Натуралізм і суб'єктивізм у соціальній психолог

p align="left">Однак найбільшу роль, з погляду Джоунса й Дейя, у формуванні символічного інтеракціонизма зіграла соціальна (філософська й соціологічна) думка Німеччини. Підводячи підсумки аналізу цього впливу, Джоунс і Дей відзначають, що на сьогодні розвиток символічного інтеракціонизма визначають чотири фактори: ідея про взаємозалежність суб'єкта й об'єкта при аналізі соціальної дійсності; підхід до суспільства як феномену, для якого характерні постійна зміна й конфлікт; залежність нашого пізнання реальності від соціальних факторів; і, нарешті, ідея про те, що інтерпретація й виявлення моделі змісту людських дій виступають як самі істотні об'єкти соціального пізнання.

Таким чином, екскурс у минуле, здавалося б, чисто американського напрямку сучасної соціальної психології виявляє його глибокий внутрішній зв'язок із західноєвропейською інтелектуальною спадщиною. Наша мета, однак, не стільки в тім, щоб довести європейський пріоритет у якімсь ряді сучасних теорій, концепцій, підходів, скільки в тім, щоб показати, як, залишивши тупцювати на місці американську психологічну соціальну психологію, соціальна психологія Західної Європи рушила вперед, опираючись на більше близьку їй за духом ідейно-теоретичний ґрунт.

Теоретична спадщина західноєвропейської соціальної психології досить докладно описано й у вітчизняної, і в закордонній літературі. При цьому використовується принцип сполучення аналізу: 1) переважно по країнах, з додаванням короткого розділу про внесок конкретних наук і 2) переважно по науках, або окремим теоріям - "донорам".

У першому випадку розглядаються погляди Конта, Тарда, Фулье, Эспинаса, Дюркгейма, Леви-Брюля, Макиавелли, Сигеле, Ломброзо, Парето, Гегеля, Маркса, Вундта, Вебера, Фрейда, Юнга, А. Сміта, Спенсера, Дарвіна, Бажо (Bagehot), Шелера, Мак Дугалла, Троттера, Уоллеса, Гоббхауза.

У другому випадку аналізуються ідеї, що зародилися у філософії (Гегель) лінгвістиці (Лазарус і Штейнталь), психології (Вундт, Гербарт), соціології (Конт, Дюркгейм, Вебер, Спенсер, Тард, Лебон), етнографії й антропології (Е. Тейлор, Л. Морган, Леви-Брюль, Маліновський, Редклифф, Браун).

У нашім випадку буде використаний третій варіант, застосований Джоунсом і Дейем для аналізу теоретичних джерел символічного інтеракціонизма - по основних методологічних ідеях і постулатах, що набули в цей час особливе важливе значення. До них можна віднести: принцип методологічного холізму; принцип системності; гіпотезу про існування з одного боку, трансцендентального (духовного) рівня соціального процесу, а з іншого боку - глибинного (емоційного, ірраціонального) рівня; ключову роль образа в його різних формах як засобу спілкування й соціального обміну в соціальній системі; вказівка на особливу роль самого дослідника як інструмента пізнання на обох рівнях, що прагне зрозуміти, осягнути істота досліджуваного об'єкта.

Відкидаючи американську парадигму й разом з нею принцип методологічного індивідуалізму, західноєвропейська соціальна психологія виявилася перед вибором між методологічним холізмом і системним аналізом. Холізм сформулювався під вирішальним впливом філософської системи Гегеля й був представлений: у соціології - Э. Дюркгеймом, в етнопсихології - В. Вундтом, у мовознавстві - Лазарусом і Штейнталем. Онтологічні положення холізму (від англ. whole - цілий), по Бунге, такі: 1) суспільство є утворення трансцендентне стосовно своїх членів; 2) воно має системні властивості, тобто властивостями цілого, незвідними до властивостей індивідів; 3) суспільство впливає на своїх членів більше, ніж вони на нього; взаємодія між двома суспільствами - це відношення одного цілого з іншим; будь-яка соціальна зміна має над індивідуальний характер, хоча й відбивається на окремих членах суспільства.

Із цих онтологічних посилок випливають наступні методологічні принципи: 1) суспільство слід досліджувати, вивчаючи його загальні властивості й зміни; 2) соціальні явища можна пояснити, лише аналізуючи над індивідуальне утворення, наприклад держава; індивідуальне поводження можна зрозуміти, з огляду на одночасно інтенції індивіда й вплив на нього суспільства; 3) гіпотези про закономірності функціонування й розвитку суспільства перевіряються на основі історичних і соціологічних даних.

Прикладом конкретизації холістських постулатів може служити концепція колективних уявлень Е. Дюркгейма, якого деякі дослідники не без підстав уважають не соціологом, а соціальним психологом. Відзначимо, що сам Дюркгейм не розмежовував чітко предмети соціології й соціальної психології.

