Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку

p align="left">ІІІ. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу лялькам переважає емотивний, педантичний тип акцентуації.

ІV. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві вибирали ігри з ляльками, а також з машинками, конструктором, формується андрогінність.

Об'єкт: статева ідентифікація дівчат юнацького віку.

Предмет: дитячі іграшки як фактор впливу на формування статевої ідентифікації дівчат юнацького віку.

Група досліджуваних: студентки І курсу філософського факультету ЛНУ імені І.Франка (42 особи).

Методики: характерологічний опитувальник К.Леонгарда, методика визначення типу темпераменту Г.Айзенка (EPI), опитувальник «Маскулінність-фемінність С.Бем», проективна малюнкова методика «Як Ви себе уявляєте?», анкета «Іграшки з дитинства».

1.Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

«Жінкою не народжуються,

а жінкою стають».

С. де Бовуар

Передусім дамо визначення терміну «гендер». Дослівно термін «гендер» перекладається з англійської як рід у лінгвістичному сенсі цього слова (наприклад, рід іменника). Термін «гендер» (gender - «рід»), також означає стать як соціальне поняття та явище, як все те соціальне, що утворюється над біологічною статтю. Інакше кажучи, бути чоловіком чи жінкою - не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією; самого цього не досить, «суспільство приписує індивідам відповідати визначеним соціокультурним запитам щодо прийнятих у цьому суспільстві «зразків» поведінки та зовнішнього вигляду: чоловічого та жіночого» [23].

Ідентичність - це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті [9].

У постійному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Генітальна зовнішність, детермінуючи акушерську (паспортну) стать немовляти, задає дорослим певну програму його виховання. Відбувається навчання дитини статевої ролі відповідно до культурних традицій даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності й фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки й жінки [18].

Прикладом того, що анатомія є другорядним фактором при визначенні сексуального статусу особистості (а не головним, як у З.Фройда), може служити структура індіанського племені Навахо (Navajo). Це плем'я поділяється на три групи - чоловіків, жінок і «недл» (Nadles), тобто третю стать, до складу якої входять як анатомічні гермафродити, так і «нормальні» з точки зору анатомії індивіди, які вирішили, що третя стать більше відповідає їхньому світосприйняттю [39].

Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей.

Типи підпорядкування гендерним нормам:

Ш.Берн виділяє три типи підпорядкування людей гендерним нормам: поступливість, схвалення й ідентифікацію. Поступливість - це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними, щоб уникнути покарання й одержати соціальне схвалення. Схвалення, або інтерналізація, - це тип підпорядкування, коли людина повністю згідна з гендерними нормами. Ідентифікація - це повторення дій рольової моделі (чоловіка, жінки, батька, матері) [5].

В сучасному суспільстві існує думка, що емансипація позбавила жіночності і жінок закликають повернутись до їх «справжнього призначення».

Дітей, які не відповідають гендерним стереотипам, називають маминими синочками чи розбишаками. Проте негативна реакція на самовпевненість, ініціативність, активність дівчат і чутливість хлопців не є єдиним фактором, що впливає на розвиток гендерної ідентичності. Маккобі і Джаклін (1974 р.) вважають, що на неї впливають три основні процеси: моделювання, підкріплення й самосоціалізація [32].

Моделювання. У цьому процесі діти імітують поведінку дорослих. Спочатку наслідують матір, потім - друзів сім'ї, учителів, людей, яких бачать по телевізору. Проте цікаво відзначити, що діти не обов'язково імітують поведінку дорослого однієї з ними статі.

Підкріплення. Це поняття пов'язане з нагородами й покараннями. Батьки схвалюють поведінку, що відповідає статі дитини, і виражають незадоволення іншою, нетиповою поведінкою. «Батьки більш стурбовані, якщо їх сини ведуть себе як мамині синочки, ніж коли їх доньки ведуть себе як зірвиголова. У час, коли батьки схильні засуджувати несамостійність хлопців, вони дозволяють дівчатам бути залежними від інших і навіть схвалюють це» [32,336]. У результаті хлопці засвоюють принцип, що слід розраховувати на свої власні досягнення, щоб здобути самоповагу, а самоповага дівчат залежить від того, як до них ставляться інші.

Самосоціалізація. Цей процес пов'язаний з тим, що діти самі готують себе до життя в суспільстві на основі вербальної і невербальної соціальної взаємодії. Подібно до акторів, діти відтворюють поведінку хитрих, грубих і щедрих і людей [32].

Отже, наші уявлення про гендерну ідентичність формуються настільки скоро, що, ставши дорослими, ми здебільшого сприймаємо їх як належне. «Проте гендер - це щось більше, ніж просто навчитися поводитися як дівчина або хлопчик. Гендерні відмінності - це щось таке, з чим ми щодня живемо» [8,140].

1.2 Теорії гендерної ідентифікації

З біологічної точки зору стать людини визначається набором статевих хромосом, гормонами, анатомічною будовою статевих органів (зовнішніх і внутрішніх) і вторинних статевих ознак. Ці біологічні фактори тісно пов'язані з психологічними і соціальними факторами, дія яких починається одразу після народження і зберігається протягом всього життя.

Статева самоідентифікація (статева приналежність) - це індивідуальне, особистісне відчуття себе чоловіком або жінкою. Статева роль - це індивідуальний прояв приналежності до чоловічої або жіночої статі в соціальній обстановці [10].

Формування статевої самоідентифікації розпочинається у дитячому віці і здійснює різносторонній вплив на статевий розвиток. Існують різні думки стосовно факторів, які приймають участь у формуванні статевої самоідентифікації.

Посилаючись на дослідження зарубіжних дослідників (З. Фройд, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фромм, К.Юнг) і вітчизняних (В.О. Васютинський, І.С. Кон, В.В. Москаленко), було встановлено, що кожна теорія відображає лише певні сторони складного процесу детермінації статеворольової ідентифікації.

В теорії З.Фройда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема, наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як «комплекс кастрації» у хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними і статевої ідентичності) і «заздрість до пенісу» у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). Ці особливості характерні для так званої фалічної стадії психосексуального розвитку за З.Фройдом. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий «едипів комплекс» (у дівчаток він еквівалентний «комплексу Електри»), тобто статевий потяг до батьків протилежної статі з прагненням усунути батьків однієї статі. Нормальне подолання едипового комплексу полягає в ідентифікації з батьками однією з дитиною статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності [35].

Отже, згідно з психоаналітичною теорією З.Фройда, характеритики маскулінної-фемінної поведінки походять від конституційної сутності дитини.

Сучасні психоаналітичні дослідження піддали критиці ортодоксальні погляди Фройда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини і відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на гендерних аспектах ідентичності особистості [24].

В аналітичній психології К.Юнга жіночність і мужність розглядається як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жінкам, причому і ті, і інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові, відповідно - Анімою. Основною ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості і збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік ідентифікуючись зі своєю маскулінністю ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею [37].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9