Комунікативні здібност
p align="left">Після 3-5 ігор діалоги старших і молодших дітей пожвавлювалися, їхній зміст ставав різноманітнішим. Що більше діти грали, то помітніше зростали їхня активність, розкутість і свобода спілкування. Старші охоче переймали веселий настрій молодших, малюки ж були в захваті від іграшкових мобільних телефонів, їх тішила можливість зайвий раз натиснути на кнопки. Діти робили активні спроби налагодити спілкування, назначити його характер. Якщо молодший партнер не знав, як розпочати й підтримати розмову, старша дитина брала ініціативу на себе: ставила запитання, уточнювала їх, навіть підказувала відповідь: «Ти вже гуляв на вулиці? Так?»Діалог мав активно розвиватися за умови, що старша дитина не лише виявляє ініціативу, а й постійно демонструє свою прихильність до молодшої, бажання з нею спілкуватися.
Гра «Дзеркало»
Ця гра забезпечує психологічний комфорт при невербальному спілкуванні дітей різного віку, створює атмосферу довіри та відвертості, бажання співпрацювати, наслідувати партнера. Саме ця гра потребує підвищеної уваги до молодшої дитини, емоційного ставлення з боку малюків до впливів старшого, використання різноманітних невербальних засобів спілкування. Дорослий схвалює будь-яку вдалу спробу показу виразних рухів, жестів, міміки одним з партнерів і точне відтворення їх другим, стежить, щоб діти не підганяли один одного, не намагалися тиснути на партнерів.
Щоб зняти напруження з молодших дітей під час проведення перших ігор, їм пропонували спочатку виконувати, перед дзеркалом ролі мавпочки, собаки, котика. Це допомагає уважно стежити за реакціями партнерів, синхронно виконувати дії, сприяє взаємним веселощам. Таким чином, молодші розкріпачувались, а старші знайшли задоволення у спілкуванні з малюками. Роль «перед дзеркалом» вимагає прояву ініціативи й активності, а роль «дзеркала» - уваги до партнера, миттєвої реакції. Обов'язкова умова - уважно дивитися на партнера, стежити за його мімікою, виразом очей. Адже зміна погляду свідчить про зміну настрою.
При першому проведенні ігор молодші партнери по спілкуванню включалися у взаємодію на короткий проміжок часу (1-2 хвилини), але цей час вони використовували для попереднього вивчення й випробування старшої дитини. Уважно придивлялись до неї, стежачи за її поведінкою і реакціями на свої дії. З'ясовували можливість встановлення контакту та готовність старшого задовольнити їхню потребу в спілкуванні. Бажання продовжити гру або відмовитися від неї залежало від емоційного враження, яке справляє старша дитина на молодшу. На цьому етапі дії молодших дітей здебільшого були скуті й дуже прості. Старші ж вихованці були ініціативнішими, але найчастіше це було продиктовано бажанням продемонструвати свої вміння. Тож вони добирали такі рухи, які малим важко було повторити. Проте гра передбачала обов'язкову взаємодію та емоційний контакт з партнером, і, таким чином, виключала індивідуалістичні та егоїстичні прояви, що дало змогу провести корекцію поведінки старших школярів у процесі спілкування з молодшими.
Безумовно, егоїстична позиція одного з партнерів перешкоджає накопиченню позитивного досвіду спілкування, оскільки збільшує кількість випадків неуспіху, що зрештою призводить до розчарування обох партнерів. Звичайно, зовсім не просто навчити старших не тиснути на молодших партнерів, не робити їм зайвих зауважень, не давати негативних оцінок, старанно повторювати їхні рухи. Поступово і старші, і молодші діти навчилися вести невербальний діалог, проявляли інтерес до партнера, вигадку, ініціативу, дотримувались правил (дзеркало не говорить, а відображає того, хто перед ним стоїть). Дії школярів стали менш скутими, пожвавлювалися невербальним спілкуванням.
Для активізації спілкування школярів різного віку можна запропонувати й інші ігри та вправи, навчальний ефект яких полягає у наданні дітям можливості побачити альтернативи поведінки в запрограмованій ситуації спілкування, приміряти ці способи поведінки до себе, спробувати їх реалізувати.
Організовуючи ігри, вихователь обов'язково має дотримуватися таких правил:
· виступати у грі в ролі партнера, а не регламентатора;
· давати дітям можливість самостійно вирішувати, грати їм чи не грати в гру, зовсім відмовитися чи приєднатися до гравців у міру виникнення бажання;
· кількість учасників не повинна перевищувати 6 осіб;
· до гри слід залучати дітей різного віку;
· дівчаток і хлопчиків має бути порівну.
На основі цих ігор, я прийшла до висновку, що необхідно перш за все сконцентрувати увагу на провадження ігор для формування комунікативних навичок дітей.
Отже комунікативні здібності школярів оцінювались за критеріями:
· невимушеність і легкість спілкування;
· легкий перехід від однієї теми розмови до іншої;
· уважність до партнера;
· командна дія школярів.
