Психологічна готовність до шлюбу

цілому проведене дослідження показало, що уявлення старшокласників про шлюб та сім'ю відзначаються недостатньою повнотою, розходженнями у поглядах юнаків і дівчат, досить низькою оцінкою себе як майбутнього сім'янина.

Певна звуженість образів характерна для таких аспектів шлюбно-сімейних уявлень учнів, як уявлення про якості ідеального подружжя, мужність і жіночність, сімейні ролі та їхній розподіл між чоловіком і жінкою. Особливою ж неповнотою відзначаються уявлення школярів про функції сім'ї та організацію сімейного життя.

Виявлені особливості шлюбно-сімейних уявлень юнаків, які свідчать про значні прогалини у їхніх знаннях про шлюб та сім'ю, неправильні, нереалістичні погляди на деякі питання і які, очевидно, позначаються на їхньому ставленні до інституту сім'ї, необхідно враховувати в процесі цілеспрямованої підготовки юнаків до сімейного життя.

Таким чином, теоретичне дослідження, що проведене нами в представленому розділі наочно підтверджує необхідність враховувати серед чинників, які впливають на готовність молодих людей до шлюбу - чинник маскулінності і фемінінності.

Розділ 2. Методи психологічного вивчення готовності до шлюбу

2.1 Стандартизовані методики психологічного вивчення проблем сім'ї

Істотним компонентом практичної ефективності вивчення проблем сім'ї є коректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємо необхідні умови, що забезпечують таке використання методик [2]:

1) глибоке оволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеження сім'ї, уміння психологічного тлумачення цих концептів;

2) оволодіння прийомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретної сім'ї, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діалогічних методів психодіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручанням знаходилася б в адекватній відповідності з: а) змістом запиту і чекань клієнта, б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, що характеризує поточний (динамічний) стан сім'ї, в) об'єктивними соціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного або безкоштовного проведення обстеження);

3) оволодіння репертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейної психодіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;

4) оволодіння психометрикою і застосування стандартизованих психодіагностичних методик вимірювального типу (тестів).

Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї [2; 30; 48; 71]:

1) науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

2) діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;

3) корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форм і змісту корекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'ї передбачає розв'язання таких завдань [14]:

з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);

вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);

психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Серед існуючих теоретичних концепцій вирізняють два полярних підходи до вивчення сім'ї: індивідуальний і системний. При індивідуальному підході сім'я розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім'ї який звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім'ї, що утруднюють сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім'ї як системи, а проблеми членів сім'ї в цьому разі вважаються такими, що відбивають дисфункції сімейної системи.

У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батьків і дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.

Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно-функціонального підходу (коли сумісність виявляється у здатності подружжя утворювати цілісну, врівноважену сімейну діаду з узгодженими і несуперечливими сімейними ролями) припускає вивчення різних характеристик подружжя:

психофізіологічних властивостей індивідуальності членів сім'ї; при цьому передбачається насамперед визначення сумісності типів вищої нервової діяльності подружжя, їхніх темпераментів з можливим використанням експрес-методик (тести-опитувальники Айзенка, Стреляу та ін);

характерологічних властивостей членів сім'ї (опитувальник Кеттела (16 РР), ММРІ та ін);

характеристика ціннісно-мотиваційної сфери подружжя (методика ціннісних орієнтацій Рокича - Ядова, методика ТЮФ Шмельова - Болдиревої, методика "Сімейні цінності" В. Торохтія та ін);

співвідношення психологічних сімейних ролей (методика РОПД А. Волкової і Г. Трапезникової, методика визначення функціонально-рольової погодженості С. Ковальова, методика "Соціально-рольова адекватність" В. Торохтія та ін).

Діагностика подружніх стосунків на основі адаптивного підходу припускає вивчення характеристик міжособистісних стосунків, внутрішньосімейного спілкування і взаємодії, виявлення тих їх аспектів, що призводять до непорозумінь і конфліктів, з метою пошуку резервів адаптації подружжя один до одного.

