Методи дослідження пам'ят

ля вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Приміром, А.А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував випробуваним пари фраз, на яких вони повинні були виводити визначені орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. Наступного дня випробуваним пропонувалося відтворити ті фрази, якими вони оперували напередодні. Досвіди показали, що власні фрази запам'ятовувалися набагато продуктивніше запропонованих експериментатором.

Методика И.П. Зинченко [10] спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Для цього він запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох задач предмети числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досвіді і складання числового ряду в другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служили фоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали як фоновий подразник) запам'ятовування було результатом прояву з боку випробуваних якої-небудь активності стосовно цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтованих реакцій.

Опишемо трохи найбільш відомих методик дослідження мимовільного запам'ятовування.

Методика "Класифікація зображень предметів".

Експериментальний матеріал - 15 карток, на кожній з який зображений один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написане двозначне число.

Перед початком дослідження картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються листом папера. Учасникам у дослідженні видається інструкція наступного типу, у якій говориться про те, що буде проводиться досвід на уміння класифікувати предмети по загальних ознаках. Задача випробуваного полягає в тому, щоб раскласифікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назва. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.

На підставі аналізу даних робляться висновки про умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

Короткочасна пам'ять являє собою такий її вид, що характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після однократного нетривалого сприйняття і тільки негайним відтворенням. Для виміру обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики.

"Метод Джекобса". Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, що містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разі читає по черзі кожен ряд, починаючи із самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробувані письмово відтворюють у протоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів і формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту випробуваних про хід процесу запам'ятовування.

Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирнов ("Визначення індексу короткочасної пам'яті"). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються по методу Джекобса. В другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, що він повинний попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати додавання. Після закінчення випробуваний повинний відтворити всі результати підрахунків. По закінченні двох досвідів підраховується по спеціальній формулі індекс короткочасної пам'яті.

Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента". Випробувані попередньо знайомляться з поруч стимулів, що використовуються в експерименті. Потім ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленій послідовності. Як стимули для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова й ін. У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті.

Для дослідження процесу запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання членів ряду, метод завчання, метод удалих відповідей, метод антиципації.

Так, приміром, при проведенні методу завчання, випробуваному пропонують завчити ряд елементів (склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їхнього безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Для цей ряд об'єктів пред'являють кілька разів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилкового повторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваному повторно відтворити графік об'єктів через визначені проміжки часу можна побудувати графік забування. Таким чином, метод завчання дозволяє експериментатору просліджувати динаміку процесів запам'ятовування і забування матеріалу різного обсягу і змісту.

Приведемо приклад методики "Дослідження процесу завчання". Як експериментальний матеріал тут виступають не зв'язані за змістом слова. Матеріал представляється слуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 секунд після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком "+"; якщо випробуваний називає слово, якого раніше не було, те воно записується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного завчання всього ряду.

Після закінчення досвіду експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт випробуваного про мнемічні прийоми, що він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильна відтворених слів при кожнім повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підводяться висновки про процес запам'ятовування.

Факторів, що впливають на збереження матеріалу в пам'яті, небагато. Експериментального дослідження вимагають такі фактори, як рід проміжної діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного завчання і т.п. Результати ряду дослідження ретроактивного гальмування (так називається погіршення відтворення в тих випадках, коли в проміжку між завчанням і відтворенням відбувається розумова діяльність суб'єкта) є особливо сильним, якщо проміжна діяльність між завчанням і відтворенням є гомогенної, тобто подібної з первісним завчанням. У зв'язку з цим, дослідженню повинні, у першу чергу, піддатися ефекти ретроактивного гальмування. Зупинимося більш докладно на декількох методиках дослідження ефектів ретроактивного гальмування й інтерференції мнемічних слідів.

Перша методика містить у собі три досвіди, що будуються за однаковою схемою і відрізняються друг від друга тільки характером пропонованого для запам'ятовування матеріалу: у першому досвіді пред'являються зв'язані між собою слова, у другому - не зв'язані, у третьому - безглузді склади. Випробуваному в кожнім досвіді послідовно на слух пред'являють три ряди з 4, 6 і 8 елементів із пропозицією відтворити в тім же порядку. Випробуваний повинний відтворити елементи 4 рази: перший раз безпосередньо після пред'явлення, друг раз після паузи в 15 с., третій раз після перемножування в розумі двох двозначних чисел (гетерогенне відволікання), четвертий раз - після гомогенного відволікання - запам'ятовування ряду інших об'єктів (наприклад, ряду слів, складів і ін.). Відтворені елементи експериментатор фіксує в протоколі. Після кожного досвіду фіксуються дані словесного звіту випробуваного і спостереження експериментатора. Після проведення досвіду, за допомогою формули, підраховується коефіцієнт ретроактивного гальмування. По кожнім досвіді експериментатор аналізує вплив пауз і відволікань на продуктивність відтворення і характер його помилок. При порівнянні результатів, отриманих у всіх трьох досвідах, оцінюються розходження у відтворенні зв'язаних і незв'язаних слів, а також безглуздих складів. Також зіставляється вплив пауз і відволікань на відтворення матеріалу різного ступеня свідомості.

