Позитивна психотерапія
p align="left">Конфлікт - це ситуація, в якій два або більш людину демонструють розбіжності в спірному питанні за наявності емоційного антагонізму між ними.Конфлікт - це одна з форм взаємодії людей і груп, при якій дії однієї сторони, зіткнувшись з інтересами іншої сторони, перешкоджають реалізації її мети.
Конфлікти - невід'ємна складова частина функціонування будь-якої організації. І будь-який конфлікт може виконувати як позитивні, так і негативні функції. Хоча часто говорять, що певний рівень конфлікту може бути функціональним, більшість рекомендацій по організаційних конфліктах переважно спирається на методи його дозволу, редукції або мінімізації. Але конфлікт не обов'язково повинен усуватися зовсім, швидше, їм потрібно ефективно управляти.
Конфлікти створюють напружені відносини в колективі, перемикають увагу співробітників з безпосередніх турбот виробництва на “з'ясування відносин”, важко позначаються на їх нервово-психічному стані. Та все ж конфлікти можуть привести до поліпшення умов праці, технологій, управлінських відносин. Позитивна роль конфлікту може також полягати в зростанні самосвідомості учасників конфлікту, якщо останній переслідує соціально значущу мету; у багатьох випадках конфлікт формує і затверджує певні цінності, об'єднує однодумців, грає роль для безпечного і навіть конструктивного виходу емоцій.
Конфлікти підрозділяються на різні види відповідно до наступних критеріїв:
Ш розділяють за об'ємом;
Ш розділяють по тривалості протікання;
Ш розділяють по джерелу виникнення;
Ш розділяють залежно від зіткнення цінностей або інтересів;
Ш розділяють залежно від ефекту надається конфліктом на життя колективу.
Ш розділяють залежно від ступеня впливи конфлікту на життя колективу;
Модель конфлікту як процесу можна представити таким чином:
МОДЕЛЬ КОНФЛІКТУ
На цій схемі видно, що існування одного або більш джерел конфлікту збільшує можливість виникнення конфліктної ситуації в процесі управління.
В соціальній психології існує багатоваріантна типологія конфлікту залежно від тих критеріїв, які беруться за основу. Так, наприклад, конфлікт може бути внутрішньоособовим між спорідненими симпатіями і почуттям службового обов'язку керівника), міжособовим (між керівником і його заступником з приводу посади, премії між співробітниками); між особою і організацією, в яку вона входить; між організаціями або групами одного або різного статусу.
Можливі також класифікація конфліктів по горизонталі (між рядовими співробітниками, що не знаходяться в підкоренні один до одного), по вертикалі (між людьми, що знаходяться в підкоренні один до одного) і змішані, в яких представлені і ті, і інші. Найбільш поширені конфлікти вертикальні і змішані. Вони в середньому складають 70-80% від всіх інших. Вони також найбільш небажані для керівника, оскільки в них він як би "зв'язаний по руках і ногах". Річ у тому, що в цьому випадку кожна дія керівника розглядається всіма співробітниками через призму цього конфлікту.
Допустима класифікація також по характеру що викликали конфлікт причин. Перерахувати всі причини виникнення конфлікту не представляється можливим. Але в цілому він викликається наступними трьома групами причин, обумовленими:
трудовим процесом;
психологічними особливостями людських взаємостосунків, тобто їх симпатіями і антипатіями, культурними, етнічними відмінностями людей, діями керівника поганою психологічною комунікацією і т.д.;
особовою своєрідністю членів групи, наприклад невмінням контролювати свій емоційний стан, агресивністю, некомунікабельністю, нетактовністю.
Конфлікти розрізняють і по їх значенню для організації, а також способу їх дозволу. Розрізняють конструктивні і деструктивні конфлікти.
Для конструктивних конфліктів характерні розбіжності, які зачіпають принципові сторони, проблеми життєдіяльності організації і її членів і дозвіл яких виводить організацію на новий більш високий і ефективний рівень розвитку. Деструктивні конфлікти приводять до негативних, часто руйнівних дій, які іноді переростають в склоку і інші негативні явища, що приводить до різкого зниження ефективності роботи групи або організації.
3. Психотерапія -- це наука про вплив слова на психіку, а через неї на весь організм людини з метою збереження і відновлення здоров'я. Інструментом впливу є мова лікаря. З давніх часів зберігся вислів, що медицина стоїть на трьох китах: ніж, трава і слово. Таким чином, за фактором словесного впливу з лікувальною метою визначалася така сама сила, як і за тими засобами, що в своєму еволюційному розвиткові дали основні галузі медицини -- хірургічне втручання і лікарську терапію.
