RSS    

   Екстатичні (змінені) стани свідомості як сторона культури

p align="left">У сучасних же індустріальних країнах з'явився "психоделічний рух", або "психоделічна культура". Був заснований журнал "Психоделічний огляд" і навіть утворилася "Міжнародна федерація внутрішньої волі". Один з натхненників створення такої "культури" Т. Лірі експериментував із ЛСД із метою вивчити особливі стани свідомості, подорожі в глибини підсвідомості. Він же почав спробу організувати свого роду релігійний наркотичний культ. В області музичної культури з'явилася тенденція до створення психоделічної музики, що найбільше яскраво була реалізована у творчості групи "Пинк Флойд".

Безумовно, цей аспект культури індустріальних країн не зводився тільки до експериментування з наркотиками-галюциногенами з метою розширення свідомості. Його основний зміст складалося в появі небувалого інтересу до східних систем філософії (даосизм, дзен-буддизм, філософія) і до ритуальної практики споглядання (медитація). Чимале значення тут також зіграло поширення східних систем бойових мистецтв (конфу, ушу, карате), популярних у кіномистецтві.

Характеристика змінених станів свідомості як явища культури

Приступаючи до аналізу даного феномена, ще раз підкреслимо, що ЗСС є єдність суб'єктивних відчуттів людини й внутріорганічних перетворень. Вивчення ЗСС складається в пошуках змісту станів трансу й екстазу в різних вимірах (на культурному, біологічному, рівнях). Виділимо найбільш фундаментальні дослідження в цій області. Насамперед назвемо колективну працю, виконана під керівництвом Е. Бургиньон, "Релігія, ЗСС і соціальні зміни" (1973), дослідження В. Ла Барре "Галюциногени й шаманістський корінь релігії" (1972), Р. Принса "Шаманизм і ендорфіны: гіпотези для синтезу" (1982), Б. Лекс "Нейробіологія ритуального трансу" (1979), Н. Хольма "Вивчення екстазу в XX в." і ін.

Найбільш різнобічні й різноманітні дослідження належать американському антропологові Е. Бургиньон. Ця тема стала центральної в її творчості з 1947 р. Вона - автор цікавих гіпотез, що стосується культурні, соціально-економічного призначення й психологічний зміст екстатичних станів у житті різних народів.

Е. Бургиньон у своїй книзі "Психологічна антропологія" (1979) виділяє наступні особливості ЗСС: зміни у відчуттях, сприйнятті, мисленні, втрата відчуття часу, контролю, зміна у вираженні емоцій, сприйнятті свого власного тіла, звуження або розширення границь "Я" (наприклад, акцентоване почуття єдності з людьми, природою), розчинення власного "Я".

Перерахованим ознакам відповідають релігійний і сексуальний екстаз, ритуальний транс, стан гіпнозу, сон в активній фазі, коли ми бачимо сни, стан просвітління, осяяння в східних культурах, відчуття, випробовувані людиною в кризових станах (перед смертю), стану, пережиті в медитації, а також комплекс явищ, названий американським психологом А. Маслоу вищими переживаннями. До них ставляться комплекс відчуттів, сприйманих людиною в результаті або в процесі діяльності: вищі крапки творчого переживання, натхнення, миті екстазу від сприйняття краси природи й духу.

Нерідко виникають заперечення проти об'єднання настільки різнорідних явищ, особливо сну, в одне ціле. Варто розглянути, чи відповідає цей феномен ознакам зміненого стану свідомості (мається на увазі та фаза сну, у якій ми бачимо сновидіння). Чи змінюються в сні наші відчуття, наприклад, наше власне тіло, сприйняття особливих, невідомих наяву станів? У сні людина може літати, не почувати свого тіла. Чи втрачає людина почуття часу в сновидіннях? Такі явища спостерігаються. Чи можемо ми контролювати своє поводження в сні? Не завжди.

Ще одна важлива ознака ЗСС - втрата критичності. У сні ми дуже часто віримо в дійсність що відбувається й емоційно переживаємо його. Хоча іноді втручається раціональне "Я" - "я ж сплю" або виникає бажання прокинутися, вийти з неприємної ситуації. Важливо при цьому помітити, що позбавлення сну або регулярний короткостроковий сон - один з елементів техніки введення в транс у традиційному суспільстві поряд із сенсорним голодом, фізичним стресом, ритмічною музикою й танцями.

