Ідеї Юнга та сучасна психологія
p align="left">Наполегливість людини слід відрізняти від такої її риси, яка називається впертістю.Впертість - це необгрунтований, нічим не виправданий вияв волі, коли людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є виявом не сили, а певніше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто-густо завдає їм шкоди.
Упертість- негативна риса людини, тому треба вживати заходів щодо її усунення.
Важливою вольовою якістю людини є й самостійність. Самостійність волі виявляється в здатності людини критично ставитися до вчинків і дій, як своїх власних, так і сторонніх, не підпадати під негативний вплив інших.
Самостійність - це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки.
Навіюваність - це якість людини, протилежна самостійності. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко підпадає під вплив інших людей. Навіюваність притаманна тим людям, які не мають власної думки, непорушних принципів, їх переконання постійно змінюються. Вони некритично наслідують інших, вагаються між суперечливими твердженнями, легко сприймають чужі погляди, але згодом і ці погляди змінюють на інші.
Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, - це люди із слабкою волею.
Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини себе опановувати, скеровувати свою поведінку та свою діяльність.
Самовладання - важлива риса особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за виконання відповідального завдання, навіть коли знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї або навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини.
Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не здатні себе опановувати, легко підпадають під вплив почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач.
Своєрідним виявом відсутності волі особистості є конформізм. Суть його в тому, що людина хоча і має власну думку, але легко її змінює під тиском групи, виявляє свою залежність від стороннього впливу, не обстоює своїх переконань.
Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, їм бракує віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.
Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є вродженими.-Вони розвиваються протягом життя та діяльності.
Слабка воля, причини цього і шляхи подолання
Відсутність волі так чи інакше виявляють різноманітні фізичні та розумові дії. Характерними її ознаками є зниження рівня загальної активності, психічна млявість, вагання в тих випадках, коли необхідно діяти.
Люди, воля яких слабка, здебільшого не закінчують розпочатої справи, нездатні долати навіть незначні труднощі, відкладають справу надалі. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за дрібні, непотрібні завдання. Вони не мають постійних зацікавлень, цілеспрямованих інтересів, самостійності і критичного ставлення до себе та оточення.
Ці люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, внаслідок чого не впевнені у своїх діях. Вони здебільшого не виявляють ініціативи, хоча і певною мірою компетентні. Вони не здатні стримувати свої бажання, долати власні емоційні стани - гнів, страх, афекти.
В екстремальних обставинах вони розгублюються, стають безпорадними. Вони мрійники, і хоча часом подають цікаві пропозиції, проте не реалізують їх.
Слабка воля- це ознака конформності особистості, яка схильна уникати самостійних рішень, пасивно сприймає погляди інших, пристосовується до певних стандартів поведінки.
Випадки хворобливо слабкої волі мають назву «абулі».
Ослаблення волі зумовлюється багатьма причинами. У деяких випадках його спричиняють органічні або функціональні порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобових його ділянок, що виявляється в дисоціації, роз'єднаності образів дії та рухів, пасивності ідей, уявлень.
Причиною цього є різні хвороби і особливо вживання алкоголю, наркотиків, які є причиною пасивності розумової діяльності, порушення гальмівної функції кори великих півкуль головного мозку, внаслідок чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.
Але слабкість волі типу класичної "обломовщини", "маніловщини" зумовлена здебільшого вихованням. Обмеженість рухів і діяльності дітей, прагнення в усьому їм допомагати виховують їх пасивними. Надмірне опікування приводить дитину до того, що пасивність стає її звичкою, яку важко здолати в старшому віці.
Формування у дітей працьовитості, залучення до праці, спонукання закінчувати розпочату справу є найважливішими засобами подолання слабкої волі. Фізичне виховання, спорт, різноманітні види змагання значною мірою сприяють розвиткові активності, самовладання, сильної волі.
Психологічні особливості навчання. Стратегії формування нових вмінь та навичок
Навчання -- шляхи одержання знань, процес оволодіння знаннями, передачі і засвоєння знань, умінь і навичок, а також діяльності. У процесі навчання реалізуються цілі освіти. Навчання завжди носить виховний характер, оскільки в його процесі формується світогляд, розвиваються пізнавальні здібності, мислення, пам'ять, творчість, ініціатива, самостійність і ін.
Знання -- це цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства і мислення, накопичених людством у процесі активної перетворюючої діяльності, спрямована на подальше пізнання і зміну об'єктивного світу.
Принцип - це керівна ідея, основне правило або вимога до діяльності.
Принципом навчання називають вихідні вимоги до процесу навчання, що випливають із закономірностей його ефективної організації. Виділяють наступні принципи:
принцип гуманістичної цілеспрямованості (навчання і виховання всебічно гармонічно розвинутої особистості, чемна її індивідуальність і соціальні умови).
принцип зв'язку з життям, із задачами які вирішуються суспільством, колективом, особистістю в їхній єдності.
принцип співробітництва викладача і студента, родини і громадськості, трудового (студентського) колективу в досягнення намічених задач навчання і виховання.
принцип науковості в організації навчання (розробка цілей, добір змісту, вибір методів і форм організації навчання, розробка нових технологій навчання).
принцип наочності, єдність абстрактного і конкретного, матеріально-предметного, наочно-образного, словесно-знакового.
принцип доступності в навчанні, єдність науковий і емпіричного, облік індивідуальних рівнів розвитку творчих здібностей людини, що навчається.
принцип доступності вимагає, щоб навчання будувалося на реальних можливостях тих, кого навчають.
Процес навчання виконує три основних функції:
- освітня функція - основна, визначальна. Головне призначення навчання -формування спеціальних і загальнонаукових умінь і навичок.