У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник "Задоволеність шлюбом", шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін.), техніку "репертуарних ґрат" В. Похилько й О. Федотової, метод семантичного диференціала, тест Лірі, методику МСК В. Левкович і О. Зуськової, задачно-ігрові методи (наприклад, гру "Інтрига" О. Хроніка й О. Кронік, моделювання суб'єктивної ситуації конфлікту ("МАКС" В. Смєхова та ін).

Для вивчення особливостей сімейного виховання використовують опитувальники "Аналіз сімейної тривоги", "Аналіз сімейних взаємин (АСВ)" Е, Ейдеміллера, тест-опитувальник ставлення батьків О. Варги, кольоровий тест стосунків О. Еткінда, тест Лірі та ін.

Історичний розвиток сім'ї аналізують насамперед з метою виявлення впливу на сім'ю параметрів прабатьківської сімейної системи. Крім методики "Сімейна генограма" в аналізі сімейної історії доцільно використовувати такі графічні методи, як "Лінія часу", "Карта сім'ї" та ін., за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для функціонування сім'ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у досліджуваній і прабатьківських сім'ях, що неявно зумовлюють перенесення особливостей взаємин членів сім'ї на подальші покоління, Аналізуючи комунікації в сім'ї вивчають: правила взаємодії в сім'ї (явні та неявні); ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інформації, заборонених для обговорення тем; можливість відкритого прояву почуттів; переважання прямої чи непрямої комунікації; симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка членів сім'ї стосовно один одного схожа чи протилежна: один наказує, інший підкоряється).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі системного підходу до сім'ї, симптоматична поведінка (певне порушення в сім'ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, що спостерігається тоді, коли існуючі стосунки в сім'ї виключають можливість відкритого обговорення сімейних проблем.

Особливості комунікацій у сім'ї доцільно вивчати за допомогою інтерв'ю. Для виявлення послідовності подій, пов'язаних із симптоматичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу "Як це трапилось?", "До чого це призвело?", що припускають відповіді описового характеру. За допомогою інтерв'ю можна також виявити особливості взаємин у сім'ї на основі аналізу відповідей на запитання, що з'ясовують незгідність між членами сім'ї (з використанням категорій "більше - менше", "краще - гірше", "частіше - рідше", "ближче - далі" та ін), наприклад: "Хто краще за всіх ставиться до батька?" Причому для подолання опору членів сім'ї доцільно використовувати прийом "якби": "Якби батько залишився вдома, хто б радів найбільше?".

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу комунікації сім'ї, її структури, історії сім'ї, типових проблем життєвого циклу сім'ї дає змогу врахувати групові процеси в сім'ї, одержати всебічне уявлення про сім'ю та її життєдіяльність.

2.2 Методики дослідження готовності до шлюбу

Крім стихійного формування готовності до шлюбу і сімейного життя як складової загального процесу становлення особистості, як і раніше, актуальною є спеціальна підготовка молоді до шлюбу і сімейного життя, що передбачає:

підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також щодо батьківства;

формування здорового способу життя через роз'яснення залежності сексуальності, можливості батьківства від наявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків);

формування психологічної компетентності щодо особливостей взаємин у сім'ї, дитячої психолога;

висвітлення питань раціонального ведення господарства, ефективної організації бюджету сім'ї.

На успішність підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя, безумовно, впливають політика держави щодо соціального захисту сім'ї, взаємодія соціальних інститутів (сім'ї, школи, громадських організацій та ін).

Одним із важливих напрямків в роботі практичного психолога по психологічної підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя є психодіагностика. В цьому розділі нашої дипломної роботи ми перелічимо і дамо коротку характеристику тим тестам та методикам, які на нашу думку найбільш адекватно відображають складну проблему психологічної готовності молоді до шлюбу. Тільки при якісному діагностуванні та встановленню якісних діагностичних висновків можна вести ефективну консультативну та психокорекційну роботу з людьми, які вирішили одружитися.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10