Цікаво, що навмисне входження в ЗСС може досягатися прямо протилежними способами: відсутністю емоційних вражень, тишею й надлишком емоційної активності. При тривалому недоліку сну організм людини як би компенсує, доповнює, задовольняє свої потреби баченнями наяву або ЗСС у якій-небудь іншій формі. Те ж саме стосується відчуття людей, довгий час позбавлених сенсорної інформації (тривалі подорожі, перебування в сурдокамері, у космічних польотах). Вони можуть чути музику, голоси людей тощо, що не рідкість в екстремальних умовах. Як приклад впливу сенсорної депривації, позбавлення спілкування людини у важких природних умовах, приведемо відчуття Х. Риттер, яка провела 60 діб в умовах полярної ночі на Шпіцбергене. У неї часто виникало почуття загальної гармонії, особливого змісту навколишнього світу. Вона почувала, що як би злилася із Всесвіту. У неї розвивався стан любові до цієї ситуації, що супроводжується галюцинаціями. Цю любов вона порівнювала зі станом, що випробовують люди при прийманні наркотиків або перебуваючи в релігійному екстазі. Цілком можна припустити, що таким способом людина захищається від перенапруг і стресів, коли спрацьовує психологічний захист.

У традиційних суспільствах екстатичні ритуали є своєрідною вакцинацією проти психозів і неврозів, підвищують психологічну стабільність спільності шляхом навмисного викликання одержимих, за формою подібних з патологією, станів. Але призначення ЗСС може бути й менш глобально - воно складається в подоланні дискомфорту, розладу із самим собою й іншими, підвищеної дратівливості. Сон же знімає дисбалансованність. Зміст такої реакції людини складається в компенсації, своєрідному доповненні того, чого не вистачає йому для нормального функціонування в тих або інших умовах. Цим підтримується психологічна стабільність і активізуються енергетичні резерви людини.

У сучасному суспільстві постійно відтворюються умови, необхідні для входження в ЗСС: це сенсорний голод, фізичний стрес, відчуження людини від людини, недолік емоційного спілкування. До цього треба додати блокування емоцій із благословення технократичної ідеології. Емоції, що є енергетичним фундаментом людини, шукають обхідний спосіб вивільнення, що, як правило, веде не до гармонізації, а до розбалансування відносин індивіда із самим собою й з оточенням. Це виражається в агресивності, ворожості стосовно навколишньої, може приводити до психологічних розладів, аж до психозів. Нерідко нереалізована енергія вдаряє по внутріорганічним автоматично регульованим процесам, що приводить до порушення їхнього нормального функціонування й до різних патологій (кардіологічних, виразці шлунка й т.д.).

Одна з функцій ЗСС - протистояти патологічним тенденціям, прагнути перебороти нерозуміння, неузгодженість, десинхронізацію людини із самим собою, з навколишніми, розвити здатність до спілкування. Інакше кажучи, сформувати здатність людини до самореалізації закладених у ньому можливостей. Саме так розуміє завдання психотерапії (найважливіша роль тут приділяється ЗСС) А. Маслоу. Він думає, що основна мета всіх видів терапії - самоактуалізація, граничним вираженням якої є "вищі переживання", "миті екстазу, які не можна купити". У книзі "Мотивація й особистість" А. Маслоу так описує враження людей про вищі переживання: "звуження поля зору, одночасне почуття припливу сил і ні із чим не порівнянної безпорадності, відчуття піднесеного екстазу, втрати орієнтування в часі й просторі й, нарешті, свідомість того, що відбулося щось дуже важливе й значне, коштовне".

Істотна риса вищих переживань - досягнення більшої цілісності у внутріорганічному функціонуванні людини й інтеграції між індивідом і зовнішнім миром. Імовірно, - думає Маслоу, - вищі переживання є величезна інтенсифікація будь-якого переживання, у якому є присутнім втрата "Я" або його границь, або забування себе й замилування музикою або мистецтвом. Однієї з найважливіших рис, необхідних людині для досягнення гармонії, Маслоу вважає почуття прекрасного, формування якого повинне бути надзадачею навчання.

Навчити людини чути й бачити красу, співпереживати її у творах мистецтва - саме на цій основі можливий один з видів психотерапії, що використовує механізми, які закладені в сприйнятті мистецтва. Людина, сприймаючи твір мистецтва, співпереживає, стає співучасником дії. Він у якімсь змісті поринає в потік описуваних або показуваних подій, повністю віддаючись що відбувається. Він на час частку свого "Я" приєднує до "іншому".

