружелюбність, поступливість, гнучкість - ригідність, тираничность, мстивість.
Добросердя, м'якість - злісність, черствість.
Реалізм - аутизм.
Сила волі - безвілля.
Сумлінність, порядність - недобросовісна, непорядність.
Послідовність, дисципліна розуму - непослідовність, розкиданість.
Упевненість - невпевненість.
Дорослість - інфантилізм.
Тактовність - нетактовність.
Відвертість (контактність) - замкнутість (відокремленість).
Веселість - грустность.
Зачарованість - розчарованість.
Товариськість - нетовариськість.
Активність - пасивність.
Самостійність - конформність.
Експресивність - стриманість.
Різноманітність інтересів - вузькість інтересів.
Чутливість - холодність.
Серйозність - легковажність.
Чесність - брехливість.
Агресивність - доброта.
Бадьорість - веселість.
Оптимізм - песимізм.
Сміливість - боязкість.
Щедрість - скупість.
Незалежність - залежність.
До психологічних характеристик особистості, що самоактуализирующейся, відносяться:
активне сприйняття дійсності і здатність добре орієнтуватися в ній;
прийняття себе і інших людей такими, які вони є;
безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і відчуттів;
зосередженість уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації лише на внутрішній світ, зосередженості свідомості на власних відчуттях і переживаннях;
володіння відчуттям гумору;
розвинені творчі здібності;
неприйняття умовностей;
заклопотаність благополуччям інших людей, а не забезпеченням лише власного щастя;
здібність до глибокого розуміння життя;
встановлення з довколишніми людьми, хоча і не зі всіма, сповна доброзичливих особистих взаємин;
здатність дивитися на життя з об'єктивної точки зору;
уміння покладатися на свій досвід, розум і відчуття, а не на думки інших людей, традиції або умовності;
відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;
здатність брати на себе відповідальність, а не вирушати від неї;
додаток максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей.
3. Формування і розвиток особистості
Звернемося до детальнішого розгляду процесу формування особистості.
Спочатку уявимо собі найзагальнішу картину цього процесу. Згідно погляду сучасної психології, особистість формується шляхом засвоєння або привласнення індивідом суспільно виробленого досвіду.
Досвід, який має безпосереднє відношення до особистості, - це системи уявлень про норми і цінності життя людини: про його загальну спрямованість, поведінку, стосунки до інших людей, до себе, до суспільства в цілому і так далі. Вони зафіксовані в дуже різних формах - у філософських і етичних переконаннях, в творах літератури і мистецтва, в зведеннях законів, в системах суспільних винагород, заохочень і покарань, в традиціях, громадських думках.
Формування особистості хоча і є процес освоєння спеціальної сфери суспільного досвіду, але процес абсолютно особливий. Він відрізняється від засвоєння знань, умінь, способів дій. Адже тут йдеться про такому освоєнні, в результаті якого відбувається формування нових мотивів і потреб, їх перетворення, супідрядність і так далі. А досягти всього цього шляхом простого засвоєння не можна. Засвоєний мотив в кращому разі мотив, але що не реально діє, тобто мотив не достеменний. Знати, що повинне робити, до чого слід прагнути, - не означає хотіти робити це, дійсно до цього прагнути. Нові потреби і мотиви, а також їх супідрядність виникає в процесі не засвоєння, а переживання, або мешкання. Цей процес завжди відбувається лише в реальному житті людини. Він є завжди емоційно насиченим, часто суб'єктивно творчим.
З думкою про те, що особистістю чоловік не народжується, а стає, згодна зараз більшість психологів. Проте їх точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно розходяться. Ці розбіжності стосуються розуміння рушійних сил розвитку, зокрема значення суспільства і різних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей і етапів розвитку, наявності, специфіки і ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення процесу розвитку і інших питань.
Якщо по відношенню до розвитку пізнавальних процесів можна було сказати, що дитячий вік є вирішальним в їх формуванні, то це тим більше вірно у зв'язку з розвитком особистості. Майже всі основні властивості і особові якості людини складаються в дитинстві, за винятком тих, які отримуються з накопиченням життєвого досвіду і не можуть з'явитися раніше того часу, коли людина досягне певного віку.
