Політична психологія
p align="left">Стан наукової розробленості проблеми. На формування сучасного психологічного знання про парламентське лідерство, як і на становлення політичної психології, у рамках якої ця проблема має самостійне звучання, вплинули багато праць із різних областей суспільствознавства.Теоретичною основою дослідження парламентського лідерства, що є по своїй суті й функціям політичним, повинна бути не одна яка-небудь психолого-політологічна теорія, дослідницька модель, а сукупність взаємодоповнюючих психологічних підходів (ситуаційного, особистісного, мотиваційного, психоаналітичного й ін.), що дають найбільшу повноту якісних і кількісних психологічних характеристик досліджуваного явища.
Гіпотеза друга. Лідерський статус депутата, рівень його легітимності, ступінь володіння владними повноваженнями, насамперед, об'єктивно обумовлені індивідуальними особливостями суб'єкта лідерства, специфічними функціями, які він виконує.
Політичний лідер може й не бути парламентським лідером, у той час як парламентський лідер завжди ставиться до політичного типу лідерів у силу свого особливого статусу й прийнятого механізму обрання в Державну Думу, при цьому парламентськими лідерами, у першу чергу, є керівники депутатських об'єднань.
Ефективність дій парламентського лідера, з одного боку, залежить від того, наскільки його домагання на політичну першість забезпечуються відповідними установками депутатів і мас на «підпорядкування» впливу лідера, а з іншого боку, пов'язані з нормативно-вольовим впливом лідера на формування цих установок. Домінуючої в поводженні парламентського лідера виступає орієнтування на позитивну оцінку з боку суспільної думки, наслідком чого є підвищене прагнення до самопрезентації, націленість на сіюмиттевий ефект, викривальну критику, створення власного позитивного іміджу. Сучасний парламентський лідер має особливий менталітет, характером і типом поводження, які в ряді випадків обумовлені не сформульованими явно й не цілком усвідомлюваними в суспільстві колективними психологічними установками. для сучасного парламентського лідера необхідні як політичні якості (організатора, аналітика, законодавця, прогнозиста, ідеолога, оратора й ін.), так і психологічні (особлива воля, коммунікабельність, самовладання, швидка реакція, адаптивність, авторитет і ін.). Рівень відповідності між функціями, виконуваними парламентським лідером, і його особистими якостями відбиває ступінь ефективності лідерської діяльності.
5. СИСТЕМНО ПРЕДСТАВТЕ Й ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СУЧАСНІ ТИПИ, КЛАСИ Й ВИДИ ПСИХОТЕХНОЛОГІЙ ПОЛІТИЧНИХ КОМПАНІЙ
Ми звикли, що психологія може допомагати вирішувати проблеми окремих людей. Але психологи можуть набагато більше. З настанням інформаційного століття, коли на свідомість людини обрушується потік різної важко перетравлюваної інформації й фактів, що перебріхують, (багато в чому через достаток і швидкість їхнього надходження), перевага в області формування суспільної свідомості одержує того, хто коштує в регулятора засувки й може дозувати цей водоспад. Але й це виявляється не найважливішим. Можна прорахувати схеми сприйняття цієї інформації й способи її обробки, нав'язавши рамки мислення. Звичайно це не піддається рефлексії, а здається споконвічно заданим, завжди властивим. Це пов'язане з відносною стійкістю вже, що сформувалася картини, миру, нам немає необхідності щораз заново витрачати час на звичні (завжди діючі) закони.
Використовуючи психологічні знання, можна впливати на сприйняття окремих кандидатів у президенти. Процес сприйняття починається з виділенням об'єкта з якогось простору. В одному досвіді людям з нормальним зором пропонувалося якийсь час носити окуляри, що спотворюють сприйманий простір, форми й розташування в ньому предметів аж до того, що окуляри оптично перевертали видимий для них мир. Звичайно відбувається адаптація, свідомість людини поступово навчається не зауважувати, коректувати оптичні перекручування, і людина починає бачити мир звичним для нього способом, як якби зорово сприйманий простір у дійсності оптично не було перекручено. Відновити щиру картину можна, знявши окуляри, але часто буває вже пізно.
Більшість зорових ілюзій пов'язане з перекручуванням предметів, представлених на незвичайному тлі. Цікаво, що практики відзначають, що на червоному тлі особливо чітко видні як білі, так і чорні фігури (і «перефарбовані» теж). Але можна брати тлом умови підприємницької діяльності, а можна вибрати й добробут народу. У реальних умовах існують усілякі накладення, певні категорії населення сприймають не всі картини, а тільки ті, які для них значимі (але із запропонованого списку). Дозувавши й організувавши тло сприйняття, можна формувати особливості мислення виборців, запропонувавши їм готовий набір суджень, направивши потік думок у певне, заздалегідь заготовлене русло. І не кожний зможе помітити й, тим більше, «зняти окуляри», це вимагає розвиненого самоконтролю й зусиль. А в області політичної інформації більшість із нас є споживачами. Тому, монополізувавши інформаційну складову життя суспільства, можна впливати на формування суспільної свідомості в потрібну сторону, нав'язавши шаблони мислення.