Таким чином, було виявлено три рівні комунікабельності: високий, середніми й низький за наступними показниками. Високий рівень характеризується високим рівнем уважності до проблем партнера, легкістю спілкування та переходом від однієї теми розмови до іншої. Середній рівень указує на наявність дефіциту спілкування. Ці діти ще не зрозуміли суті спілкування. Низький рівень, до нього відносимо дітей з комплексами в спілкуванні, а, отже, тих, на кого необхідно звернути увагу для подолання дітьми бар'єра в спілкуванні. Характеристика показників кожного з рівнів дала можливість опиратися на них у подальшій дослідницько-експериментальній роботі, що спрямована на використання ігрових ситуацій для формування комунікативних здатностей молодших школярів.
2. Формування комунікативних здібностей у молодших школярів
Моя експериментальна робота з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних здібностей молодших школярів здійснювалась за такими напрямами: формування комунікативних здібностей з однокласниками, старшокласниками, дорослими.
Кожен із напрямів передбачав:
· легке спілкування між всіма учасниками;
· уважність і доброзичливість до партнера по розмові;
· виконання справ, різних доручень, які потребують вияву командної гри.
Стратегія мого експерименту з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних здібностей молодших - формування комунікативних здібностей за рахунок командної гри та уваги до партнерів. Ця стратегія припускає суттєву трансформацію ціннісних орієнтирів та методів, базується на принципах колективізму, відмову від власного «Я» на користь команді. І ось чому:
· будь яка позитивна оцінка сприяє розвитку в спілкуванні;
· основною стратегією має стати формування почуття спільності, воно породжує співчуття, співпереживання та підтримку.
Виходячи з цих положень, я використовувала в своїй експериментальній роботі ігри, адресовані дітям молодшого шкільного віку (див. додаток Б). Їх зміст спрямован на привернення уваги до партнерів, їх настрою, зовнішності, діям, вчинкам; головний метод - безпосередня взаємодія. Експеримент показав досить високі результати.
Перший етап: спілкування без слів. Основна мета - відмова від звичайних для дітей вербальних засобів взаємодії. Загальне правило:
· спілкування без слів розвиває комунікативні навички іншими методами, що сприяє розвитку командного духу і поліпшує розуміння одне одного. У кожну гру запроваджена своя мова «умовних сигналів»;
· фізичні контакти, за допомогою яких учасники спілкуються без допомоги предметних атрибутів.
Яка ж роль педагога? Він грає разом з дітьми, показує зразки ігрових дій, час від часу коментує їх дії, спрямовує увагу. В гру запрошуються лише бажаючі. Якщо хтось відмовляється, не треба наполягати, але намагатись ненав'язливо зацікавити дітей.
Були проведені такі ігри:
«Життя в гаю»
Вчитель (сідає на стілець та розсаджує дітей навколо себе): уявіть собі, що ви опинилися у гаю та говорите на різних мовах. Але вам треба якось спілкуватись між собою. Як це зробити? Як спитати про що-небудь, як виразити своє доброзичливе відношення, не сказав ні слова? Щоб запитати, як справи, плескаємо своєю долонею по долоні товариша (показує). Щоб відповісти, що все добре, нахиляємо голову до його плеча; бажаємо виразити дружбу та любов - ласкаво гладимо по голові (показує). Готові? Тоді почали!
Подальший хід гри розгортається довільно, але необхідно стежити за тим, щоб діти не розмовляли між собою.
«Добрі ельфи»
Вчитель у колі дітей. Колись давним-давно люди, борючись за виживання, вимушені були працювати вдень та вночі. Певна річ, вони дуже втомлювалися. З початком ночі вони почали прилітати до людей та, ніжно гладячи їх, ласкаво заколисували добрими словами. А вранці, повні сил, з подвійною енергією брались за працю. Зараз ми з вами розіграємо ролі давніх людей та добрих ельфів. Ті, хто сидять по праву руку від мене, виконують ролі цих трудівників, а хто по ліву руку - ельфи. Потім ми поміняємося ролями. Отже почалась ніч (далі відбувається гра без слів).
«Мурахи»
Вчитель (розсадивши навколо себе дітей): Чи приходилось кому-небудь з вас бачити в гаю мурашник, усередині якого день і ніч вирує життя? Ніхто з мурах не б'є байдики, кожний зайнятий: хтось носить галки для укріплення житла, хтось готує їжу, хтось виховує дітей. І так весну і все літо. В пізньої восени, коли наступають холоди, мурашки збираються разом, щоб заснути в своєму теплому будиночку. Вони сплять так міцно, що їх не хвилюють ані сніг, ані хуртовина, ані мороз. мурашник прокидається з початком весни, коли перші сонячні проміння починають пробиватись крізь товстий шар голок. Але перш ніж почати звичне трудове життя, мурашки влаштовують банкет. У мене таке запропонування: зіграємо роль мурашок у радісний день свята. Покажемо, як мурахи вітають один одного, радуючись весні, як розповідають про те, що їм снилося всю зиму. Тільки нам треба не забувати, що розмовляти мурашки не вміють. Тому будемо спілкуватися жестами.
