Быстрый поиск

Екстатичні (змінені) стани свідомості як сторона культури

Дослідження змінених станів свідомості в XIX - середині XX століття

Одним з перших змінені стани свідомості досліджував Ф. Ніцше. Він виділив у людській культурі два початки: аполлонівське й діониське. Згодом вони стали розглядатися як основа для типології культур. Аполлонівський тип, або сторона культури, персоніфікує собою торжество світла, гармонію форм і відносин, проходження нормам і встановленням культури, прагнення до досконалості й піднесених почуттів. Діониський тип культури (або аспект у її функціонуванні) відрізняється неврівноваженістю, одержимістю в поводженні, яскравим проявом почуттів, емоційною відкритістю, екстатичними станами, діями, що йдуть врозріз із культурними нормами. Це своєрідний бунт емоцій проти розуму.

Дану класифікацію при дослідженні культур використовували Р. Бенедикт (замальовки традиційних суспільств), К. Юнг (аналіз історичних психологічних типів) і інші. З аналізом діониського елемента в історії культур зв'язане вивчення феноменів осяяння, містичного досвіду, інтуїтивного мислення. Широко відомі випадки містичних бачень, що відбувалися з відомими релігійними діячами (Магомет, Св. Тереза, Ж. Д'Арк). У цих баченнях їм була доступна істина одкровення, отримана ними шляхом осяяння, інтуїтивного проникнення в суть речей, а не за допомогою досвідченого знання.

Довгий час здавався, що екстатичний аспект функціонування культур, - це явище, властиве архаїчним суспільствам і деяким культурам східної користі (буддійської або даосійської орієнтації). Стосовно європейської цивілізації з її раціоналістичною традицією - це минулий етап історії. Положення істотно змінилося з кінця 60-х років, коли в західноєвропейській культурі відбувся перехід від тотального панування раціонально-практичного відношення до дійсності до почуттєвого типу сприйняття, найважливішою особливістю якого було розкріпачення тілесних сил індивіда (ліквідація Понад-Я - по психоаналітичній термінології) і особистісне духовне самовдосконалення. Виникли медитативно-споглядальні методи розвитку здатностей. З'явившись у молодіжних рухах у рамках так званої контркультури розвинених країн Заходу, ця тенденція (або стиль у культурі) одержала масове поширення.

З розвитком рок-культури звичайними стали колективні входження в транс на концертах зірок естради, що представляє для культурологів найцікавіший об'єкт дослідження. Часом біля ста тисяч чоловік бувають охоплені єдиним ритмом і почуттям захвату, бачачи свого кумира. У сучасній культурі поширилися явища одержимості в поклонінні ідолам спорту, рок-музики й кінематографії. Тим самим підтверджується загальність екстатично-емоційного аспекту для всіх культур.

Таким чином, будь-яка культура являє собою єдність діониського і аполонівського (гармонічного) засад. У зв'язку із цим Б. Рассел мудро висловився про роль діониського елемента культури, без якого життя було б нецікавої, "але його присутність робить її небезпечної. Розсудливість проти пристрасті - це конфлікт, що проходить через всю історію людства. І це не такий конфлікт, при якому ми повинні ставати цілком на сторону лише однієї з партій". Довгий час ця сторона культури розглядався лише як курйоз, екзотики або як патологічні явища, що відбуваються на шкоду нормальним станам тіла й духу (як це було в Е. Тайлора). Положення істотно змінилося з появою робіт К. Юнга: стан трансу він зробив предметом наукового аналізу, виділивши особливий тип світосприймання - інтуїтивне мислення як необхідний елемент культури людства.

Загальнонаукова ситуація в цій області вивчення культур остаточно змінилася після виходу книги У. Джеймса (1842 - 1910) "Різноманіття релігійного досвіду" (1910), у якій містичні стани свідомості стали одним із центральних предметів дослідження. Джеймс виділив чотири основних ознаки таких культурних явищ: інтуїтивність, короткочасність, бездіяльність волі. Учений досліджував різні форми містичних станів свідомості. До них ставляться стани, штучно викликані алкоголем і анестезуючими речовинами, наркотиками, і спонтанні містичні стани, навіяні красою природи, сприйняттям музики. Крім цього, він досліджував релігійні форми містичних станів, що зустрічаються в буддизмі, суфізмі (один із плинів ісламу), "космічне" свідомість і стани, що супроводжують практичним заняттям у йогу.

У. Джеймс - супротивник абсолютизації раціоналістичного погляду на мир, приниження ролі емоційного аспекту в історії культури. "Взагалі ж роль містичних станів, - писав він, - зводиться до того, що вони надають значення звичайним даним свідомості. Вони являють собою збудників духовної життєдіяльності, подібно почуттям любові й честолюбства; це благодать, що опромінює новим світлом наш старий мир і обновляє наші життєві сили".

