Методика діагностики особистості і міжособистісних відносин підлітків та юнаків
p align="left">1)інтроверти - екстраверти. Інтроверти - сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти - виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні. Г. Айзенк охарактеризував їх так: інтроверти - обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти - активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі; 2)стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм). Стабільна особистість -- гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, -- людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (дод. № 1).
Представники біхевіористичної течії, зокрема Б. Скіннер, А. Бандура, стверджують, що основні характеристики особистості залежать від зовнішніх впливів і є їх наслідком. Зовнішні впливи більше, ніж внутрішні формують особистість. За основною концепцією Скіннера, поведінка визначається її наслідком, тобто, якщо ми заохочуємо позитивну поведінку, то вона закріплюється. В. Мішел у 1973 р. запропонував п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів:
* здібності (інтелектуальні, фізичні, артистичні -- впливають на можливості та наміри діяльності особистості);
* стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприймання;
* очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки, якщо чекаємо позитивних наслідків, то відповідно й поводимося);
* цінності (те, на що ми орієнтуємося в житті та поведінці).
* система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).
Представники гуманістичної теорії - К. Роджерс, А. Маслоу вважають, що особистість має можливість розвиватися, самоактуалізуватися, здійснювати вибір. Вони бачать особистість як комплекс потенцій, які постійно розширюються та розкриваються в процесі самоактуалізації. Отже, єдиних поглядів на структуру особистості не існує. Кожна течія розглядає у своєму вченні ті чи інші окремі риси особистості. Особистість же - це цілісна гармонійна істота, яка має свої внутрішні і зовнішні риси, які залежно від вікового періоду змінюються, ускладнюються, розвиваються.
1.2 Психологія дітей та підлітків
До XV ст. суспільство не відокремлювало період дитинства як особливий, пильну увагу почали приділяти дітям лише з XV ст. Для них стали споруджувати ігрові майданчики, окремі спальні. У XIX ст. стає модним написання біографій, що спонукає до спостережень за дитиною, за тим, як відбуваються зміни в її інтелектуальному та соціальному розвитку. У цьому напрямі проводяться певні наукові дослідження (Ч.Дарвін, С.Холл, А Гессл), які ставлять перед собою такі запитання: “Чи мислять діти і як саме? Як вони граються з ровесниками? На чому ґрунтуються їхні стосунки з батьками та дорослими? Які зміни відбуваються у розвитку дитини з моменту народження? Що спричинює ці зміни? У чому полягають відмінності у розвитку дітей?”
Сьогодні ці питання досліджує дитяча психологія. Відповідно до психологічного рівня розвитку називають дітьми осіб у віці від 1 до 15 років. Однак розрізняють: ранній період (1-2 роки), дошкільний (2-6 років), молодший шкільний (6-9 років ), підлітковий (9-15 років). Кожний період має певні особливості, по-своєму впливає на формування особистості дитини.
Для дитини раннього періоду основним шляхом формування майбутньої особистості залишається спілкування з дорослими, оскільки саме другий рік життя є сенситивним до оволодіння мовленням, а через нього і соціальним досвідом певного рівня. Важливо встановити тісні зв`язки з дитиною саме в початковий період її життя, бо це матиме великий вплив на її формування. Мислення дитини раннього віку конкретно-образне, основний вид діяльності - вправляння, маніпулювання предметами. Основні досягнення його періоду - ходьба, мовлення.
Для дошкільного віку характерним є наочно-образне мислення, безпосереднє емоційне сприймання (діти не розуміють переносне значення слів, все сприймають буквально), симпатія до дорослих та дітей і здатність їм співчувати, хоча поведінка дошкільнят є дещо імпульсивною, бо вони керуються емоціями. Дослідження вчених різних країн переконливо свідчать про важливість цього періоду в житті людини, бо саме в цей час закладається характер майбутньої особистості.
У період до шести років дитина навчається розуміти і відрізняти хорошу поведінку від поганої. В цей період вона вчиться розрізняти поняття “я” і “мої дії”, “моя поведінка”. Дитині треба дати зрозуміти, що не вона є поганою, а її вчинки, тобто не ототожнювати її з її поведінкою.
Дошкільнята прагнуть взаємодії та спілкування, як і в попередньому періоді, однак тепер у них виникає велике бажання бути разом з ровесниками, гратися з ними. Важливо те, що діти люблять гратися з іншими дітьми, незважаючи на їх стать, національність, релігійну приналежність чи соціальний статус . Цікаво, що коли дитина не відвідує дошкільний заклад і з певних причин не товаришує з однолітками, то вони грається з уявним товариством, тобто намагається відчувати себе в групі, в колективі.
До школи дитина приходить як динамічна, ще не сформована особистість з певними уявленнями, звичками. Ці емоції та соціальні якості мають вплив на навчання дитини. Якщо дитина постійно відчуває любов дорослих, їхню підтримку та заохочення, вміє добре поводитись, то вона швидко ввійде в контакт з іншими дітьми і вчителями, їй буде відносно легко адаптуватися до нових умов, не доведеться “ламати” свою особистість.
