Інтерес і еволюція суспільства
p align="left">Емоція інтересу-збудження: розвиток і соціалізаціяГра. Представники практично всіх вищих форм життя мають подання про гру. І це особливо вірно для молодих особин. У дитини гра із предметами й іграшками здобуває самі різні форми - від кидання іграшок на підлогу до складних фантазійних побудов. Кожна із цих форм характеризує певну стадію розвитку дитини й має надзвичайно важливе значення. Психологи Джерри й Дороти Сингер довели, що уява й фантазійні форми гри служать показником емоційного й когнітивного розвитку дитини.
Малюк, навчаючись давати розрядку своїм негативним емоціям у фантазіях і грі, здобуває тим самим коштовна адаптивна навичка, що придасться йому в дорослому житті. Клингер дійшов висновку, що досвід переживання агресивних фантазій знижує ймовірність прояву агресії в реальному поводженні. Ті діти й ті дорослі, які не дають розрядку гніву й агресивності в грі або у фантазії, частіше виражають їх відкритою формами агресії.
Рушійною силою будь-якої форми гри є емоція інтересу. Діти грають із тими іграшками, які будять у них цікавість, які захоплюють їх, і з тими дітьми, які «уміють грати», які роблять гру цікавої. Не всякий малюк активний у грі. Одним дітям від природи властивий більше високий рівень активності, що спонукує їх до постійного дослідження навколишнього середовища, до маніпуляцій із предметами, тоді як інші народжуються менш активними й мають потребу в більшій зовнішній стимуляції, - батьки й вихователі повинні приділяти їм більше часу, будити в них інтерес і спонукати до дії. У противному випадку здатність дитини до дослідження й пізнання фізичного миру буде серйозно ослаблена.
Вираження емоції інтересу й соціальна комунікація. Спонтанний прояв емоції чітко і ясно сигналізує про внутрішній стан індивіда. Такі прояви ніколи не бувають нейтральними й рідко залишаються непоміченими. Спілкуючись із людьми, ви так чи інакше реагуєте на їхні емоційні прояви, точно так само, як вони реагують на ваші. Емоційна експресія відіграє більшу роль у міжособистісній комунікації.
Ні в якому іншому віці комунікаційне значення емоційної експресії не виступає з більшою очевидністю, чим у раннім дитинстві. І особливо наочно воно проявляється у взаємодії немовляти дитини з матір'ю, коли вираження інтересу на особі дитини вказує на увагу. Здатність матері залучати й утримувати увагу дитини служить вірною ознакою жвавості його реакції. Малюк, у міру свого розвитку спостерігаючи за різними емоційними проявами батьків і старших дітей, навчається дуже багатьом речам. Так, виявившись у незнайомій або двозначній ситуації й не знаючи, як поводитися в ній, він дивиться на батьків - зацікавлене вираження їхніх осіб може спонукати його до взаємодії з незнайомим предметом, людиною або явищем.
Дослідники, що приділяли основну увагу вивченню людського погляду, виявили, що погляд ока в очі свідчить про прагнення людини до контакту, а в деяких випадках і про інтимні відносини між людьми. Дуже часто погляд може говорити про емоцію інтересу, хоча поглядом можуть виражатися й інші емоції (наприклад, гнівний погляд), а також драйви (наприклад, сексуальне збудження). Але в маленьких дітей погляд, і особливо прямій погляд, найчастіше свідчить про емоцію інтересу.
Інтерес характеризує активність дитини із самого початку його життя. За винятком тих моментів, коли дитина випробовує дискомфорт від незадоволеної фізіологічної потреби, він розглядає, слухає, видає звуки й робить рухи під впливом і керівництвом емоції інтересу. Крім того, емоція інтересу сприяє розвитку сенсорної й сенсомоторної координації й відповідних навичок (White, 1975). Мотивуємо інтересом форми активності й взаємодії з навколишнім світом закладають основи для розвитку всіх психічних сфер, відсутність цих форм активності й взаємодії з оточенням може привести до важких затримок розвитку. Хант наводить дані, що свідчать про те, що відсутність взаємодії з оточенням, настільки необхідне для формування позитивного почуття залучення, породжує в дитини апатію. Він пише: «Почуття голоду й спраги необхідні для виживання, але можливості, надавані цими інформаційними інтеракціями, цілком ймовірно, також важливі й для пробудження інтересу до об'єктів, людям і обстановці».
Завдяки тому, що малюк відчуває інтерес до людської особи, вона навчається відрізняти мати від інших людей. Зацікавлено простежуючи переміщення матері і її особи в просторі, малюк осягає такі параметри зовнішнього миру, як відстань між предметами і їхнє просторове розміщення. Інтерес до простору і його освоєнню приводить до того, що малюк навчається ходити. Підстьобується інтересом до навколишніх предметів, до їхніх форм і просторових відносин між ними, малюк навчається оперувати предметами. Притягнутий яскравістю тих або інших предметів, він осягає їхні розміри. Перцептивний процес, що у дорослого виглядає автоматичним, у дійсності є результатом перцептивного научання, підтримуваного інтересом до дослідження й освоєння навколишнього світу. Як помітив Хаксли (Huxley, 1954), сенсорна інформація лише поступово «підкоряється ідеї».