- виховна - припускає рішення основних задач у процесі навчання, формуючи світогляд, духовні, моральні, трудові, эстетические представлення, переконання, погляди, ідеї.
- розвиваюча функція - забезпечує процес створенні особистості, розвиває її сприйняття, мислення, вольові, емоційну і мотиваційну сфери.
Навчальна діяльність має особливості, що виокремлюють її серед інших видів учіння. Психологи вирізняють такі особливості:
· спрямована на володіння навчальним матеріалом та розв'язання навчальних завдань;
· сприяє засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв'язанню завдань - у цьому полягає принципова відмінність навчальної діяльності від учіння методом спроб і помилок, коли програма дій попередньо засвоєна;
· зумовлює зміни в суб'єкті (зміни психічних властивостей і поведінки людини залежать від результатів її дій).
Засвоєння системи знань у процесі навчання має поєднуватися з формуванням відповідних навичок. Найпоширенішим є трактування навички як дії, доведеної внаслідок багаторазових, цілеспрямованих вправ до досконалості виконання. Такій дії притаманні відсутність контролю з боку свідомості, якісне та швидке виконання.
Ефективність набуття навичок залежить від багатьох факторів, до яких насамперед належать (табл. 1):
· Правильний розподіл вправ у часі;
· Розуміння, осмислення учнями принципу, загального плану виконання дії;
· Знання результату виконуваної дії;
· Вплив раніше засвоєних знань і сформованих навичок на формування конкретної навички;
· Раціональне співвідношення репродуктивності та продуктивності..
Процес формування навичок характеризується певними особливостями і підпорядкований деяким закономірностям. Для нього, зокрема, характерні цілеспрямованість; внутрішня мотивація і зовнішня інструкція, які створюють установку; правильний розподіл вправ за періодами (етапами) навчання; включення процесу тренування у значущу навчальну ситуацію; постійна поінформованість учня про результати виконання дії; розуміння учнем загального принципу, схеми дій, в яку включено процес тренування; урахування впливу перенесення та інтерференції навичок, що сформовані раніше.
Таблиця 1
Етап розвитку навички | Характер навички | Мета формування навички | Особливості виконання дії | |
Ознайомлювальний | Осмислення дії і її подання | Ознайомлення з прийомами виконання дії | Чітке розуміння мети, нечітке - способів її досягнення; грубі помилки при виконанні дії. | |
Підготовчий (аналітичний) | Свідоме, але ще невміле виконання | Опанування окремих елементів дії; аналіз способів їх виконання | Чітке розуміння способів виконання дії, однак неясне і нестійке її виконання; багато зайвих рухів, дуже напружена увага; зосередженість на своїх рухах; поганий контроль. | |
Стандартизований (синтетичний) | Автоматизація елементів дії | Співвіднесення і об'єднання елементарних рухів в одну дію | Удосконалення рухів, їх об'єднання, усунення зайвих, перенесення уваги на результат, поліпшення контролю, перехід до мускульного контролю. | |
Варіативний (ситуативний) | Пластичне пристосування до ситуації | Опанування довільного регулювання характеру дії | Гнучке доцільне виконання дії; контроль забезпечується спеціальними сенсорними синтезами; інтелектуальні синтези (інтуїція) |
Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Під умінням розуміють здатність використовувати наявні знання, поняття, оперувати ними для виявлення істотних властивостей об'єктів і явищ, успішного розв'язання певних теоретичних чи практичних завдань. Вміння як системне утворення містить комплекс знань, прийомів, навичок, інших компонентів індивідуального досвіду (чуттєвого, практичного, інтелектуального)суб'єкта. таким чином, уміння - це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, яка ґрунтується на знаннях і навичках. Вміння як складні комплексні дії формуються у процесі виконання учнями різноманітних завдань. Головними умовами успішного формування вмінь є усвідомлення мети завдання та розуміння його змісту і способів виконання. Це досягається поясненням завдання, демонструванням кращих зразків його виконання та безпосередньо дії виконання.
До умов формування вмінь належать також наявність свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення вмінь, інтересу до кращого виконання дій, пов'язаних з виконанням завдання. Не менш важливу роль відіграють індивідуальні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили і здібності.
Вміння формуються також залежно від умов навчання, організації процесу вправляння (слід дотримуватись послідовності засвоюваних дій, поступового переходу від найпростішого до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання). Однак необхідно враховувати, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому, не сприяють успішному формуванню вмінь.
Література
1. Заброцький М.М . Педагогічна психологія, Київ, 2000.
2. Максименко С.Д. Загальна психологія, Вінниця, Нова книга, 2004.
3. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. М.: 1999
4. Трофімов Ю.Л. Психологія. - К".: 1999
5. Цигульська Г.Ф. Загальна та прикладна психологія. - К.: 2000
6. Леонтьев А.П. Избранные психологические произведения.
7. Леонгард К. Акцентуированные личности. - К. 1991
8. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М. 1984
9. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности, - М. 1986
10. Немов Р.С. Психология. В 3-х тт. - М. 1995
11. Норман Д.А. Память научение, - М. 1985
12. Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. - М. 1986
13. Общая психология. - М. 1986
14. Основи психології. - К. 1995
15. Основы педагогического мастерства. - К. 1987
16. Педагогика (под ред. Бабанского Ю.К.) - М. 1983
17. Педагогічна психологія. - К. 1991
18. Психология эмоций. Тексты. - М. 1984
19. Психология личности. Тексты. - М. 1982
20. 38. Психология индивидуальных различий. Тексты. М. 1982
21. Психология формирования и развития личности. - М. 1981
22. Психологические основы формирования личности в педагогическом процесе. - М. 1981
23. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні. - К. 1991
24. Роменець В.А. Історія психології. - К. 1978
25. Ребер М.А. Тильман Ф. Психология индивида и группы. - М. 1988