Так, наприклад, він писав: "... колективна психологія - це вся соціологія, і чому б не скористатися цим, другим терміном". І ще: "...ми не бачимо ніякої незгідності в тім думці, що соціологія є психологія, якщо тільки при цьому додати, що соціальна психологія має свої власні закони, що відрізняються від законів індивідуальної психології". На наш погляд, Дюркгейм дійсно був скоріше соціальним психологом, ніж соціологом, оскільки суспільна свідомість він розглядав переважно з погляду його функцій у соціальній структурі, серед яких головної виявлялася регулятивна функція різних ідейно-психологічних форм.

Оскільки з погляду холізму суб'єктом соціальної дії виступає спільність (держава, група й т.п.), функція регулятора цього процесу приписувалася не індивідуальним, а суспільним формам свідомості. З погляду Дюркгейма, такими регуляторами є способи мислення, звичаї, норми, мова. Він називав їхніми фактами колективної свідомості, соціальними фактами або колективними уявленнями. Для індивіда ці факти мають примусову, обов'язкову силу, оскільки людина при народженні знаходить їх уже готовими.

Соціальний психолог, що стає на позиції холізму, упадає в іншу крайність у порівнянні з дослідником, що виходить із принципу методологічного індивідуалізму, а саме він недооцінює роль конкретної людини в соціальному процесі. Індивід виявляється із цього погляду всього лише виконавцем таких самостійних сутностей, як "воля", "дух", закони суспільства. Він явно "слабка" сторона відносини. Основний недолік цього підходу - акцент на відтворення системи, відомість індивідуальної психіки до якомусь "вмістищу", у якому існує, "думає" і розвивається від методологічного індивідуалізму холістський підхід відрізняється не тільки тим, що регуляторами соціальних відносин виступають культурні утворення, але й принципово іншим трактуванням соціального. Якщо з позиції методологічного індивідуалізму - це, як правило, проста присутність іншого, то з позицій холізму невід'ємним атрибутом соціального виступає його фіксація в символічних, знакових формах. Показово в цьому плані таке висловлення Дюркгейма: "Соціальне життя у всіх своїх аспектах і в усі моменти своєї історії можлива тільки завдяки своєму великому символізму".

Ця особливість соціального, як ми побачимо далі, зайняла в західноєвропейській соціальній психології досить важливе (якщо не провідне) місце. Істотний недолік холістських концепцій при всій цінності тих фактів, які були отримані із цих позицій, полягав у тому, що й у них проблема взаємодії індивіда й суспільства не була вирішена в психологічному аспекті. Іншими словами, залучення людини в колективну дію, соціальну систему виявилася позбавленої психологічного, мотиваційного змісту. У цих дослідженнях можна було почерпнути коштовний історичний матеріал про результат, ефективність, у найкращому разі, про способи включення, але не про суть психічного процесу, що переживають живі люди.

Отже, ні методологічний індивідуалізм, ні холізм не дозволили вирішити проблему регулятора соціально-психологічних відносин. У першому випадку регулятор замикався в індивіді, у другому - у сфері над індивідуального. Не була вирішена з позицій холізму й проблема специфіки соціального, незважаючи на деяке просування вперед у порівнянні з методологічним індивідуалізмом.

По широко розповсюдженому в соціальних науках думці, єдиним на сьогоднішній день можливим способом подолання недоліків індивідуалізму й холізму є системний підхід. Його основні онтологічні положення, по М. Бунге, такі: 1) суспільство не є ні проста сукупність індивідів, ні над індивідуальна сутність; воно є система взаємозалежних індивідів; 2) будучи системою, суспільство має системні властивості; деякі з них є результатом дії індивідів інші - обумовлені функціонуванням самої системи, але вони, хоча й беруть свій початок в індивідах і їхній взаємодії. 3) суспільство не може діяти на своїх членів безпосередньо, це роблять члени соціальної групи; поводження кожного індивіда визначається не тільки його спадковістю, але і його роллю в суспільстві; взаємодія між двома суспільствами реалізується через взаємодію двох індивідів, кожний з яких займає певне місце у своїй спільності.

До методологічних положень системного підходу Бунге відносить наступні: 1) суспільство слід досліджувати, вивчаючи соціально значимі характеристики індивіда, а також властивості й зміни суспільства в цілому; 2) соціальні факти варто пояснювати в термінах індивідуального й групового поводження, а також взаємодії індивідів і груп; індивідуальне поводження варто пояснювати біологічними, психологічними й соціальними характеристиками людини як члена суспільства; 3) гіпотези про закономірності функціонування й розвитку суспільства повинні обґрунтовуватися соціологічними й історичними даними, що містять відомості про індивідів і малі групи, тому що тільки останні доступні для емпіричного спостереження.