«Існує одна гідна кандидатура, який немає альтернатив», - звичний для нашого суспільства теза передвиборної кампанії. Раніше вибори на цьому й закінчувалися, зараз треба дотримувати придуманих норм демократії й допустити висування й інші кандидати. Тепер демократія закінчується на цьому етапі. Є претенденти, а представляти їх будуть від імені й від імені одного, єдиного.
Саме собою зрозуміло, що всі достоїнства головного кандидата станули б як дим, якби опоненти мали доступ до ЗМІ в такому ж обсязі. Тому робиться все можливе, щоб конкуренти не змогли прорвати інформаційну блокаду. За даними соціологічних досліджень, 85% населення одержує інформацію з телебачення, 30%- по радіо, 16% - з газет. Таким чином, телебаченню належить вирішальна роль, і основні зусилля нинішньої влади спрямовані саме на цю ділянку. Отут не допускається ніяких відступів від генеральної лінії, усе, що не співробітничає із владою, не працює в руслі її концепції, приречено на закриття - вуж занадто впливово TV, щоб допускати інші точки зору. Останні події на СТБ - тому свідчення.
Суперництво кандидатів зводиться до суперництва їхніх образів, іміджу в інформаційному просторі (от отут-те й з'являється можливість для реалізації різних технологій, у тому числі й психологічних). Оскільки «гідний» один, то інформація повинна йти, в основному, про нього, про інші розповісти комусь. Інших джерел інформації для широких верств населення ні, тому можна не церемонитися, показуючи й незначність «так званих претендентів». Відношення до об'єкта залежить від ступеня поінформованості про об'єкт, його складності й значимості серед інших. Але при прямому порівнянні аргументів може не вистачити (на всіх), тому передбачено:
- висування як можна більшого числа кандидатів;
- домінування інформації про головного кандидата.
При цьому необхідно відзначити наступні моменти в реалізації цього плану:
1. Відокремлення, виділення свого кандидата серед інших, але не пряме протиставлення, а порівняння з іншими. Простір кандидатів був структурований таким чином, щоб створити дві групи кандидатів - гарант стабільності й всіх інших суперників. Це дозволило поміняти підстави вибору. Замість вибору одного з усіх, нам пропонують вибирати між двома групами. І якщо ми раптом не вибрали «самого гідного», те із групи претендентів ми вже вибираємо за іншими критеріями. І в другому турі ми попадаємо в психологічну пастку. Психіка людини консервативна. По-перше, необхідне час, щоб поміняти підстави вибору, що може підкорятися поглядам, що не відповідають актуальному баченню ситуації. В- других, ми намагаємося виглядати послідовними у своїх учинках, що знову утрудняє швидку зміну поглядів. Основна маса виборців орієнтована голосувати не стільки «за» свого кандидата, скільки «проти» іншого - так званий протестний електорат. Тому в другому турі ми будемо вибирати не з можливих кандидатів, жертвуючи деякими переконаннями в ім'я головного, а відстоювати свій колишній вибір, голосуючи знову проти того ж. Замість розмови про відповідальність влади за правильність своїх дій і можливі коректування курсу, що було б при допуску в ефір на однакових правах декількох кандидатів, нам пропонувалося спочатку вибрати свій напрямок (вибираючи свого кандидата з однієї групи), а потім його прийде відстоювати в зіткненні з іншою групою, представленої одним кандидатом.
2. Велика кількість кандидатів привело до того, що вони вплутали в змагання один з одним, залишаючи за кадром досягнення нинішнього режиму, що йому на руку. Безліч кандидатів дозволило створити видимість об'єктивності для міжнародних спостерігачів і полегшити завдання «незалежним» засобам масової інформації - кандидатів на всіх вистачить, завжди найдеться, ким можна прикритися. При цьому про одному говорилося увесь час і доброзичливо, про деяких - нейтрально, але існує частина дуже «негативних» кандидатів, про їх - в основному негативно. Знову ж, видимість об'єктивності, наявність різних підходів до претендентів. Обов'язково звертати увагу на суперечливість позицій всіх інших кандидатів, безліч різних підходів, підкреслювати розбіжності реальних кандидатів, що можуть скласти конкуренцію в другому колі, підготовляючи ґрунт на майбутнє (формуючи підстави вибору й, відповідно, розколу електорату).
Головне завдання при такому стратегічному плані - це вивести в друге коло претендента, що не зможе об'єднати все суспільство. Тому ніяк не можна домогтися якого-небудь об'єднання претендентів у першому колі. Цим був викликаний град нападок на «канівську четвірку», щоб ні в кого й думки не виникло піти їхньому прикладу, тому що єдиний кандидат проти Кучми в першому турі - це крах всієї розпланованої кампанії. Головне ж щире досягнення «четвірки» полягає в тому, що була змінена спрямованість мислення в суспільній свідомості, кардинально змінений тло, на якому розвиваються події. Замість порівняння іміджу запропоноване порівняння ідей. За «канівської чертвіркою» споконвічно не вимальовувався один кандидат, тому необхідно було обговорювати їхні плани, те, що їх поєднує, конкретні дії й події.
