Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку

p align="left">В теорії американського вченого Е.Еріксона центральним моментом, через призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є нормативна криза ідентичності. Термін криза вживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли однаковою мірою загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості, що опиняється перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша - до негативного напрямку. Слово «нормативний» має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а все разом визначає почуття ідентичності. Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, за Еріксоном, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого «Я». Юнаки повинні відповісти на запитання «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». Пошук ідентичності може відбуватись порізному. Один із способів вирішення проблеми ідентичності полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після ролевого експериментування і моральних пошуків починають просуватись у напрямку тієї чи іншої мети. Інші зовсім можуть уникнути кризи ідентичності. До таких належать ті, хто беззаперечно приймає цінності своєї сім'ї і обирає ниву діяльності, підказану батьками. Деякі молоді люди на шляху тривалих пошуків ідентичності стикаються зі значними труднощами. Нерідко ідентичність здобувається після довгих і виснажливих cпроб і помилок [13].

В теорії К.Хорні маскулінність розглядається як ідентифікація з батьком, а фемінність - як ідентифікація з матір'ю [36].

Спрямування статеворольових настановлень дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається у батьківській сім'ї (Б.Скінер). Л.Колберг, С.Томпсон - представники когнитивно-генетичної теорії відстоюють самовизначення, самокатегоризацію та самоідентифікацію дитини.

Прихильники теорії научіння акцентують увагу на спостереженні та імітації (наслідуванні) поведінки дорослих дітьми (А.Бандура, Е.Маккобі).

Вітчизняні вчені розглядають статеворольову ідентичність у зв'язку з розвитком самосвідомості (М.Й.Боришевський, Т.М.Титаренко) [10].

Теорія гендерної схеми, розроблена С.Бем, містить риси як теорії соціального научіння, так і теорії когнітивного розвитку. З позицій цієї теорії, засвоєння й прийняття установок, пов'язаних з виконанням певної гендерної ролі, здійснюється в процесі первинної соціалізації. Передбачається, що статева диференціація й типізація є результатом гендерно-схематизованої переробки інформації, пов'язаної з поняттями «чоловіче» й «жіноче». Орієнтуючись на дорослих, дитина навчається вибирати із всіх можливих визначень «Я» тільки ті, які застосовні до її статі. Сприймаючи нову інформацію (включаючи й нове знання про себе), дитина кодує й організовує її відповідно до заданого ззовні гендерними схемами, тобто домінуючими культурними уявленнями про мужність і жіночність і ролях чоловіка й жінки в суспільстві. Таким чином, і самооцінка дитини, і її поведінка в істотній мірі визначаються змістовним компонентом гендерної схеми [38].

Маскулінність - це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм [30].

Фемінність - це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов'язується з емоційністю, м'якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю, здатністю до емпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію [30].

Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажаною, в якій маскулінність - для чоловіка.

Маскулінність не обов'язково притаманна чоловікам так само, як фемінність - не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, у значній мірі властиві і чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. В житті сучасного суспільства зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно в даному контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність - це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто можливе одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов'язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія [30].

Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності «Статево-рольовий опис» (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями);

3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності) [38].

С.Бем, У.Мітчел, К.Хелверсон у теорії гендерних схем вважають, що гендерні схеми та традиційні ролі значно обмежують статеворольову поведінку, а маскулінні та фемінні моделі не повинні калькувати одна одну і мають інтегруватися у збалансоване утворення, в андрогінну модель поведінки, яка виявилася психологічно досконалішою та більш успішною у різних сферах діяльності (С. Бем, О. Вейнінгер, В.Є. Каган). Психологічна андрогінність виражає високі показники водночас за шкалами маскулінності та фемінності, вона пов'язана з високою самоповагою, наполегливістю, мотивацією до досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя, має багатий набір статеворольової поведінки і гнучко його використовує залежно від обставин. Тому нами розглядається саме андрогінність як необхідна умова універсалізації гендерних ролей, що стирає обмеження, зумовлені традиційними соціокультурними очікуваннями [31].

Теоретичний аналіз довів, що становлення статеворольової ідентифікації особливо інтенсивно відбувається у підлітковому та юнацькому віці. Особливу роль у її становленні відіграє наслідування (імітація) взірців дорослих чоловіків і жінок, уподібнення значущому іншому, ототожнення з ним, запозичення важливих його характеристик, що обумовлюється характером стосунків, формами спілкування підлітка з батьками, дорослими та однолітками [10] .

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

Статево визначений життєвий світ складається протягом всього життя людини, не завершуючись статевим дозріванням.

Статева ідентифікація - це стадіальний процес. Приблизно у 1,5 року, як відомо, виникає первинна статева самоідентифікація, знання власної статевої належності, хоча розуміння статевих відмінностей залишається обмеженим. Дворічні діти досить чітко обирають заняття, які відповідають певній статі. Вони віддають перевагу зображенням героїв своєї, а не протилежної статі на малюнках у книжках.

Наближуючись до кризи 3 років, діти не лише сприймають і відрізняють певні ознаки тієї чи тієї статі. Вони яскраво переживають свою належність до хлопчиків або дівчаток і бурхливо ображаються, якщо дорослі «плутають» їхню стать. У свідомості вже є деякі соціальні вимоги, очікування, пов'язані із статтю.

Водночас архаїчна дитяча свідомість, як і свідомість міфологічна, припускає інверсію функцій: хлопчик, коли він вже буде дорослим, може перетворитися на жінку і стати мамою, народити собі діточок, а дівчинка, коли підросте, спокійно перетвориться на сильного, хороброго, спритного хлопця, який буде друзів захищати, а ворогів перемагати. Магічні перетворення у молодшому дошкільному віці припускаються за рахунок, наприклад, зміни зовнішнього вигляду, одягу на одяг протилежної статі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9