Застосування психотерапії вимагає від лікаря глибокого знання типу вищої нервової діяльності хворого, його індивідуальних особливостей характеру, темпераменту.
Психотерапію звичайно поділяють на загальну і спеціальну.
Загальна психотерапія -- це комплекс психічних факторів, що діють на хворого будь-якого профілю і мають на меті зміцнення його сил у боротьбі з хворобою, створення довкола нього охоронно-відновного режиму, який виключав би психічну травматизацію і ятрогенію.
Психотерапія є допоміжним засобом, як загальна атмосфера, на фоні якої здійснюється хірургічне, медикаментозне, фізіотерапевтичне лікування. Цілком очевидно, що така загальна психотерапія потрібна в лікувальному закладі будь-якого профілю.
Спеціальну психотерапію застосовують у клініці таких захворювань, при яких психічні методи лікування виступають на передній план і становлять те основне, чим лікар допомагає своєму хворому. При цьому використовують спеціальні методики психотерапії, такі, як раціональна психотерапія, навіювання в стані неспання, або гіпноз, гіпносугестивна (від лат. suggestio -- навіюю) психотерапія, самонавіювання, аутогенне тренування, наркопсихотерапія та ін.
3. Основні психотерапевтичні течії та підходи
Методики спеціальної психотерапії ділять на дві основні групи.
До першої групи належать методики, що ґрунтуються на принципах роз'яснення, переконання, логічного доказу, виховання. Рушійним важелем їх є звертання до розуму хворого. Термін «раціональна психотерапія» (від лат. ratio--розум) запропонував швейцарський психотерапевт Поль Дюбуа. Сюди слід віднести всі види активізуючої, стимулюючої, компенсаторної психотерапії, бо психотерапевтичне переконування не може обмежуватися заспокоєнням хворого, воно має бути спрямоване і на активізацію, на перебудову поведінки хворого. Звісно, раціональна психотерапія при вмілому застосуванні буде мати успіх лише за умови, що особистість лікаря в інтелектуальному відношенні вища за особистість хворого. Важливо також, щоб лікар взагалі імпонував хворому і вмів завоювати його симпатію і довіру з перших сеансів раціональної психотерапії.
Раціональну терапію у своїй практичній діяльності застосовує кожний медичний працівник. Психотерапевтична дія цього методу спрямовується головним чином на зміну хворим оцінки свого хворобливого стану, бо раціональна психотерапія побудована на знанні законів логіки. Ефекту досягають систематичними співбесідами медичного працівника з хворим, роз'яснюванням його хворобливих симптомів, розширенням кругозору хворого
При проведенні раціональної психотерапії слід враховувати, до якого типу -- художнього чи мислительного -- належить хворий Вона більш ефективна для хворих мислительного типу, здатних до абстрактного мислення.
Другу групу становлять методи, що ґрунтуються на механізмі навіювання -- сугестії. Навіювання проводять хворому в стані неспання або в гіпнотичному стані
Щоб викликати гіпноз, застосовують різні подразники, що діють на зоровий, слуховий або шкірний аналізатор, але найбільш сильним подразником є слово, яке завдяки минулому життєвому досвіду дорослої людини пов'язане з усіма зовнішніми і внутрішніми подразниками, які надходять до півкуль великого мозку.
Ефективність гіпнотерапії залежить від ступеня навіюваності пацієнта і глибини розвитку гіпнотичного сну, що, в свою чергу, визначається типом вищої нервової діяльності того, кого гіпнотизують Велике значення мають віра хворого в даний метод і авторитет лікаря, який проводить гіпноз
Показаннями до гіпнозу можуть бути сильний біль при невралгії трійчастого нерва, при новоутвореннях, який не можна зняти анальгетиками, головний біль іншої етіології, фантомний біль. Позитивні результати одержані при лікуванні гіпнозом атипових форм бронхіальної астми, приступів стенокардії, гіпертонічної хвороби І і II стадії, неврозів, деяких форм шкірних захворювань. Досить ефективним є лікування логоневрозів у дітей, нічного нетримання сечі, поганих звичок. З успіхом гіпноз застосовують при лікуванні алкоголізму і наркоманій, в акушерській і стоматологічній практиці.
Протипоказаннями для гіпнотерапії слід вважати інфаркт міокарда в гострій стадії, тромбози, інсульт, III стадію гіпертонічної хвороби, гіпертонічний криз, маячні форми психозів, істерію з гіпноманічними пориваннями. Не слід застосовувати гіпноз особам, які мають до нього упередження, бояться його.
