Формування у дошкільників психологічної готовності до навчання в школ

2.1 Врахування психологічних компонентів та аспектів психологічної зрілості дитини

Перед початком шкільного життя дитини важливо визначити її психологічну зрілість, те, чи готова вона до навчання у школі. Важливо також визначити рівень здатності до навчання, спроможність утримувати нові знання й застосовувати їх на практиці.

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і операцій мислення; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

В програмі нового типу "Я у Світі" вміщено базовий зміст дошкільної освіти, який передбачає гармонійний та різнобічний розвиток дошкільника, формування його особистості, створення в умовах дошкільного навчального закладу розвивального життєвого простору, сприятливого для:

§ закладання основ його компетентності (розвиток досвіду, який допомагає дошкільникові розв'язувати проблеми у незвичних умовах, здобувати нову інформацію, набувати мобільності; формування здатності діяти адекватно, конструктивно, ефективно в різних життєвих ситуаціях; виховання вміння приймати свідомі рішення, задовольняти свої соціальні та індивідуальні потреби);

§ формування шкільної зрілості:

а) розумової зрілості, показником якої є диференційоване сприймання, довільна увага, аналітичне мислення, наявність елементарних знань про природу, культуру, людей, самого себе; здатність висловлювати елементарні судження, обґрунтовувати свої думки;

б) соціальної зрілості, пов'язаної з умінням спілкуватися з дорослими та однолітками, ініціювати контакти, налагоджувати спільну взаємодію, домовлятися, узгоджувати свої дії з партнерами, допомагати іншим людям, мобілізовуватися на долання труднощів, виявляти відповідальність, виробляти самооцінні судження, поважати себе та інших;

в) емоційної зрілості, яка виявляється у певній емоційній стійкості дитини, здатності адекватно реагувати на ситуації та події, орієнтуватися в настроях та станах людей, що навколо, брати їх до уваги, контролювати та регулювати свою емоційну поведінку, утримуватися від імпульсивних проявів;

§ забезпечення балансу фондів "можу" і "хочу": виховання і навчання спрямовуються на узгодженість життєво необхідних знань, умінь та навичок дошкільника з його особистими потребами, інтересами, бажаннями, прагненнями, планами;

§ розвиток у дитини зачатків активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції як системи ціннісних ставлень до природи, культури, людей, власного "Я";

§ виховання у дошкільника творчого ставлення до життя, вміння самостійно висувати елементарні гіпотези, генерувати оригінальні ідеї, нешаблонно розв'язувати проблеми, проявляти самобутність та раціоналізаторство [2].

Діти по-різному розвиваються. Одна дитина може мати розвинене мовлення, але бути незграбною і повільною, інша - добре рахувати, та не в змозі засвоїти букв тощо. Тому дуже важливим є індивідуальний підхід до кожного хлопчика чи дівчинки в садочку чи вдома. Значна кількість проблем у навчанні є наслідком інтелектуальної дисгармонійності в цілому нормально розвиненої дитини.

Типовий приклад - домінування певного типу сприйняття. Найбільш поширений спосіб подання інформації у школі - словесні пояснення вчителя. Їх легко сприймають так звані аудіали, інші діти значно краще засвоюють матеріал, побачивши, прочитавши його. Тому що вони - візуали. Найбільш виграшним є змішаний аудіально-візуальний тип сприйняття.

Важче розібратися з дітьми, у котрих добре розвинена рухливість. Вони можуть дуже добре ліпити, малювати, але навички читання, письма їм засвоїти буває складно. Такі діти часто потрапляють у спеціальні школи.

Масове обстеження дітей-дошкільнят і першокласників засвідчує рідкісність такого явища, як гармонійний розвиток дитини. Та за умов правильного навчання гармонізація розвитку цілком можлива. Значної уваги слід надавати розвиткові мовлення дитини, звертаючи увагу не лише на правильність вимовляння звуків, але й уживання слів, уміння складати речення, багатство її словникового запасу.

Які ж неприємності можуть очікувати у школі на школяра, особливо першокласника, та яким чином їх можна усунути?

Ті діти, які погано розмовляють, здебільшого тривалий час не можуть навчитися читати, пишуть так, як сприймають слова на слух, припускаються багатьох специфічних помилок. Якщо завчасно не стимулювати формування навичок читання й письма, то в подальшому виникнуть проблеми із засвоєнням інших шкільних предметів. Слід пам'ятати, що під час навчання навичка читання повинна передувати навичці письма. Нині ж часто за нетривалий час діти змушені паралельно засвоювати обидві навички. Якщо вчасно не допомогти дитині, то в середніх класах виправити недолік, допомогти дитині буває дуже складно. Неподолані труднощі, які відчуває учень, провокують появу емоційно-особистісних порушень. Першокласники можуть стати жертвами невротичних розладів: діти стають дратівливими, часто й легко ображаються, плачуть.

З часом вони швидко втомлюються. Та це не заважає їм бути непосидючими, заважати іншим учням. Можуть виникнути активний і пасивний протести. Зникає бажання йти до школи, кожен ранок стає проблемним і для дитини, і для батьків. Значне збільшення мовленнєвого контакту може спричинити запинання: організм дитини реагує появою тиків - мимовільних скорочень окремих м'язів. Усі названі симптоми свідчать про необхідність звернення по допомогу до спеціаліста, завдяки чому їх можна позбутися. Коли ваша дитина стане успішною в провідній для неї діяльності (навчанні), емоційно-особистісні порушення зменшуються або й зовсім зникають, нормалізується поведінка, з'являється упевненість у собі.

Чи можливо убезпечитися від небажаних для дітей і батьків наслідків неготовності майбутніх першокласників до школи?

Цілком логічно, що батьки звертаються до спеціалістів (дитячих психіатрів, психологів, логопедів), коли виникають проблеми, з якими вони самі не спроможні впоратися. Здебільшого це вже запущені ситуації, коли допомогти буває складно. Тому важливим є проведення діагностичного обстеження якомога раніше. Рівень готовності дитини до школи можна перевірити так (Додаток).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5