RSS    

   Натуралізм і суб'єктивізм у соціальній психолог

Натуралізм і суб'єктивізм у соціальній психолог

Натуралізм і суб'єктивізм у соціальній психології

Для історії соціології в капіталістичних країнах характерно періодичне чергування двох теоретичних орієнтацій - натуралізму й суб'єктивізму. Відповідно до першого з них, соціальний мир - явище об'єктивне, незалежне від людської діяльності й свого відбиття у свідомості людей. Відмітні риси натуралізму - недооцінка й ігнорування ролі суб'єктивного фактора в суспільних процесах, ігнорування творчого відношення людини до миру, ролі природної об'єктивності. Учені, що коштують на цій позиції, бачать у природничих науках зразок науки взагалі, проповідують нейтралітет і неупередженість академічного наукового знання.

При суб'єктивістському підході, навпроти, у фокусі дослідження виявляється саме свідомість, що трактується як основний фактор соціального життя. При цьому ігнорується об'єктивно історична обумовленість життя суспільства. В основі методології даного напрямку лежить принцип "розуміння", розробка якого зв'язана головним чином з іменами Вільгельма Дильтея й Макса Вебера. Говорячи про роль соціолога в житті суспільства, прихильники суб'єктивізму заперечують можливість ідеологічного й політичного нейтралітету.

Натуралізм і суб'єктивізм у соціології чергувалися в такий спосіб. Друга половина XIX ст. характеризується пануванням натуралістичних концепцій. Це період, коли найбільшим авторитетом користуються раціоналізм, об'єктивізм, еволюціонізм, Кінець XIX - перша третина XX ст. - період ослаблення натуралізму й виходу на перший план суб'єктивістських концепцій, для яких характерні ірраціоналізм, релятивізм. 50-е роки XX в. - період "реставрації" натуралістичного еволюціонізму з його раціоналістичним методом і консервативним ідеологічним змістом. Наступний етап буржуазної соціології (кінець 70-е роки) - падіння престижу концепцій структурного функціоналізму й ріст впливу суб'єктивістських і релятивістських теорій, що знайшли своє вираження у феноменологічної філософії і її переломленні у вигляді символічного інтеракціонізму, "розуміючої" соціології й т.п.

Накладення цієї схеми - з обліком того, що вона, по визнанню її авторів, "безумовно спрощує реальну картину розвитку буржуазного соціологічного знання", - на процес розвитку соціально-психологічних ідей ще раз підтверджує її адекватність. В XIX ст. відбувається рішуче твердження натуралізму в його різних індивідуалістських (Бентам і Милль) і холистських (Спенсер) варіантах. Потім відбувається повернення до суб'єктивізму: період 1850-1930 р., за словами Олпорта, - це період панування понять "групова свідомість" і "ідея". Період 1930-1970 р. - епоха натуралізму в його американському варіанті. Тут у наявності всі ознаки: сцієнтизм, прихильність до точного експериментального методу, ігнорування людської активності, творчого відношення людини до миру. Нарешті, 70-е роки - період кризи натуралізму, що виразився в падінні авторитету жорстко сцієнтистської парадигми психологічної соціальної психології й у пожвавленні соціологічної галузі американської соціальної психології - символічного інтеракціонизма.

Ці тенденції одержали також імпульс і з боку подій у загальній психології. Вони описані й проаналізовані стосовно до соціальної психології Гергеном. Робота Гергена побудована на протиставленні підходів, які умовно відповідають полюсам суб'єктивізм-натуралізм.

Справді, якщо звернутися до тих лініям вододілу між підходами, які фіксує Герген, те виявиться, що прихильники першого вважають знання чисто суб'єктивним продуктом, прихильники другого - об'єктивно відповідної дійсності. При цьому істина для перших плюралістична, для других - моністична; наука, на думку перших, насичена, для других - нейтральна; першопричина поводження (джерело мотивації, "каузальний локус"), відповідно до першої крапки зору, - у самому індивіді, відповідно до другого, - у навколишнім середовищі; перші вважають, що в науці факти й цінності нероздільні, другі - що їх варто відокремлювати; нарешті, по питанню про методи перші вважають, що так звані експериментальні "дані" є скоріше риторичним, чим онтологічним підтвердженням, другі бачать у них основу пізнання й стурбовані вдосконалюванням техніки виміру й контролю змінних. У розвиток переліку цих розходжень можна було б додати, що "лінія фронту" між проходить і за іншими підставами: синтаксис (форма) - семантика (зміст) дослідження; молекулярна (індивід) - молярна (ситуація, середовище) одиниця дослідження; об'єктний (механістичний) - системний тип аналізу.

Додаючи свою схему до американської психології в цілому й соціальній психології зокрема, Герген виявляє, що з кінця XIX ст. і аж до початку 70-х років домінує екзогенний підхід. В 30-е роки психологія була емпіричною, механістичною, квантитативної, операціональною.