Розвиток емоції інтересу в її взаємозв'язку з іншими емоціями
Окремі зауваження Піаже, що стосуються інтелектуального розвитку, і ідеї Ханта про розвиток внутрішньої мотивації застосовні для побудови моделі емоційно-когнітивної взаємодії, моделі, що описує розвиток емоції інтересу і її взаємодія з перцептивною, когнітивною й руховою активністю.
Хант розділяє процес розвитку внутрішньої мотивації (уродженої потреби в обробці інформації) на три стадії. Перша стадія характеризується вродженою реактивністю, здатністю відгукуватися на мінливість (неконгруентність) вхідного сигналу. На цій стадії стандартом, або нормою, стосовно якої нові сигнали сприймаються як неконгруентні (і тому породжують процеси, що мають мотиваційне значення), виступає сенсорна стимуляція, одержувана організмом. Хант слідом за Піаже вважає, що мотиваційний базис цієї реактивності зіставимо з концепцією орієнтовного рефлексу, розробленої росіянами вченими. Однак поняття орієнтовного рефлексу застосовано лише для пояснення первинного сенсорного контакту з об'єктом, тоді як стійку реактивність краще пояснює поняття вродженої емоції інтересу. Крім того, як уважає Хант, сама концепція афективно-когнітивної моделі має на увазі активність дитини: малюк не просто відгукується на якийсь вплив, він бере активну участь у взаємодії із середовищем. Навіть у перші 3-4 місяця життя, які Хант уважає періодом реактивності, його перцептивна й сенсомоторна активність генеруються вродженою емоцією інтересу.
По Ханту, друга стадія в розвитку внутрішньої мотивації охоплює вік від 4 до 9 місяців, вона наступає в той момент, коли малюк починає проявляти активність для встановлення перцептивного контакту із джерелом сигналу. За словами Піаже, малюк тепер готовий почати дія для того, щоб «продовжити цікаве видовище». Ґрунтуючись на цьому спостереженні Піаже, Хант доходить висновку, що на даній стадії найбільший інтерес у дитини викликає видовище, що він може спостерігати багаторазово. Хант припускає, що на основі «впізнавання виробляються навички катексиса, або емоційної прихильності». На даній стадії розвитку, як думає Хант, ті або інші об'єкти стають привабливими для дитини внаслідок його повторних контактів з ними, вони викликають у дитини інтерес тому, що він довідається їх.
Якщо говорити про цю стадію розвитку мотивації в термінах теорії диференціальних емоцій, то можна сказати, що малюк починає радуватися власній активності й що взаємодія емоції інтересу з емоцією радості підтримує його активність. Знайомі особи, місця й предмети тепер збуджують у ньому не стільки інтерес, скільки радість. Саме інтеракція «інтерес-радість», що виникла в результаті впізнавання предметів і явищ навколишнього світу, живить зусилля дитини, спрямовані на встановлення або відновлення перцептивного контакту зі знайомими предметами і явищами.
Тільки на третій стадії (приблизно у віці 9 місяців), як затверджує Хант, дитини починають цікавити нові, незнайомі предмети і явища. Дане твердження не відповідає тій афективно-когнітивній моделі, відповідно до якої новизна є активатором інтересу із самого початку життя людини, як не відповідає воно й результатам уже згадуваних нами досліджень, які демонструють вплив фактора новизни й складності на сприйняття й увагу дитини. Однак, незважаючи на деякі розходження, і модель, вибудувана Хантом, і афективно-когнітивна модель визнають важливість фактора новизни як активатора емоції інтересу. Роль цього фактора в розвитку дитини протягом останньої чверті першого року й усього другого року життя переконливо показана Хантом. Хант указує, що інтерес дитини до новизни на цій стадії розвитку приводить до трьох важливих наслідків. По-перше, інтерес до новизни забезпечує мотивацію для «перемикання уваги дитини від видовищ і активності як такий на окремі предмети й ті зміни, які відбуваються з ними й викликаються ними, коли малюк роняє або кидає їх або маніпулює з ними». Так, наприклад, відчуваючи інтерес до такої дії, як випускання предмета з рук (яке саме по собі доставляє малюку радість), малюк незабаром уже не просто пасивно роняє предмети, а навмисно кидає їх, уважно простежуючи траєкторію їхнього руху й інші викликувані цією дією зміни. По-друге, інтерес до новизни стає мотивом дослідницької діяльності, тієї діяльності, що Піаже називає «активним експериментуванням і виявленням нових можливостей». Малюк уже не просто відтворює знайомі схеми дій, але навмисно модифікує їх, для того щоб вплинути на навколишнє середовище якимсь новим, ще не знайомим йому способом. По-третє, інтерес дитини до новизни змушує його імітувати дії, жести, слова й інтонації оточуючих людей, що надзвичайно важливо для розвитку дитини і його соціалізації.
У цілому, ідеї Ханта погодяться з тією афективно-когнітивною моделлю, що прийнята в теорії диференціальних емоцій, за винятком двох моментів. Теорія диференціальних емоцій постулює уродженість емоції інтересу й розглядає фактор новизни як уроджений активатор інтересу.
Література
1.Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. - К., 2005
2.Наєнко Н.И. Психічна напруженість. - К., 1994
3.Фресс П., Піаже Ж. Експериментальна психологія. - К., 2005
4.Веккер Л.М. Психологічні процеси. - К., 1997
5.Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. - М., 1987
Страницы: 1, 2
