Ідеї Юнга та сучасна психологія
p align="left">Дія фактору привабливості при сприйнятті людини заключається в тому, що під його впливом якісь якості людини переоцінюються чи недооцінюються іншими. Помилка в тому, що якщо людина нам подобається зовнішньо, то одночасно ми схильні рахувати її більш розумною, добро і т.д.Наприклад, в експерименті вчителям були запропоновані для оцінки особисті справи учнів і треба було визначити рівень інтелекту, відносини з ровесниками. Секрет експерименту полягав в тому, що для оцінки давалося одна і та ж справа, але з різними фотографіями - красивих і негарних дітей. Красиві діти отримали більш високі результати своїх можливостей.
Отже, чим привабливіша зовнішньо для нас людина тим вона здається нам краща і в інших відношенням; якщо вона неприваблива, то інші якості недооцінюються. В сприйнятті партнера важливу роль відіграє фактор ставлення до нас.
Він діє таким чином, що люди, які добре до нас відносяться оцінюються вище тих, що відносяться до нас погано. Знаком відносин до нас, що запускає відповідну схему сприйняття є все, що свідчить про погодження чи непогодження партнера з нами.
Психологи з'ясували думки досліджуваних з ряду питань, ознайомили їх з думками по тих самих питаннях інших людей і попросили оцінити їх ці думки. Виявилось, чим ближча чужа думка до власної тим вища оцінка людини, яка висловила дану думку. Впевненість в припущені “спорідненні душ” була настільки великою, що суперечностей з позицією привабливого обличчя дослідуванні просто не помічали. Важливо, щоб в усьому була згода, тоді включається схема сприйняття по фактору ставлення до нас.
Задачею першого враження є швидка орієнтація в ситуації. Для людей, як соціальних істот головне - визначення питання про групову приналежність партнера. Тому можна сказати, що перше враження майже завжди правильне. Помилка полягає в тому, що стерео типізація викликає певну оцінку і невідомих ще властивостей і якостей, що може привести до неадекватного спілкування пізніше.
В постійному спілкуванні стає важливим більш глибоке і об'єктивне розуміння партнера - його актуального емоційного стану, намірів, його відносин до нас. Тут сприйняття і розуміння партнера проходить по іншій основі.
Психологічними механізмами сприйняття і розуміння при між особистісному спілкуванні є ідентифікація, емпатія і рефлексія.
Найбільш простий спосіб розуміння іншої людини забезпечується ідентифікацією - уподібнення себе з нею. При ідентифікації людина ставить себе на місце іншої і визначає, якби вона діяла в подібних ситуаціях.
Методика Д.Карнегі (1888-1955) викладена в книзі “Як робити вплив на людей”, основана на механізмі ідентифікації”.
Дуже близька до ідентифікації є апатія, тобто розуміння на рівні почуттів, прагнення емоційно підтримати іншу людину. Ситуація іншої людини не стільки продумується, скільки відчувається.
Основоположник гуманістичної психології К. Рожерс (1902-1987) визначає емфатичне розуміння «як вміння ввійти всередину особистого світу значень іншої людини».
З точки зору характеристики спілкування як ідентифікація так і емпатія, потребують вирішення ще одного питання: як буде партнер по спілкуванні розуміти мене.
Процес взаєморозуміння обумовлений процесом рефлексії. В соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення діючим індивідом того, як його сприймає партнер по спілкуванню.
Спілкування, як рефлексійний процес описаний ще в кінці ХІХ ст. Дж. Холмсом, який досліджував спілкування двох суб'єктів, показав, що в даній ситуації нараховується не двоє, а шість суб'єктів.
Він виділив ситуацію спілкування деяких умовних Джона і Генрі.
Джон, який він є сам по собі.
Джон, яким він сам себе бачить.
Джон, яким його бачить Генрі.
Пізніше Г.Нью ком і У.Кулі було ускладнено ситуацію:
Джон, яким йому уявляється його образ в свідомості Генрі.
Відповідно у Генрі також чотири позиції.
Фізіологічні і мотиваційні аспекти вольових дій. Вольові якості людини та їх розвиток
Воля - психічний процес свідомої і цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення бажаної мети.
У вольових діях людина здійснює свою свідому мету. Свідома діяльність - це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо - це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети.
Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності Воля людини виробилася в процесі її суспільно-історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певну мету і свідомо досягати її здійснення.
У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи опановуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливішими були ті завдання, які мали виконати люди в житті, і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони домагалися їх вирішення.
Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, задовольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, чинять тривалий вплив на навколишню природу, але це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку.
Воля виявляється в зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке долає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, прагнучи діяти або стримуючи себе.
Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджують фізіологічні дослідження І. М. Сєченова і І. П. Павлова. І. М. Сєченов у своїй праці "Рефлекси головного мозку" вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображальними, тобто рефлекторними. Воля - діяльний бік розуму і морального почуття. І. П. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він дійшов висновку що довільні дії, які виникають внаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є і сенсорною ділянкою, подібно до зорової, слухової тощо.
Сліди, що залишаються в руховій ділянці кори головного мозку внаслідок впливу попередніх подразників, активізуються і можуть стати умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що надходять від кори великих півкуль головного мозку.
Кінестетичні клітини кори, вважав І. П. Павлов, пов'язуються з усіма клітинами кори, вони є представниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів.
Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони зумовлені слідами попередніх подразнень у корі головного мозку, то іноді здається, що вони виникають самостійно, без будь-якої причини.
Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є одночасно і сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П. К. Анохін вказував, що під час виконання вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з уявленням про заплановану дію, випереджаючи її. Таке порівняння виконуваної дії з уявленням про її виконання, яке П. К. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.
Довільні дії та їх особливості
У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії.
Дія - одна із складових діяльності людини, яка нею умотивовується і відповідає певній меті. Дія завжди спрямована на досягнення певної мети. Цілісна дія (за теорією П. Я. Гальперіна) складається з трьох частин: орієнтувальної основи процесу виконання і процесу контролю.
Дія - структурна одиниця поведінки, діяльності людини, яка забезпечує її взаємодію з предметним світом. За психологічною будовою дія включає мету, спосіб і умови виконання. За допомогою мети попередньо очікується той результат, якого досягаємо наприкінці дії.
Способи дії служать тому перетворенню предмета, яке приводить до досягнення мети. Умови виконання дії становлять неспецифічні особ ливості предмета дії і особливості стану людини в момент виконання дії. За структурою психічної регуляції дія складається з двох основних частин: а) регуляційної, б) виконавчої. Усі дії людина опановує в процесі навчання.
Проблемні ситуації в навчанні розрізняються залежно від того, який компонент дії є невідомим.
Мимовільними діями називають неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і керовані підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб.
Мимовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-рефлекторними, а й умовно-рефлекторними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, й не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники впливають зненацька, несподівано.
Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад, кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати.
У житті людина користується здебільшого не окремими довільними рухами, а довільними діями, що складаються з рухів, пов'язаних у певну систему. Навчаючись читати, писати, грати на музичному інструменті, людина здійснює безліч довільних рухів і дій.