Наступна методика належить Ф.Д. Горбову [10]. Її метою є виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативною діяльністю. Випробуваному на екрані дисплея послідовно згодом експозиції 2 із пред'являють цифри, перед якими коштує знак чи додавання вирахування. Задача випробуваного складати (чи віднімати в залежності від знака, що коштує,) пред'явлене число з останнім отриманим результатом. Сума (чи різниця) у всіх випадках не перевищує 9. отриманий результат у кожній пробі випробуваний указує за допомогою миші на цифровому табло з 10 цифр - від 0 до 9. У ході експерименту, зненацька для випробуваного, перед пред'явленням чергової цифри з'являється яскравий спалах, що повинний викликати ретроградну амнезію (руйнування мнемічного сліду). У досвіді 50 представлень, з яких у випадковому порядку вибираються 10, яким передує яскравий спалах. У процесі обробки результатів виявляються можливі помилки, що носять характер ретроградної амнезії, тобто виникаючі за рахунок стирання останнього результату і заміни його передостаннім.

ВИСНОВКИ

Пам'ять розглядалася й аналізувалася в рамках різних напрямків і в рамках різних наукових теорій. Серед основних можна відзначити асоціативний підхід, підхід соціальна, генетичний і безліч інших. Без сумніву в рамках кожної теорії була безліч практичних і без сумніву коштовних наробітків. Багато хто з відомих психологів розглядали проблеми пам'яті. Родоначальником експериментальних досліджень пам'яті вважається німецький психолог Герман Еббингауз. Можна також відзначити імена А. Бергсона, П. Жані, Ф. Баттлета, радянських учених П.П. Блонського, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, що внесли значний вклад у розвиток теорії і практичних досліджень пам'яті. Варто згадати й імена П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, А.Р. Лурія й ін. Цікавий матеріал у проблему механізмів забування вніс найвідоміший психолог З. Фрейд. У сучасній психології пам'ять розуміється як форма психічного відображення дійсності, дія якої полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні людиною свого досвіду. Пам'ять характеризується на основі своїх основних процесів: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування інформації. В основі класифікації її видів лежать характер психічної активності особистості, характер цілей діяльності, а також час закріплення і збереження матеріалу. Ґрунтуючись на цих критеріях учені виділяють такі види пам'яті, як рухова й образна, довільна і мимовільна, короткочасна, довгострокова, оперативна й ін. Усі види пам'яті піддаються науковому аналізу і дослідженню. Для дослідження пам'яті застосовується ряд методик, що спрямовані на дослідження процесів запам'ятовування, факторів збереження, причин забування інформації і можливості її відтворення. Сучасні методи дослідження пам'яті людини аналізують і вивчають пам'ять особистості на кожнім з основних процесів - на етапі засвоєння, збереження і відтворення інформації. Для дослідження різних типів пам'яті і різних її процесів використовуються різні методики.

Так, для дослідження мимовільного запам'ятовування й умов його продуктивності може бути використана методика, запропонована І.П. Зінченко. Вона спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Методика "Класифікація зображень предметів" допоможе виявити умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

"Метод Джекобса" спрямований на дослідження обсягу короткочасної пам'яті особистості. На основі цієї методики побудовані й інші методи дослідження короткочасної пам'яті особистості, наприклад, методика Л.С. Мучника і А.А. Смирнова ("Визначення індексу короткочасної пам'яті") і методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента". Для дослідження динаміки процесів завчання використовуються в основному класичні методики, такі як, наприклад, метод утримання членів ряду, метод завчання, метод удалих відповідей, метод антиципації й ін. Ще один важливим напрямок дослідження пам'яті особистості є дослідження факторів, що впливають на збереження матеріалу в пам'яті. Таких факторів існує безліч - рід проміжної діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного завчання й ін. Для їхнього дослідження використовуються різні методики, наприклад, методика Ф.Д. Горбова, що спрямована на виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативною діяльністю. В останні роки в дослідженнях пам'яті почали застосовувати зовсім нове інструментальне оснащення експериментів. Для забезпечення експериментального матеріалу, широкого варіювання тимчасових режимів, а також для реєстрації різних параметрів відповідної реакції випробуваних з необхідною точністю використовуються комп'ютерні технології. Використання комп'ютерів у дослідженнях пам'яті значно розширює можливості експериментатора, а результати проведених досвідів робить більш точними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блонский П.П. Память и мышление. // Избранные психологические произведения. - М., 1964.

2. Грановская Р.М. Восприятие и модели памяти. - Л., 1974.

3. Джеймс У. Психология. - М., 1991.

4. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. - М., 1981.

5. Ильина М.К. Психология памяти. - Новосибирск, 2000.

6. Клацки Р. Память человека: структура и процессы. - М., 1978.

7. Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. - М.: Издательство московского университета, 1968. - 88 с.

8. Ляудис В.Я. Память в процессе развития. - М.: Издательство московского университета, 1976. - 253 с.

9. Общая психология. Учебн. пособие для пед. ин-тов. Под ред. проф. А.В. Петровского - М.: "Просвещение", 1970.- 432с.

10. Практикум по общей, екпериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. - СПб.: Питер, 2000. - 560 с.

11. Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. - М.: "ЧеРо", 2002. - 816 с.

12. Психология. / Под редакцией А.А. Крылова. - М.: "Проспект", 2000. - 584с.

13. Репкин В.В., Ячина А.С. Произвольное запоминание, как необходимое условие самостоятельного усвоения учебного материала. - Харьков, 1985.

14. Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1987. - 447 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5