Діагностика та формування у співробітників органів внутрішніх справ мотивації професійного самовдосконалення

p align="left">При цьому вплив соціальних умов на особистісне самовдосконалення опосередковується самою особистістю, буттям ї ї вже сформованих внутрішніх феноменів, системою особистісних вимог людини до самої себе. В основі процесу самовдосконалення полягає поняття "Я-концепції".

"Я-концепція" - це відносно стійка, в більшій або меншій ступені усвідомлена, переживана як неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і відноситься до себе [3].

В рамках акмеології розробляється проблема "професійної "Я-концепції"", як сукупності уявлень суб'єкта про свою життєву позицію, перспективах та цінностях в контексті здійснення обраної професійної діяльності.

Н.П.Сащєнко серед "умов, які формують продуктивність відносин" професійної діяльності управління вказує "зміни рангу мотивів, які спонукають до управлінської діяльності, в плані поліпшення місць в структурі соціально значущих із них за допомогою диференціації впливає на оцінку й самооцінку професійної діяльності керівників, їх перспективних резервів шляхом збагачення та розвитку їх ціннісних орієнтацій, перетворення суспільно значущих мотивів-стимулів в мотиви-цілі" [59].

В.В.Желанова, розробляючи проблему розвитку професійної готовності вчителя початкових класів до педагогічного спілкування з учнями, в яку поряд з "вихідною професійною оптимістичною позицією", "ціннісними орієнтаціями", "установкою", "мотивами, потребами, інтересами", "ціннісним відношенні до особистості учня, до спілкування з ним" включає професійну "Я-концепцію" [57].

Суть професійної "я-концепції" полягає в тому, що самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості спеціаліста. Причому пред'явлені вимоги повинні бути декілька вищі наявних можливостей конкретної людини. У випадку, якщо спеціаліст усвідомлено приймає пред'явлені вимоги, він буде відчувати потребу в самовдосконаленні. Потреба знаходить свій предмет в образі "я-ідеальне професійне" та стає мотивом в роботі над собою.

Таким чином, професійне самовдосконалення співробітників виступає як усвідомлена, цілеспрямована діяльність по розвитку своєї професійної підготовки та професійно-значущих якостей. Воно є специфічною складовою частиною професійної діяльності, одним з найважливіших компонентів підготовки та перепідготовки кадрів. Особливу важливість в справі якісного підвищення ефективності самовдосконалення співробітників набуває проблема керівництва цим процесом безпосередньо в колективах. Все це потребує від їх безпосередніх керівників високої міри психолого-педагогічної підготовки, постійного вдосконалення своєї педагогічної культури. Не менш важливим є й те, що ця складна функціональна система інтегрованих разом змістових та динамічних процесів багато в чому визначається рівнем розвитку мотивації професійного самовдосконалення спеціалістів [13].

Аналіз літературних джерел (Волковицький Г. А. , 1994; Донцов И.А. , 1997; Сітніков А.П., 1996; та ін.) дозволяє визначити мотивацію професійного самовдосконалення як сукупність усіх спонук та умов, які детермінують, спрямовують та регулюють процес професійного самовдосконалення спеціаліста [5, 14, 19].

Основним психологічним механізмом мотивації професійного самовдосконалення постає процес інтеріоризації. Мова іде про те, що в свідомості людини відображено два становища дійсності: наявне та бажане, суперечна єдність яких й складає одну із основних структурних особливостей спонуки до розвитку своєї особистості [48].

Й хоча джерелом самовдосконалення є зовнішні соціальні фактори (у вигляді поставлених вимог до спеціаліста, престижу та привабливості його професії, організації праці в конкретних колективах), головні рушійні сили його все ж таки знаходяться усередині особистості спеціаліста (відношення до поставлених вимог, ступінь прийняття їх та ін.) .

