Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків
p align="left">У юнацький період (особливо після 18 років) чимало хлопців і дівчат хоче жити власним життям, вони вступають у ранні шлюби, народжують дітей. У цей період настає конфлікт цінностей: норми суспільства часто суперечать наявним ціннісним орієнтаціям особистості, сформованим у сім'ї. Особистість стає перед вибором, при цьому є максималістом. Зміни в житті особистості, середовище, оточення формують характер упродовж всього її життя, і до того ж особистість не може формуватись поза суспільством. Особистість, яка відсторонюється від суспільства та існує сама по собі, деперсоналізується (втрачає особистісні якості), тому методику діагностики особистості не можна розглядати, виключаючи міжособистісні взаємини. 1.4 Психологія міжособистісних стосунків
Особистість формується в процесі спілкування з іншими людьми. На думку Л. Фейєрбаха, окрема людина, котра перебуває за межами людського спілкування, людських стосунків, не має людської сутності. Отже, кожна людина, незважаючи на властиві їй індивідуальні риси, стає особистістю лише в суспільстві. Як стверджує Дж. Лінч, спеціаліст у галузі психосоматичної медицини, самотність вбиває людину. За його дослідженнями, самотні частіше хворіють, більш морально й фізично виснажені. Окрім цього, в стосунках з іншими людьми вони дуже специфічні, надміру вимогливі, нетовариські, незлагідні, їм притаманний песимізм, низька соціальна активність. Однак відомо чимало прикладів високої соціальної активності самотніх людей, бо вона є для них єдиною розрадою.
Послідовник З. Фрейда, австрійський психолог А. Адлер наголошував: "Індивід, який не виявляє інтересу до своїх побратимів-людей, переживає максимум труднощів у житті і дуже несправедливо ставиться до інших. З середовища подібних особистостей виходять невдахи"[ 2 ] .
Оволодіння мистецтвом встановлення стосунків з різними людьми приходить з досвідом, вимагає терпіння, старання, зусиль волі. Ставлення людей до нас залежить від нашого ставлення до них. У кожній конкретній групі, громаді є люди, які викликають симпатію чи антипатію (це особливо помітно в конфліктних ситуаціях -- одних в такий момент підтримують, інших -- ні). Вважається, що по-справжньому щасливим можна бути лише тоді, коли добре людям, які тебе оточують, тому важливо навчитися встановлювати дружні стосунки з різними типами людей, створювати позитивний мікроклімат, який у громаді є основою для створення хорошого емоційного стану особистості.
В оточенні людей, з якими ми психологічно сумісні, а отже, в комфортній обстановці, мозок виробляє особливі хімічні речовини - амфітаміни, що стимулюють нервову систему і активізують життєві процеси. Е. ромм наголошував: "Бажання міжособистісного єднання найбільш сильне в людині" [12 ]. Важливо знайти те коло однодумців, яке сприятиме духовному розвитку особистості.
Стосунки з людьми відображають внутрішню сутність як у дзеркалі. Щоб змінити щось в інших, необхідно в першу чергу змінитися самому. Конфуцій застерігав: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі". Аристотель писав понад тисячу років тому: "Усі дружні почуття по відношенню до інших йдуть від дружніх почуттів, які людина має для себе"[ 3 ].
Люди будують свої стосунки залежно від особливості свого внутрішнього світу, рівня інтелекту та ерудиції, статусу, приналежності до тих чи інших соціальних груп, культур, родів тощо. Г.Сковорода наголошував, що стосунки між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, рівності [11] . У різноманітних стосунках між людьми викристалізовується особистість. Якщо між особистостями виникає непорозуміння, то настає відчуження, при повному ж розумінні -- зближення та взаємозбагачення.
Одним зі секретів хороших стосунків між людьми є зміна оточення. О'Генрі колись сказав, що дуже легко посварити двох найкращих друзів, якщо закрити їх у хатині 12 на 20 футів і залишити там на деякий час. Особливо слід зважати на це в сімейному житті. Психологічна сумісність особистостей -- запорука щасливого шлюбу, гарних стосунків. Психологічна несумісність може призвести навіть до катастрофи. Між особистостями окрім психологічної може бути й біологічна несумісність - коли біологічні ритми однієї особистості не узгоджуються з ритмами іншої особистості, стають джерелами дестабілізації функцій організму. Будь-які непорозуміння між особистостями породжують конфлікт. Американський соціальний психолог М. Дойч виділяє серед типів конфлікту такі, як дійсний (наявне зіткнення інтересів і усвідомлення цього противниками), випадковий, або умовний (залежить від випадкових обставин і не завжди усвідомлюється учасниками), змішаний (причини конфлікту усвідомлюються і лише частково пов'язані з об'єктивними причинами) та інші.
