Психодіагностика в роботі соматичних лікувальних закладів

Терапія” в перекладі з грецької означає “мистецтво піклування”. Хоча у процесі психотерапії є компонент корекційного впливу на психіку, однак психокорекція - це не стільки “одужання від хвороби”, скільки розкриття внутрішнього потенціалу суб'єкта, латентних можливостей та ресурсів його психіки. Психокорекція розрахована на психічно здорових людей, здатних до прогресивних самозмін. Психотерапія передбачає комплексний лікувальний вплив на суб'єкта при багатьох психічних, нервових та психосоматичних розладах, тоді як в цілому і психокорекція, і психотерапія спрямовані на оптимізацію психічного, емоційного стану суб'єкта.

Говорячи про різницю між психокорекційним процесом і психотерапією, А. Осипова виділяє специфічні риси психокорекції. Вона (психокорекція) зорієнтована: на клінічно здорову особистість, яка має у повсякденному житті певні психологічні труднощі, а також на людей, що бажають змінити своє життя чи ставлять за мету розвиток особистості; акцент робиться на здорових сторонах особистості незалежно від ступеня їх порушення; психокорекційний вплив спрямований на сьогодення та майбуття клієнтів; у психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хоча усувається нав'язування певних цінностей клієнтові; психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки та розвиток особистості клієнта [8, с. 7].

На думку академіка Т. Яценко, психокорекційний вплив націлений на певним чином сформовану психіку, яка, можливо, має деструктивні особливості, але при цьому не мислиться підхід до людини як носія деструкцій [ 18, с. 21].

Існує точка зору, що психокорекція покликана вирішувати задання психопрофілактики з метою запобігання психічним деструкціям у кризових ситуаціях, полегшенню гострих психотравматичних реакцій.

Глибинна психокорекція тісно пов'язана з поняттям психічного здоров'я. З одного боку, результатом психокорекції може бути поліпшення психічного благополуччя суб'єкта. З іншого - глибинний психокорекційний процес передбачає наявність психічного здоров'я у його учасників, тому глибинна психокорекція не спрямована спеціально на формування психічного здоров'я.

Поняття психічного здоров'я вітчизняні та зарубіжні дослідники визначають досить відносно. Основними критеріями прийнято вважати “відповідність суб'єктивних образів, що виникають у людини, об'єктам дійсності, що відображаються; адекватність реакцій характеру, інтенсивності діючих збудників значенню життєвих подій; спроможність управляти власною поведінкою, визначати розумні життєві цілі, підтримувати необхідну для їх досягнення активність; готовність до взаємодії з іншими людьми; адаптивність у мікросоціальних стосунках” [13, с. 37].

Психічне здоров'я розглядається у більшості джерел як стан психологічного благополуччя, що виключає хворобливі психічні явища, співвідноситься з переживанням внутрішнього психологічного комфорту, передбачає гармонізацію внутрішніх суперечностей і конфліктів. У ході психокорекції з'ясовується, що поняття психічного здоров'я є досить відносним. Ця відносність виражається через фактор викривлення об'єктивної реальності: чим більше суб'єкт викривлює інформацію, сприйняття іншого і самого себе, тим більш виражений ступінь його психічного нездоров'я. Однак певні психічні прояви можна віднести на рахунок акцентуацій, які можуть бути об'єктом впливу як психотерапії, так і психокорекції. Психокорекція допомагає пом'якшувати такі акцентуації, надаючи тим самим полегшення на рівні самовідчуттів суб'єкта.

До проявів психічного неблагополуччя можна віднести наявність особистісної проблематики, наслідком чого є інфантильність, яка породжує затримку у розвитку особистості, що може бути інтелектуально досить розвиненою. Тому можна говорити, що глибинна психокорекція не лише спрямована на психічно здорову людину, а й посуває суб'єкта у бік психічного здоров'я шляхом виявлення глибинних детермінант його особистісної проблематики, суперечливості психіки, які відіграють деструктивну роль у функціонуванні суб'єкта. Зокрема, підлягають психокорекції такі особистісні дисфункції: дисгармонічність внутрішнього світу суб'єкта; агресивність як наслідок заблокованості можливостей вираження любові, теплоти до інших людей; тривога та страх перед оточуючою дійсністю як наслідок актуалізації комплексу меншовартості; егоцентризм, концентрація на власних проблемах та інтересах власного “Я”; пасивність, блокування власного творчого потенціалу та здатності до самореалізації; нездатність до адекватної саморефлексії та відображення інших людей. Вони викликані, передусім, особистісною проблемою, “яку суб'єкт сам не може розв'язати внаслідок неусвідомлюваності її передумов, казуальних аспектів, пов'язаних із внутрішньою, стабілізованою суперечністю” [18, с. 21].

Особистісна проблема може бути притаманна будь-якому суб'єктові, хоча ступінь вираженості внутрішніх суперечностей залежить від індивідуальної історії життя. Невідкоректовані внутрішні проблеми примушують заглиблюватися в себе, наслідком чого може бути тенденція “до психологічної імпотенції”, тобто неможливість налагодити стосунки з людьми загалом (що є неприпустимим для психолога-практика) та стосунки інтимного порядку з особами протилежної статі. Поведінкою людини за таких умов керують хворобливі точки “Я”, які спонукають її рухатися між двома полярностями - плюс - мінус, любов - ненависть, активність - пасивність тощо.