Системний аналіз мають давні традиції в західноєвропейській соціальній науці. Примітно, що у своїй сучасній формі системний аналіз прийшов у науку з дослідження штучних - в основному військових - систем керування. Але базові його ідеї були на думку істориків науки висловлені дослідниками живих систем: Дарвіном у біології й Марксом у соціології. В інших термінах вони прагнули пояснити процеси саморегуляції цих систем, виходячи з їхніх внутрішніх закономірностей, структури, (функціональних зв'язків і т.п.

Як нині відомо, у міру ускладнення системи міняється її підстава й системна якість. Для ілюстрації можна привести зміну підстав і розвиток системних якостей життя в процесі еволюції. Що є підставою й системною якістю соціальних систем?

Саме це питання, хоча й в інших (формулюваннях, мислителі задавали собі з незапам'ятних часів і відповідали на нього залежно від відповіді на питання про первинність духу або матерії. Ідеалісти розглядали й природу й суспільство як інобуття духу. Матеріалісти, навпроти, представляли дух, ідеальні сутності як інобуття матерії, продукт розвитку природи й суспільства.

Одна з найбільш яскравих метафор про роль психіки у цих двох іпостасей буття належить Платонові, що сказав, що душу людини ногами стоїть на землі, але головою йде в небо. На соціальну науку Західної Європи величезний, прямий і опосередкований вплив зробили ідеї Гегеля про суспільство й природу як середовищу саморозвитку й самопізнання духу. Вони дають про себе знати в різних, навіть найсучасніших концепціях суспільної й групової свідомості. За свідченням істориків соціальної психології соціальна психологія пройшла через цілий етап захоплення ідей групової свідомості.

Велике значення для розвитку цієї традиції в соціальних науках мали перші спроби описових, емпіричних досліджень того, що йменується в Гегеля областю об'єктивного духу: культури, релігії, мистецтва, мови, тобто засобів розгортання абсолютного духу. Серед найбільш фундаментальних спроб такого роду можна назвати багатотомне дослідження із психології народів В. Вундта. У ньому, зокрема, він запропонував вивчати "душу народу" через мову, мистецтво, міфи й інші продукти культури.

Паралельно цьому раціоналістичному розвивався й інший - ірраціоналістичний. У ньому акцентується інша, часто протилежна свідомості, сторона людського буття - переживання, емоції, різні глибинні, неусвідомлювані імпульси й потяги. Найкраще цей підхід виразився в знаменитій "філософії життя" В. Дильтея. Йому ж належать теза про необхідність фундаментального розподілу наук на науки про дух і науки про природу й заснований на цьому розподілі методологічний принцип розуміння. "Природа далека нам, - уважає Дильтей. - Суспільство ж - це наш мир... Гру взаємодій у ньому ми співпереживаємо силами всієї нашої сутності, тому що ми самі, зсередини в живому занепокоєнні пізнаємо стани й сили, на яких будується ця система.... Ми називаємо розумінням процеси, у якому ми зі знаків, почуттєво даних нам ззовні, пізнаємо внутрішнє... У науках про дух кожне абстрактне положення повинне одержати своє виправдання через зв'язок з духовною життєвістю, як вона дана в переживанні й розумінні".

Метод розуміння вимагав вживання в досліджуваний об'єкт, співпереживання йому, буквально становлення на його місце (дуже адекватно це передає німецьку мову, де verstehen - "розуміти" має саме цей зміст). Згодом ця ідея одержала багаторазове підтвердження в прикладній соціальній психології.

В історії західноєвропейської соціальної психології був ще один об'єкт, що наполегливо пред'являв себе науці й суспільству - поводження мас. Фундаментальний аналіз досліджень цього об'єкта нині, нарешті, доступний українському читачеві завдяки цілій серії публікацій. Тому тут можна обмежитися лише вказівкою на те, що більше століття тому назад увага науки бути притягнуто самим життям до феномена, що ніяк не вписується в яку-небудь із раціоналістичних моделей людини й суспільства й набагато більше нагадує метеорологічне, лише умовно, імовірнісне передбачуване й з'ясовне явище.

У сполученні з постійно живою традицією ірраціоналізму в європейській думці, підкріпленої до того ж розквітом психоаналізу, ця група робіт утворила потужний і впливовий інтелектуальний шар, що рано або пізно повинен був дати про себе знати.

Однак історично ситуація в Західній Європі зложилася досить парадоксально.

Колективні, над індивідуальні феномени соціального життя стали вивчатися досить раціоналістично, позитивістки орієнтованою соціологією. Найбільш яскравим проявом такого сполучення стали: теорія колективних уявлень Е. Дюркгейма, теорія харизматичного лідерства й аналіз ролі етичних факторів в економічному житті (М. Вебер), філософія грошей і теорії соціальних форм (Г. Зиммель).

Література

1. Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. - М.: 1998.

2. Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2006

3. Ойзерман Т. І. Філософія й повсякденна свідомість. - К., 2007

4. Шибутани Т. Соціальна психологія. - К., 2005

5. Юревич А.В. Социально-психологический анализ обыденного и научного объяснения. Докт. дисс. - М., 1993.

Страницы: 1, 2