Основні типи темпераменту

Основні типи темпераменту

Зміст

• Вступ
• 1. Темперамент і характер
• 2. Індивідуальні розходження в протіканні умовних рефлексів
• 3. Основні загальні типи нервової системи
• 4. Генотип і фенотип
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Характери людей відрізняються між собою дуже сильно. Існують характери гармонічні і збалансовані, у яких усе взаємопов'язано й врівноважено. При спілкуванні з такими людьми проблем не буде. Але людей з такими характерами небагато. Значно більше людей з характерами, у яких виділяються одна-дві яскраві риси.

Якщо поводитися однаково з представниками різних характерів, то можуть виникати проблеми. Тут так само, як і в медицині, спрацьовує принцип: "Те, що отрута для одного, -- ліки для іншого". Та сама фраза, сказана людині з одним типом характеру, може його обрадувати, іншого -- засмутити, третього -- привести в лють, а четвертого -- залишити зовсім байдужим.

Професія, обрана в протиріччі з основними рисами акцентуації характеру, може ввергнути людини в серйозний внутрішній конфлікт, а від цього стане погано і йому самому, і всім навколишнім.

Дуже важливо враховувати розходження характерів, також, і при вступі в шлюб.

Повсякденне життя дає чимало прикладів тому, як по-різному поводяться окремі тварини і різні люди в одній і тій же обстановці. Незважаючи на надзвичайну розмаїтість, ці індивідуальні особливості все-таки мають деякі загальні риси. По загальних рисах поводження визначаються загальні типи нервової системи, що визначають різні темпераменти тварин і характери людей.

1. Темперамент і характер

Знаменитий лікар стародавності Гіппократ пояснював природу індивідуальних особливостей поводження розходженням пропорцій "життєвих соків" тіла: крові, слизу і жовчі. До наших днів збереглося поняття -- темперамент (від лат. tетреrатепtит -- належне співвідношення, домірність). Велика кількість уважних спостережень дозволяло Гіппократові помітити й описати чотири дійсно найбільше що часто зустрічаються в житті виду темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний.

Гіппократ вважав, що коли в людини з усіх його соків переважає палка кров (sаnguis), те його поводження дає нам риси сангвінічного темпераменту -- енергію, наполегливість, рішучість. Якщо ж палку кров прохолоджує слиз, що знаходиться в надлишку, (рhlеgmа), то виходить флегматик - холоднокровний і повільний. Їдка жовч (сhоlе) сприяє утворенню дратівливого, запального, не знаючої міри холеричного темпераменту. Але коли накопичується багато зіпсованої чорної жовчі (тelап сhоlе), то такий млявий меланхолік постійно буде перебувати в зневірі.

З'ясування щирих функцій крові, жовчі й інших "соків" тіла привело до появи інших припущень про природу різних темпераментів. Так, на початку XX в. широке поширення серед лікарів одержали погляди на темперамент як наслідок визначеного анатомічного складу тіла. Наприклад, затверджували, що повнота розташовує до добродушності, а худі люди бувають здебільшого жовчними і злими. У таких твердженнях явно переплутані причина і наслідок. Дійсно, веселі, життєрадісні люди часто бувають повними, а хмурі, дратівливі -- худими. Але це далеко не правило, більш того, нерідко буває навпаки. Тому немає основ вважати анатомічний склад тіла (конституцію) причиною того чи іншого темпераменту. Як правило, риси темпераменту і зовнішній вигляд людини рівною мірою залежать від умов його життя. Звичайно, життєві негоди і проьлеми не тільки викликають фізичне виснаження, але і роблять людини озлобленим і дратівливої. Зрозуміло також, що спокійне життя в статку, часто з надмірностями в їжі, розташовує до повноти і до добросердого настрою. Не від тілесного додавання залежить настрій, а від умов життя, що визначають той чи інший розвиток спадкоємних задатків темпераменту і конституції. Тому позбавлені всякої наукової підстави спроби судити про темперамент, а тим більше про характер людини по яких-небудь анатомічних показниках будови його тіла.

Дійсна природа темпераменту і характерів була розкрита І.П.Павловим (1927) за допомогою навчання про вищу нервову діяльність. Численні спостереження і спеціальні досвіди на лабораторних тваринах переконливо показали, що різні темпераменти є не що інше, як прояв індивідуальних розходжень у властивостях протікання збуджувальних і гальмівних процесів у вищих відділах мозку. Розходження темпераментів відбивають розходження загальних типів нервової системи, властивих і людині, і тварині. Характер людини складається з його природженого темпераменту плюс зміни темпераменту, обумовлені вихованням, плюс сума складних відносин з оточуючими людьми і подіями.