Згідно з психодинамічною теорією, важливий цілісний підхід до психокорекції, яка є процесуальною та спрямована на виявлення глибинних передумов особистісної проблеми, оскільки психіка - усистематизоване, динамічне утворення з свідомим і несвідомим аспектами, які перебувають у тісному взаємозв'язку. Вони схожі, тотожні - лиш різноспрямовані, що відображено у “Моделі внутрішньої динаміки психіки”, створеної академіком АПН України Т. Яценко.

Свідоме та несвідоме кожного суб'єкта співіснують, уживаються за рахунок суб'єктивної зінтегрованості психіки. Таку зінтегрованість забезпечують психологічні захисти, покликані приховати почуття меншовартості і зреалізувати тенденцію “до сили”. Психокорекційний процес, маючи свої закономірності, завжди неповторний, спрямований на вивчення індивідуального досвіду суб'єкта, особливості психіки якого дають змогу, на думку Т. Яценко, відстежувати базові захисти суб'єкта, що в певній мірі можуть гальмувати весь хід психокорекційної роботи. Якщо наявна проблематика, то зінтегрованість психіки забезпечується ілюзорними способами. Захисну систему обслуговують умовні цінності, які є емотивними, носять індивідуально-неповторний характер і маскують несвідомий зміст, викривлюючи реальний результат взаємодії з іншими людьми. Останні задаються ідеалізованим “Я”, що виражається в очікуваннях суб'єкта та орієнтується на ідеал “Я” (наприклад, жадання, щоб оточення ставилося як до “ідеалу”). У цьому може полягати суперечність, відступ від реальності, що зашкоджує суб'єктові об'єктивно сприймати оточуючий світ, реалізовувати власні цілі й потреби, налагоджувати оптимальні стосунки з соціумом, на основі чого і може суб'єктивно інтегруватися його психіка, набуваючи ознак ходіння хибним колом.

Сутність глибинної психокорекції - пізнання функційних особливостей несвідомої сфери, цілісних проявів психіки у єдності свідомого та несвідомого аспектів. У результаті психокорекції відступи від реальності переосмислюються, але якщо таке переосмислення не набуває ознак системності, то є небезпека повернутися до звичного способу сприйняття дійсності. Тому психокорекційна праця - надзвичайно важка, адже існує прихована від свідомості тенденція захисної системи: до страждань, до самопокарання, що викликається почуттям провини, яке спершу виникає в сім'ї під впливом едіпової залежності. Інфантильні глибиннопсихологічні цінності обумовлюють психологічну слабкість суб'єкта, що є епіфеноменом тенденції “до сили”, яка на когнітивному рівні може мати просоціальне забарвлення. Тому важливо виявляти й усвідомлювати інфантильні витоки деструктивних тенденцій, які завжди є неусвідомлюваними, та переорієнтовувати їх у продуктивне русло. У процесі особистісної корекції призма сприймання суб'єкта оптимізується і це є ознакою його психічного здоров'я.

Глибинна психокорекція може ефективно здійснюватися за допомогою групової психокорекції за методом АСПН. Така психокорекція має очевидні переваги групового процесу, адже психіка людини формується у взаємовідносинах з іншими людьми і спрямовується на пізнання витоків особистісної проблематики. Вона починається з пізнання, а потім переходить на поведінковий рівень. Це глибинний процес, наслідком якого є конструктивні зміни у психіці особистості, адже усвідомлення несвідомих механізмів призводить до втрати їх енергетичної сили, імперативної властивості управляти поведінкою, настроєм, самопочуттям суб'єкта тощо.

Успішна психокорекція можлива за умов поєднання зусиль психолога та протагоніста у пошуку першопричин труднощів у спілкуванні і взаєминах між людьми. Успіх, цілісність групової психокорекції залежить і від характерологічних параметрів суб'єкта - таких, як сила волі, психологічна сміливість, наполегливість, послідовність, працелюбність. Без цих якостей “просвітлення” у результаті психокорекційного впливу недостатньо, оскільки суб'єкт набуває не лише нових знань відносно самого себе, а й формує здатність до аутопсихокорекції, довготривалої роботи над собою поза груповим процесом, яка, безумовно, потребує напруження душевних сил. Глибинна психокорекція є передумовою самореалізації і передбачає сильний рушійний мотив для особистісного зростання. Для психолога-практика такий мотив може полягати у оптимізації власного внутрішнього психологічного стану, реалізації у професійній діяльності, набутті самоідентичності та самототожності.

Отже, глибинно-психологічна корекція дозволяє виявити функційні особливості несвідомої сфери, взаємозв'язки між свідомим і несвідомим, допомагає усвідомити динамічні характеристики механізмів, зумовлених базовими психологічними захистами, що керують поведінкою суб'єкта і є основою його особистісної проблематики. У результаті такого усвідомлення та наступної наполегливої праці у напрямку самокорекції у суб'єкта швидко настає полегшення на рівні самовідчуттів, відбувається звільнення від внутрішньої напруги, зниження тривоги, що в подальшому призводить до конструктивних новозмін в “Я”, що може бути свідченням його психологічного благополуччя. Таке благополуччя дає можливість об'єктивно сприймати дійсність, ефективно вирішувати життєві та професійні цілі. Відкоректованість передбачає розуміння власних захисних тенденцій, усвідомлення відступів від реальності та хворобливих точок “Я”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18