Логічним наслідком зустрічного руху - від натуралізму до суб'єктивізму в соціології і від екзогенного підходу до ендогенного в психології стало висування на перший план того комплексу ідей, що відомий за назвою "символічний інтеракціонизм".

Ці ідеї зводилися до того, що людина є істота соціальна, її поводження регулюється соціальними цінностями й нормами, а походження останніх принципово неможливо зрозуміти без виходу за межі індивіда в систему значень, змістів і т.п.

Символічний інтеракціонизм і став тим пунктом, де зустрічаються соціологія й соціальна психологія. Цей напрямок може рівною мірою розглядатися і як прояв психологізму в соціології, і як прояв соціологізму в соціальній психології. Безсумнівно одне - символічний інтеракціонизм є результат синтезу різних галузей знання про дійсний соціальний процес, що лише в науковій абстракції може ділитися на соціологічний і соціально-психологічний аспекти.

Консерватизм традиційної парадигми, що пустила міцних корінь в інституціональній системі академічної соціальної психології США, виявився досить серйозною перешкодою на шляху поширення й розвитку нових ідей у США. Навпроти, західноєвропейські вчені були підготовлені до цьому культурною історією свого регіону. Як показує аналіз літератури, концепції, які в США поєднуються загальною назвою "символічний інтеракціонизм", є всього-на-всього усічений американський варіант великого комплексу ідей, що мають чисто західноєвропейське походження.

Відновлюючи історичну правду про символічний інтеракціонизм, Р. Джоунс і Р. Дей виявили три основних його філософських джерела: шотландську школу філософів моралі (А. Сміт, Д. Юм, А. Фергюсон, Б. Ред і ін.); французьких філософів-просвітителів (Монтеск'є, Вольтер, Дідро, Руссо) з романтико-консервативною реакцією на їхній теорії в самій Франції, а також в Англії й Німеччині; і, нарешті, класичну німецьку філософію й соціологію (В. Дильтей, М. Вебер, М. Шелер, Е. Грюнвальд, К. Маннгейм).

Вплив шотландської школи позначилося в трьох основних моментах. По-перше, її представники виступили зі спростуванням теорій "щирої природи людини" і "соціального контракту" незалежно від того, який оголошувалася ця природа - "погана" (як у Гоббса) або "гарною" (як у Руссо). Критика велася з позицій здорового глузду з опорою на етику, історію й етнографію. По-друге, вони запропонували перемкнути увагу з марних суперечок про природу людини на вивчення структури суспільства, дослідження реальних соціальних груп, а психологію індивіда досліджувати через відносини людей (тут визначальним було поняття "симпатія"). Опираючись на філософію Юма, вони призивали до послідовного емпіричного дослідження соціальної організації, соціальної взаємодії й визначальних їхніх факторів. По-третє, представники цієї школи описали різні соціально-психологічні явища: взаємне сприйняття старих і молоді, сприйняття місцевими жителями незнайомців і т.п.

Особливо велике значення мали роботи А. Сміта, одним з перших соціально-психологічного дослідження, що почав спробу. В "Теорії моральних почуттів" задовго до Ч. Лантухи й Дж. Мида він писав, що відношення індивіда до себе, його самооцінка залежать від дзеркала, функцію якого виконує суспільство. Дивлячись у це дзеркало, ми можемо "очима інших людей вивчати своє власне поводження". Далі А. Сміт розвивав думку про те, що ми судимо про себе й свої вчинки багато в чому так, як, нам здається, про це судять інші. У процесі спілкування в нас виникають почуття розуміння й симпатії, які не що інше, як здатність поставити себе на місце іншого, зіграти його роль. На думку А. Сміта, індивід не існує "сам по собі", поза організованою системою відносин. Задовго до Томаса й Знанецького А. Сміт говорив і про феномен, що одержав згодом назву соціальної установки.

Друге ідейне джерело сучасного символічного інтеракціонизма - філософія французьких просвітителів і реакція, що вони викликали в Англії й Німеччині. Виражаючи потреби своєї епохи, просвітителі відстоювали права особистості на волю, індивідуальність, удосконалювання. Натхненні досягненнями науки в попередні сторіччя, працями Леонардо да Вінчі, Галілея й Ньютона, вони думали розум і спостереження основою пошуку істини й уважали що, якщо наука змогла розкрити механізм дії основних законів природи, то згодом удасться відкрити й закони розвитку культури й суспільства.

Романтизм цієї епохи (Луї де Бональд у Франції, Е. Берк в Англії й почасти Гегель у Німеччині) виникла як реакція на уявлення про світ, що працює на зразок годинного механізму. "У всіх областях - літературі, мистецтві, музиці, філософії, релігії - уживали спроби звільнити емоції й уяву від строгих правил і конвенцій, нав'язаних в XVIII в. У релігії відновлювалося значення внутрішнього досвіду, у філософії індивідуальній свідомості приділялася творча роль у створенні миру". Все більшого значення набували поняття групи, спільності, нації. Історичні традиції, культура й обов'язки особистості розглядалися як способи зв'язку індивіда із групою, громадою й державою.

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.