2. Індивідуальні розходження в протіканні умовних рефлексів

Проводячи експерименти на великому числі лабораторних собак, І.П.Павлов звернув увагу на те, що усі вони "працюють" по-різному. Одні собаки легко і швидко, після декількох спроб, утворять міцні умовні рефлекси. Інші виробляють умовний рефлекс на превелику силу, повільно, лише після багатьох десятків спроб. Але навіть коли вони вироблять рефлекс, те останній виявляється неміцним і слабким. Він то з'являється, то зникає. Незважаючи на часті підкріплення, він залишається хитливим, невеликим по величині і легко руйнується. Така різниця в утворенні умовних рефлексів обумовлюється різною здатністю до утворення міцних тимчасових зв'язків, тобто різною силою умовного порушення. Так виявився перший показник типологічних розходжень вищої нервової діяльності -- сила збуджувальних процесів. Показник сили збуджувальних процесів дозволяє об'єктивно оцінити здатність коркових клітин до розвитку більш-менш сильного умовного порушення. Однак якщо відібрати для подальших досвідів собак із приблизно однаковою силою збуджувальних процесів, то серед них майже обов'язково проявляться інші індивідуальні розходження умовно-рефлекторної діяльності. Ці розходження виявляться, як тільки в собак почнуть виробляти диференціювання умовних подразників. Тут може случитися, що два собаки, однаково швидко і міцно утворили позитивний умовний рефлекс, наприклад, на метроном з частотою 60 ударів/хв, різко розійдуться у своїх здібностях віддиференціювати від нього непідкріплюваний сигнал -- метроном з частотою 120 ударів/хв. Один собака вже після декількох застосувань метронома 120 ударів/хв без підгодовування перестає на нього реагувати. Інша -- не може угасити рефлекс на цей диференційовний подразник. Також погано йде в неї вироблення запізнювання, умовного гальмування і вгасання, тобто різновидів умовного гальмування. Таке розходження у виробленні гальмування говорить про різну здатність до концентрування збуджувального процесу, тобто про різну силу умовного гальмування.Так виявився другий показник типологічних розходжень вищої нервової діяльності -- сила гальмівних процесів. Показник сили гальмівних процесів дозволяє об'єктивно оцінити здатність коркових кліток до розвитку більш-менш сильного умовного гальмування.

Однак навіть серед собак, що виявили однакові здібності до розвитку умовного порушення і гальмування, знову виявляються індивідуальні розходження умовно-рефлекторної діяльності. Ці розходження особливо яскраво виявляються при переробках сигнального значення умовних подразників, що свідчить про різну здатність до заміни збуджувального процесу гальмівним і навпаки, тобто про різну рухливість порушення і гальмування. Так виявився третій показник типологічних розходжень вищої нервової діяльності -- рухливість нервових процесів. Показник рухливості нервових процесів дозволяє об'єктивно оцінити здатність коркових кліток до швидкого і повного переходу зі збудженого в гальмівний стан і назад.

Отже, розходження у властивостях умовно-рефлекторної діяльності різних тварин виявляються результатом індивідуальних варіацій сили порушення, сили гальмування і їхньої рухливості. Однак для прояву кінцевих результатів у поводженні важлива не стільки абсолютна сила гальмового процесу, скільки його відношення до збуджувального. Наприклад, різка перевага збудження перешкодить навіть сильному гальмуванню у виробленні диференціювання. А без такої збудження навіть більш слабке гальмування успішне справиться з цією задачею. Тому замість показника абсолютної сили гальмування в типології звичайно використовують порівняльний показник сили гальмування щодо збудження, чи показник їхньої урівноваженості. Тоді індивідуальні розходження протікання процесів вищої нервової діяльності можна оцінювати по трьох показниках: сили, урівноваженості і рухливості. Отже, коркові процеси можуть бути сильними чи слабкими, врівноваженими чи неврівноваженими, рухливими чи інертними.

3. Основні загальні типи нервової системи

З набору різних властивостей -- сили чи слабості, урівноваженості чи неврівноваженості, рухливості чи інертності нервових процесів -- у природі складається безліч комбінацій. При цьому з усіх можливих комбінацій найбільше чітко вимальовуються чотири. Це і є головні загальні типи нервової системи, помічені ще Гіппократом у чотирьох темпераментах людей.

Якої ж властивості протікання процесів вищої нервової діяльності характеризують чотири головних загальних типи нервової системи?

Перше сполучення властивостей нервових процесів, що найбільше часто зустрічається в житті, полягає в їхній задовільній силі, гарній врівноваженості і достатній рухливості. Гарні сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів характеризують живий тип по Павлову, що відповідає сангвініку Гіппократа. У лабораторних досвідах такий темперамент виявляється у швидкому і міцному утворенні умовних рефлексів (сила), легкості вироблення диференціювання (врівноваженість) і здійсненні переходів (рухливість).

Страницы: 1, 2