Конфлікт у філософському розумінні - це крайнє загострення суперечностей, що виникає між людьми, спричинене нерозв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя.
Конфлікт у психології - зіткнення мотивів, бажань осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, ціннісних орієнтацій, рівня прагнень, домагань, уявлень про себе -- реального та ідеального.
Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтрапер-сональний) конфлікти, а також -- змішаний. Зовнішній -- це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній -- це конфлікт між поведінкою особистості і її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями, амбівалентним (суперечливим) ставленням до оточення та до себе. Згідно з теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінґера, людина завжди намагається досягти внутрішньої узгодженості, консонансу. Тому конфліктні переживання спонукають її до активності, пошуку кращих форм поведінки, реалізації себе, збагачують енергією, надають їй наснаги. В умовах, за яких неможливо змінити конфліктну ситуацію, вирішити проблему, існує ймовірність суїциду, як засобу самоусунення від подальших турбот та діяльності.
Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, шкільна, особистісна, сімейна, інтимна тощо), від сили волі особистості, взаєморозуміння усіх його учасників, а оскільки все своє життя ми перебуваємо серед людей, об'єднуємося в групи, то і конфлікти вирішуємо в групах. Психолого-педагогічна діагностика має чітко виражений характер і визначається основною метою: знайти, підтримати людину в людині, закласти в ній механізми самореалізації, саморозвитку, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутньої особистості й діалогічної та безпечної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.
Розділ 2. Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків і юнаків
Суттєвою особливістю діагностики є орієнтація на норму. Норма - кількісна межа, в якій знаходиться найбільш типова частина групи, яку досліджують. Статистичні норми стосовно до особистості визначають вузькі спеціалісти (соціологи, фізіологи, психологи). Статистика підсилює докази, які отримані при порівнянні з нормою, показує достовірність прояву певної ознаки. Завдання практичного психолога є значно простішим. Як практик він не визначає ці норми, а використовує готові дані.
Відповідним етапом діагностики є аналіз отриманих даних, при якому слід враховувати перекручення, що виникають внаслідок:
- складності прояву певних рис;
- можливості маскування ;
- пристосування до позитивних соціальних норм;
- потреба мати бажані результати.
При аналізі даних, крім врахування фактору перекручування, практичний психолог має враховувати принцип розвитку особистості в діяльності [5]. Це дає можливість здійснювати різнопланову корекцію різних якостей особистості. Як відмічав С.Л. Рубінштейн, людині властиві різноплановість та різнопластовість. Щоб розкрити все багатство внутрішнього світу людини і виявити особливості її психіки, потрібно розглянути сукупність систем, які утворюють особистість і які є основою її якостей.
“Відповідно системному підходу» ,- підкреслив Б.Ф. Ломов,-“будь-яке явище виникає і існує в межах певної системи явищ”. Системність діагностичної роботи психолога забезпечується тим, що :
- психолог розглядає особистість учня як складну систему, яка має різні прояви (від власної внутрішньої активності індивіда, до активності діяльності в різних групах, що впливають на його особистість);
- психолог використовує діагностичний інструментарій, який теж підпорядковується логіці системного підходу і направлений на виявлення всіх сторін і якостей учня, щоб допомогти його розвитку(дод. № 3).
Є.І. Рогов виділив 5 рівнів діагностичної роботи з учнями :
1. Психофізіологічний рівень виявляє сформованість компонентів, які є складовими фізіологічної та психофізіологічної основи суб`єкта.
2. Індивідуально-психологічний рівень виявляє розвиток основних психологічних систем суб`єкта.
3. Особистісний рівень виявляє специфічні особливості суб`єкта, його відміну від інших суб`єктів, що знаходяться на даному етапі розвитку.
4. Мікрогруповий рівень виявляє особливості взаємодії суб`єкта з іншими.
5. Соціальний рівень виявляє форми взаємодії суб`єкта з широкими спеціальними групами та суспільства в цілому.
Таким чином, психолого-педагогічна діагностика комплексна, систематична та прогностична. Психолого-педагогічна діагностика має своє коло методів, тобто способів вивчення особистості, до них відносяться :