Метод аутогенного тренування, або лікування за допомогою релаксації запропонував у середині 30-х років XX ст. німецький психотерапевт Йоганн Шульц. Метод є синтетичним поєднанням елементів гіпнозу, яким він у той час багато займався, самонавіювання і практики давньоіндійської йоги.
Аутогенне тренування передбачає послідовне навчання хворого певному комплексу вправ
Формула самонавіювання (в аутогенному тренуванні) -- це короткий текст з лікувальними самонавіюваннями
В аутогенному тренуванні текст мотивованого навіювання спочатку дає лікар, а потім ускладнює і вдосконалює сам хворий.
Після загальних самонавіювань проводять спеціальні, спрямовані на окремі симптоми захворювання Цю формулу хворий повторює подумки кілька разів підряд. Зрештою хворий навчається керувати діяльністю своїх внутрішніх органів, власними почуттями, думками.
У процесі аутогенного тренування хворий сам виявляє активність у боротьбі з захворюванням і ще більше переконується в тому, що він може змінювати в потрібному напрямі не лише свої переживання, а й судинно-вегетативні реакції.
Аутогенне тренування можна застосовувати в системі психотерапії для лікування хворих, здатних зрозуміти відповідні вказівки, оцінити значення методу і правильно поводити себе на тренуваннях, що проводяться як лікарем, так і самостійно
Метод аутогенного тренування слід поєднувати з іншими методами психотерапії. Саме значення методу, вплив його на захворювання треба систематично роз'яснювати, стверджувати, підкріплювати в групових та індивідуальних бесідах з хворими.
Аутогенне тренування можна застосовувати не лише хворій, а й здоровій людині для корекції емоційно-вольової сфери в процесі самовиховання.
За способом застосування всі перелічені вище методики бувають індивідуальної або колективної модифікації, тому говорять по індивідуальну і групову психотерапію.
Раціональна психотерапевтична бесіда має відбуватися в інтимній обстановці, без присутності третіх осіб. Отже, цей метод проводять індивідуально. Що ж до гіпнозу і аутогенного тренування, то обидва ці методи можна проводити як індивідуальним, так і груповим способами.
В історії методу колективної психотерапії дуже багато пов'язано з іменем В.М. Бехтерєва. Він звернув увагу на вивчення факту підвищення навіюваності серед людей, які зібралися разом і становлять велику групу. Ці закономірності В.М Бехтерєв потім використав при розробці свого методу колективної гіпнотерапії.
Поширений також термін «непряма психотерапія», вживаний у тих випадках, коли психотерапевтичний ефект досягається в силу віри у ті або інші ліки, процедуру, метод лікування, сам по собі не пов'язаний із психотерапією.
Великого значення у мистецтві психотерапії набуває не лише вміння говорити самому, вести логічно побудовану і продуману бесіду, а й уміння слухати хворого, викликати його на відверту розмову, завоювати його довіру. При психотерапевтичному переконуванні завжди має бути забезпечений вплив на емоційну сферу хворого.
Роль середнього медичного персоналу в реалізації психотерапевтичних заходів, як індивідуальних, так і колективних, досить значна. Саме він є додатковим джерелом благотворого впливу на психіку хворих.
Використана література
1. "Остров Психологии" - студенческий сайт "Высшей школы психологии" www.psy-island.narod.ru
2. Методические материалы к семинару по Эриксоновскому гіпнозу Составитель: Алексей Смирнов С-Петербург, 2001 г.
3. М. Воронов, С. Гримблат «Групповой портрет депрессии». - К. Ника-Центр, 2005. - 400 с.: ил.
4. Козлов В.В. Психотехнологии измененных состояний сознания. Личностный рост. Методы и техники. - М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. - 384с.
5. http://www.psyberia.ru/
6. «Социальная психология» учебное пособие для ВУЗов под редакцией А.Л. Журавлёва, Москва 2002г.
7. «Психология управления» практическое пособие; издание 2-е переработанное и дополненное, М.И. Станкин, Москва 2000г.
8. «Психология управления» курс лекций, ответственный редактор - доктор экономических наук М.В. Удальцова, авторы: профессор, кандидат философских наук (к.ф.н.) Л.К Аверченко; доцент, к.ф.н. Г.М. Залесов; доцент, к.ф.н. Р.И. Мокашанцев; доцент, к.ф.н. В.М. Николаенко, Москва - Новосибирск 2001г.
9. «Хрестоматия по социальной психологии» Т.В. Кутасов, Москва 1994г.
10. Журнал «Справочник кадровика» №0 2000г. Социолог, Л.В. Бершова “Конфликты в организации и методы их профилактики”
11. Краткий психологический словарь/Под ред. А.В. Петровского, Н.Г.Ярошевского. -М.