Підлітки особливі тим, що прагнуть виглядати дорослими. Але за своєю зрілістю є ще дітьми. Однак їм дуже хочеться, щоб до їхньої думки прислухались, поважали їхні погляди, поводились з ними як з особистостями. Для них великого значення набуває оцінка товаришів (іноді більше, ніж рідних та авторитетних осіб). Вони починають замислюватись над питаннями “хто я є?”, “яке моє місце в цьому житті» та ін. Саме в підлітковому віці у стосунках дітей різної статі важливими стають проблеми зовнішньої привабливості, їхня поведінка відзначається амбівалентністю (суперечливістю): взаємний інтерес співіснує з відокремленістю хлопчиків і дівчаток. Симпатія нерідко виявляється у неадекватних формах: зовнішній агресії, індиферентності, гострій критиці тощо.
Відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості й статевого дозрівання. Соматичні зміни, перебудова моторного апарату супроводжуються деяким порушенням пропорцій тіла, певною дисгармонією рухів. Саме це спричиняє їх дратівливість, загальну неврівноваженість, періодичну млявість, апатію.
Більшість підлітків при об'єктивному ставленні до їх особи проходять цю стадію безболісно. Однак у цей період вони дуже ранимі, дещо імпульсивні у своїй поведінці, не зовсім реально уявляють наслідки тих чи інших вчинків, а тому можуть мати різні проблеми: у них зникає бажання вчитись, знижується працездатність, погіршується успішність, апетит, з'являється безсоння, як наслідок - неврози та депресії, вони відсторонюються від друзів. Зростають вияви негативізму до батьків; не знайшовши їх розуміння, не відчувши підтримки, деякі підлітки тікають з дому.
У зв'язку з відсутністю досвіду та критичного ставлення до дій та поведінки старших підлітки наслідують як позитивне, так і негативне, тому дуже важливо, щоб позитивний досвід навколишньої дійсності став домінуючим у їхньому житті. Підлітки захоплюються усім популярним, сучасним. Вони відносно правильно оцінюють своїх товаришів, однак самооцінка часто неадекватна. У цей період формуються їх перші диспозиції.
Цікаво, що підлітки об'єднуються за інтересами, за статевими ознаками. Молодший юнацький вік -- це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами. Вони цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці. Велику увагу звертають на зовнішній вигляд симпатії, її привабливість, стильність. Наприкінці підліткового періоду діти починають осягати філософію життя, закохуються, пишуть вірші, ведуть щоденники.
Отже, ми простежили поступове формування безпомічного немовля в самостійну особистість - підлітка. У наступному розділі дізнаємось, які психологічні зміни відбуваються в юнацькому віці.
1.3 Психологія юнацтва
Період юнацтва охоплює вік від 16 до 21 року (повноліття). Більшість нормально розвинених дівчаток та хлопчиків досягли сексуальної зрілості ще в ранньому підлітковому віці, а фізичної -- наприкінці. Це багато в чому визначає подальший розвиток особистості. Становлення особистості залежатиме від багатьох чинників: школи, батьків, друзів, суспільства і, на нашу думку, в першу чергу, від самої особистості.
Звичайно, поки дитина живе в сім'ї, вона певною мірою залежить від норм і цінностей родини. Хороша сімейна атмосфера сприяє тому, що діти люблять і поважають батьків, прислухаються до їх думок, однак вміють робити висновки, намічають цілі й досягають їх, вчаться жити власним розумом. Дуже важливо з боку батьків навчитись також поважати своїх дітей, послабити надмірний контроль, до якого вони звикли з раннього дитинства. У протилежному випадку в сім'ях виникають непорозуміння, сварки, відчуження. Інтерес до життя дитини та її потреб, глибоке розуміння її проблем і переживань, вияв позитивних думок та емоцій, віра в її сили, мудра порада (коли її питають) -- це те, чого так очікують від дорослих юнаки та юнки.
Велике значення для юних має думка оточення, в якому вони перебувають, тому вони намагаються стежити за своєю зовнішністю, виробляють свій стиль, який відповідав би внутрішньому складу особистості. Щоб бути незалежними, юнаки намагаються утвердитися в житті, знайти роботу, хоча не мають ще для цього досвіду, а тому іноді переживають стан загальної невизначеності. Юнацький період характеризується більш стриманими емоціями порівняно з підлітковим, поведінка юнаків уже не є такою імпульсивною. Інтереси їх дуже різноманітні, але тут є статеві відмінності: хлопчиків цікавить більше спорт, техніка, подорожі, телевізійні передачі, окрім цього, музика, улюблені тварини, дівчаток -- модний одяг, кухня, поезія, косметика. До навчання ставляться більш серйозно, порівняно з підлітками, оскільки починають виявлятися професійні інтереси. І хлопці, і дівчата намагаються більше уваги приділяти предметам, які необхідні для їхньої майбутньої професії. Оскільки інтелектуальні можливості в цей період якісно зростають, юнаки та юнки стають більш незалежними, самостійними. У них формуються певні соціальні й політичні позиції, що сприяє усвідомленню свого місця у суспільстві, модифікації ціннісних орієнтацій, вони прагнуть зрозуміти своє призначення. У цей час деякі з них вважають батьків консерваторами і прагнуть виокремитися з натовпу, розкритися як індивідуальність, іноді навіть реакційним шляхом.