На самому початку XX в. у Німеччині була опублікована книга Т. Ахелиса "Екстаз і його роль у культурі". Вона стала відомої після виходу книги У. Джеймса й актуалізації даного предмета вивчення. Т. Ахелис описав різноманітні екстатичні стани й висловив думку про функцію, що соціально-компенсує, містичні рухи. У Швеції в 1924 р. З. Линдерхольм висунув гіпотезу про те, що екстатична тенденція має глибокі коріння в щиросердечній організації людини.

У наступні роки це культурне явище вивчали американський психолог Дж. Лейба, автор книги "Психологія релігійного містицизму" (1925), шведський учений Т. Аандра, що написав книгу "Психологія містицизму" (1926), і представники французької психоаналітичної школи Жане, насамперед сам Жане, що видав двотомну працю "Між тривогою й екстазом" (1926 - 1928).

Нові аспекти у вивченні екстатичних станів з'явилися у зв'язку з накрапувати аналізом цього феномена в психологічній антропології починаючи з 60-х років. Важливою особливістю такого підходу було використання поняття "змінені стани свідомості", що описує всі види містичних станів. Необхідно відзначити, що особливі стани стосувалися не тільки свідомості, але й організму людини, особливостей його функціонування. Антропологи аналізували змінені стани свідомості (надалі ЗСС) не тільки як стану індивіда, але і як аспект культури, що виражався в специфічних ритуалах і в культурній традиції.

Змінені стани свідомості й компенсаторна функція сучасної культури

Із середини XX в. у сучасній індустріальній культурі відбулися зміни. Вони виразилися, зокрема, і в тім, що істотно ослабнув вплив релігії (християнства) як регулятивної сили, що здійснює психотерапевтичну, компенсаторну функцію в культурі. Класичні релігії були помітно потіснені в цій області культами як політичними (культ вождя), так і містично-екзотичними. Значну роль у виконанні компенсаторної функції заповнення дійсності (розради) грає сучасна масова культура у вигляді доля - і поп-музики, кіно, спорту. Індустріальний розвиток, всі зростаючий темп життя, технократична ідеологія не дають людині можливості задовольнити свої потреби в спілкуванні, самотності, приналежності до спілки. У процесі праці на сучасному підприємстві людина реалізує ті свої здатності, які необхідні тому або іншому виду виробництва матеріального або духовного.

Нерідко це можуть бути лише рухові навички або контролююча функція в постійно стресовій ситуації (авіадиспетчер, диспетчер на АЕС, обслуговування різних автоматизованих систем). І тут зовсім зайві щиросердечні пориви людини, його почуття. Емоції оголошуються чимсь другосортним, придушуються різними способами. Це привело до того, що в країнах Заходу придушення емоцій стало невід'ємною рисою повсякденного життя. На думку німецького етолога И. Ейбесфельдта, "проблема прийняла такі масштаби, що люди вже стурбовані своєю нездатністю спілкуватися навіть із близькими родичами..."

У традиційних суспільствах (і в трохи більше ранню епоху в сучасні) дефіцит спілкування, емоційності багато в чому переборювався в колективних ритуалах. Їхнім найважливішим наслідком була психотерапевтична компенсація, що складається у виробленні комунікації, об'єднанні людей, у подоланні самітності, тривожності, відчуженості, що давала почуття приналежності до групи: соціальної, конфесіональної.

У сучасну епоху одну з форм подолання дефіциту спілкування й емоційного відчуження, знаходження спільності можна спостерігати на концертах рок-музики. Нерідко тут же можна побачити колективне входження в транс. У зв'язку із цим варто звернути увагу на характерні деталі - на ритмічні рухи тіл слухачів і на руки, підняті над головою, що аплодують у такт музиці. Точно так само входять у транс молокани-стрибуни, п'ятидесятники, у яких багатогодинні молитви супроводжуються підняттям рук. Безумовно, не завжди й не все те, що відбувається на концертах рок-музики, сприяє "реалізації деструктивних імпульсів у культурно-прийнятних формах". Буває й навпаки - агресивне поводження стимулюється. Це своєрідна плата за придушення емоцій. Тому що "людина не може й не повинен заперечувати свої почуття, якщо ж він заперечує їх, суперечачи своїй природі, те тепер уже він не може затверджувати їх інакше, як негативним суперечної собі виродливим шляхом..."

З 1988 р. у Манчестері почалося нове захоплення: танцювальні марафони із уживанням стимуляторів. Довільні колективні рухи, що тривають ніч безперервно, знімають утома після монотонного робочого тижня. За словами одного з піонерів даного руху, це зовсім особливе почуття звільнення, що викликає відкритість і дружелюбність, людина почуває себе немов у плем'ї.

Розкріпачення емоцій, звільнення на час від стримуючих етнокультурних механізмів, розслаблення й одночасне шаленство в прояві почуттів - все це було в різні періоди історії європейських країн (вакханалії в Древній Греції, карнавали, рух відьом як специфічна форма екстатичних ритуалів і т.д.).

Страницы: 1, 2