Вплив мистецтва подібний передгрозовому стану. Один із кращих символів впливу, що просвітлює, мистецтва - фінал фільму А. Тарковського "Андрій Рубльов" . Після болісних творчих пошуків головного героя, життя, повної страждання, - гроза й теплий легкий дощ, підсвічений сонцем. Ця сцена несе в собі гармонійний початок, символізує блаженство, і глядачі відчувають легкість і просвітління.

Взагалі сприйняття творів мистецтва, насолода ними в їхніх пікових формах також є ЗСС, вище переживання, у багатьох рисах відповідному визначенню, наведеному раніше. От як описує вплив музики Л.Н. Толстой в "Крейцерової сонаті" : "Музика змушує мене забути себе, моє щире положення, вона переносить мене в якесь інше, не своє положення... Вона, музика, відразу, безпосередньо переносить мене в той щиросердечний стан, у якому перебував той, хто писав музику".

Мистецтво гармонізує почуття, вносить певний порядок у душі. Нерідко твору мистецтва приводять людини в стан блаженства. І для цього не завжди необхідний Бетховен або Толстой. Потрібно емоційне співзвуччя внутрішньому стану людини, узгодження між ним і твором мистецтва в класичній або сучасній формі.

Ейфорія, блаженство (екстаз) - неодмінний елемент майже всіх ЗСС, хоча й не завжди. Зосередимося на відчуттях людини, що випробовує вищі переживання, блаженство. Цей ряд переживань із всі зменшуваної екстраверсією закінчується станами екстатичного щастя, коли "Я" цілком захоплене почуттям, коли в суб'єктивному сприйнятті зникає зовнішній мир, коли людина перебуває поза часом і поза простором, вона "поза собою" (точна назва слова "екстаз").

Механізм дії екстатичних станів у культурі і його біологічні підстави недавно, до середини 60-х років, екстатичні стани розглядалися тільки як патологічні. Але з розвитком психологічної науки й антропологічних досліджень, більшої уваги до внутрішнього миру людини, під впливом філософських і релігійних навчань Сходу відношення до них змінилося. Звичайно, такі стани можуть бути ознакою патології, психічної дисфункції людини. Але не завжди їхня наявність означає патологію. Питання про норму й патологію повинен вирішуватися не догматично, а ситуаційно, тому що нормальне поводження людини не є незмінна якість, а функція, що залежить від конкретно історичної, етнокультурне - і біологічно обумовленої ситуації.

Як негативні моменти екстатичних станів приводять положення про те, що емоційне порушення придушує вищу психічну діяльність, звужує свідомість до вузького кола подань, пов'язаних з емоцією. Остання домінує, сприйняття зовнішнього миру вимикається або спотворюється. Але що відбувається потім?

Згідно О. Ухтомському, "центр, близький у своєму порушенні до кульмінації, від додаткового роздратування буде впадати в гальмування". Інакше кажучи, з активного стану людина перейде в пасивне, розслаблене, а людині епохи НТР це часто просто необхідно. Через поломку механізму переходу з активного в пасивний стан і навпаки відбувається багато захворювань: безсоння, депресія й т.д. Виходячи з концепції Ухтомського, саме домінанта - найважливіший принцип поводження й реагування людини (у тому числі й в емоційній сфері), які визначаються з'єднанням етнокультурного досвіду й наявної ситуації.

Наш же мозок - це "дивний апарат, що представляє собою безліч змінних органів, що переміняються, попереджувального сприйняття, передчуття й проектування середовища. Процес же зміни органів досягається за допомогою утворення домінанти й гальмування іншого мозкового поля" Домінанта поєднує комплекс симптомів у всім організмі - і в м'язах, і в секреторній роботі, і в судинній діяльності. Домінанта є сукупність центрів з підвищеною збудливістю на різних рівнях головного й спинного мозку, а також автономної системи.

Спогад домінанти - це поновлення в організмі всього комплексу явищ на всіх рівнях. При такому розумінні загальфізіологічного процесу стає ясний загальний механізм, можливість, необхідність і підстави перемикання людини від однієї форми діяльності до іншої. Порушення одних центрів викликає гальмування інших. Перепорушення гальмує домінанту. Саме цей принцип покладений в основу терапії аналітичного типу: "з надлишком" пережити неприємний епізод, що мав травматичні наслідки.