У дитинстві складаються основні мотиваційні, інструментальні і стильові риси особистості. Перші відносяться до інтересів людини, до тих цілей і завдань, які він перед собою ставить, до його основних потреб і мотивів поведінки. Інструментальні риси включають засоби досягнення відповідних цілей, що віддаються перевага людиною, задоволення актуальних потреб, а стильові стосуються темпераменту, характеру, способів поведінки, манер. До закінчення школи особа в основному оформляється, і ті індивідуальні особливості персонального характеру, яких дитя набуває в шкільні роки, зазвичай зберігаються в тій або іншій мірі протягом всієї подальшому життю.
Розвиток особистості в дитинстві відбувається під впливом різних соціальних інститутів: сім'ї, школи, позашкільних установ, а також під впливом засобів масової інформації (друк, радіо, телебачення) і живого, безпосереднього спілкування дитяти з довколишніми людьми. У різні вікові періоди особового розвитку кількість соціальних інститутів, що беруть участь у формуванні дитяти як особі, їх виховне значення різні. В процесі розвитку особи дитяти від народження до трьох років домінує сім'я, і його основні особові новоутворення пов'язані в першу чергу з нею. У дошкільному дитинстві до дій сім'ї додається вплив спілкування з однолітками, іншими дорослими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. Зі вступом до школи відкривається новий потужний канал виховної дії на особу дитяти через однолітків, вчителів, шкільні учбові предмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації за рахунок читання, різко зростає потік інформації виховного плану, що досягає дитяти і що надає на нього певну дію.
На питання, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їх відповідей, а частково і в розбіжності думок із цього приводу виявляється складність самого феномену особи. Кожне з визначень особи, наявних в літературі, заслуговує на те, аби врахувати його у пошуках глобального визначення особистості.
Особистість найчастіше визначають як людини в сукупності його соціальних, придбаних якостей. Це означає, що до особових не належать такі особливості людини, які генотипично або фізіологічно обумовлені, ніяк не залежать від життя в суспільстві. У багатьох визначеннях особи підкреслюється, що до особових не належать психологічні якості людини, що характеризують його пізнавальні процеси або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, які виявляються в стосунках до людей, в суспільстві. У поняття «особистість» зазвичай включають такі властивості, які є більш менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи його значимі для людей вчинки.
4. Основні чинники розвитку особистості
Які ж причини впливають на розвиток особистості, наводять до її занепаду і які причини сприяють її розвитку? На розвиток особистості певний вплив робить природа, що оточує її (місце існування). Тут можна привести що не підлягає сумніву факт, що помірний клімат для розвитку особи є сприятливішим, ніж суворий клімат півночі і жаркий клімат тропіків.
Навряд чи хто-небудь стане оспорювати разом з кліматом важливе значення інших метеорологічних, а рівно і географічних умов. Великі пустелі, малопридатні для людського життя, і все ті місцевості, де людині доводиться витрачати багато сил і енергії на боротьбу з довколишньою природою, не сприяють розвитку особистості.
Рівним чином несприятливі ґрунтові і метеорологічні умови, що характеризуються ендемічним розвитком тих або інших загальних хвороб, не можуть не відбиватися згубно на розвитку особистості, погіршуючи фізичне здоров'я організму.
Першою і основною умовою правильного розвитку особи є природа організму, спадщина його батьків або ті антропологічні особливості, які складають ґрунт для розвитку особи.
Навряд чи хто може сумніватися в значенні раси у вказаному відношенні. Найкращим прикладом може служити той факт, що з трьох людських рас чорна, не дивлячись на свою численність, далеко не досягла тієї міри культурного розвитку, як дві інші раси.
При всій своїй численності представники цієї раси ніколи не грали (за невеликим винятком) важливої ролі в історії. Цей важливий факт не можна не зіставити з тим антропологічним фактом, що місткість черепа і вага мозку цієї раси менші, ніж в двох інших рас, особливо білою. Мені здається, що це не повинно піддаватися яким-небудь сумнівам.