Травматичні ситуації минулого - загальмований психофізіологічний зміст попередніх домінант, які пішли в підсвідомість і їх необхідно погодити із сьогоденням. Пережиті домінанти не завжди негативні. Пережиті заново самі щасливі події в житті людини дають йому можливість вийти з важкої або екстремальної ситуації. Таким чином, пам'ять про минуле може допомогти людині. Ще один варіант використання домінанти - формування уявлюваної домінанти з позитивним емоційним фарбуванням і співпереживання її. У цьому полягає основа психотерапії.

Отже, можна затверджувати, що екстатичні стани необхідно розглядати не тільки як патологічні. Вони відіграють певну роль у функціонуванні людини як члена спільності. Одна з найважливіших функцій ЗСС - релаксація, тобто перехід з активного, збудженого стану в пасивне. Екстатичні ритуали допомагають досягти оптимального співвідношення самітності й спілкування як найважливіших потреб людини. Потреба в самітності складається у виборчому контролі доступу до "Я", тобто до відкритості або до закритості для соціальної й фізичної стимуляції. У традиційному суспільстві в етнокультурної традиції укладені способи балансування станів "самотність - спілкування", тобто регулюються відносини "Я - інші". Суспільство компенсує максимальну відкритість традиціями, пов'язаними з тимчасовою ізоляцією. І, навпаки, у культурах з максимізацією самотності, наприклад на Сицилії, це компенсується розкріпаченим поводженням, наприклад на карнавалах. ЗСС, розглянуті як домінування емоції, також є способом регуляції відносини "Я - інші", що має складний двоїстий характер. З одного боку, коло подань звужується до однієї емоції, вираженої певним комплексом відчуттів, і гальмуванням іншого. З іншого боку, розширюються границі "Я", зростає прагнення до спілкування, згуртованості з учасниками ритуалу, єднанню із природою.

Погоджені дії людей, досягнення комунікації, розуміння, тобто оптимальна реалізація відносин "Я - інші", є основа функціонування будь-який етнокультурної спільності. Найважливішим аспектом тут представляється специфіка цього процесу в суспільстві, обумовлена особливостями соціального типу діяльності: людина впливає не тільки на матеріальні предмети, але й на ідеї, образи, поняття. Фундаментальною властивістю людської діяльності є мета, дія за ідеальною схемою, плану і їхнє втілення в духовній або матеріальній дійсності. Такий спосіб дії припускає винесення в поза людиною результатів його індивідуальної діяльності в об'єктивних формах: усного мовлення, у вигляді мистецтва, втілення ідей у матеріальній формі.

Результати праці перетворюються в посередників, можна сказати медіаторів, між людьми даної спільності. Але головне при культурному способі діяльності полягає в тому, що досвід не закований усередині індивіда - він стає надбанням інших, соціальним досвідом. Саме на основі дії можливе розуміння між людьми, збереження традицій, історична наступність. Саме завдяки йому збереглася культура вже давно зниклих цивілізацій.

Важливо, що ідеально-предметні результати духовної діяльності, що існують у достатньому ступені незалежно від індивіда (вплив словом, мистецтвом, системами масової комунікації й т.д.), мають зворотну силу впливу на людину, на формування її внутрішнього "Я". Людина, маючи універсальну природу, не може реалізувати всі свої можливості, прагнення й т.д. Здатність незалежно маніпулювати образами в уяві, співпереживати в процесі сприйняття мистецтва дає можливість компенсувати те, що людина не може реалізувати в дійсності. Уміння уявити себе іншим, бути в ролі іншого є основа ряду психотерапевтичних прийомів. В ЗСС, в екстатичних ритуалах розширюються границі "Я", людина на час стає іншою., перевтілюється.

Література

1.Рассел Б. Історія західної філософії. - К., 1999

2.Джеймс У. Різноманіття релігійного досвіду. - К., 1993

3.Эйбл-Эйбесфельдт И. Общественное пространство и его социальная роль // Культуры. 1983. № 1. С. 119

4.Дерябин В.С. Психологія особистості й вища нервова діяльність. - К., 2000

5.Ухтомський О.О. Вибрані твори. - К., 1997

6. Аграйл М. Психологія щастя. - К., 1990

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.