В процесі інтеріоризації зовнішній вплив виступає у нерозривні єдності з внутрішніми умовами. Виходячи з цього важливого методологічного положення, можливо висунути припущення, що для розвитку мотивації професійного самовдосконалення необхідно, з одного боку, створювати потрібні внутрішні умови, тобто свідомо впливати безпосередньо на мотивацію членів трудового колективу через переконання, формування цілей, ідеалів, роз'яснення, стимуляцію внутрішньої роботи по самосвідомості переосмисленню себе та навколишньої дійсності з метою подальшої перебудови спеціалістами своєї професійної діяльності. А з другого боку забезпечити відповідність зовнішніх впливів, для чого за допомогою спеціально організованих умов професійної діяльності та взаємовідносин вибірково актуалізувати необхідні професійно-значущі якості та рівень професійної компетентності спеціалістів, які при систематичній активізації поступово переходять в більш стійкі мотиваційні утворення з наступною перебудовою мотивації [8].

У зв'язку з цим можливо виділити деякі напрямки ефективного впливу на процес розвитку мотивації професійного самовдосконалення.

Перший напрямок, ціль якого сформувати попередню потенціальну готовність спеціаліста до позитивного сприйняття професійної діяльності прагнення та бажання, інтерес при першому ж зручному випадку проявити себе в ній. Формування позитивних установок на професійне самовдосконалення може бути здійснено при допомозі конкретизації системи вимог до спеціалістів. Що припускає наявність чітких критеріїв при оцінюванні праці спеціаліста.

Для оцінки результатів професійної. діяльності, керівники збирають інформацію про те, наскільки ефективно кожен працівник виконує свої обов'язки. Потім керівник інформує підлеглих про те, наскільки добре вони справляються зі своєю роботою й допомагає виправити їм свої помилки. Оцінка результатів трудової діяльності дозволяє керівнику визначити, хто з підлеглих володіє необхідними знаннями, вміннями, навичками, а кому потрібно навчання та перепідготовка [20].

У зв'язку з цим можливо введення відповідних кваліфікаційних паспортів для працівників відповідних спеціальностей, в яких повинна бути відображена домінуюча сукупність їх професійно значущих якостей, знань, умінь, навичок, професійних позицій, акмеологічних інваріантів, психологічних особливостей 3 указаниям перспективи їх розвитку [19].

Викладені у кваліфікаційному паспорті конкретні й чіткі вимоги у вигляді рольового очікування будуть визначати поведінку спеціаліста у формі виконання соціально й професіонально поставлених функцій та формувати таким чином позитивні мотиваційні установки на професійне самовдосконалення.

Серед основних вимог актуальні наступні:

- конкретний попит з працівників за виконання своїх службових обов'язків. При цьому надати їм більш високу ступінь самостійності та свободи для проявлення ініціативи и творчості при одночасному контролі та підведенні підсумків;

- введення елементів змагань, Здорової конкуренції, в трудовому процесі, організація пропаганди досвіду самовдосконалення кращих фахівців, більш ефективне використовування можливостей морального та матеріального заохочення кращих;

- періодичне обговорення питань самовдосконалення на диспутах, групових бесідах, проведення з членами трудового колективу спеціального курсу лекцій з питань теорії та методики самовдосконалення, фізіологічних та психологічних можливостей людини в розвитку своєї особистості. Розробка приблизних програм самовдосконалення для різних категорій спеціалістів, їх колективне обговорення та розповсюдження, розробка учбово-методичних посібників й рекомендацій з питань професійного самовдосконалення;

- введення системи тестування працівників, особливо під час отбору та висунення на вищестоящу посаду; періодично використовувати методику визначення рівня розвитку особистісних якостей по листах самооцінки;

- більш ефективно використовувати період атестації фахівців для визначення перспективних задач [13].

Наступним напрямком ефективного впливу на процес розвитку мотивації професійного самовдосконалення є формування у фахівців міцних знань, умінь та навичок в роботі по професійному самовдосконаленню.

Професійні знання - це об'єктивно необхідні знання про всі сторони професійної діяльності, які складаються з загальних та часткових компонентів, які вимагає практика. Вони складають основу для формування професійної культури та безпосередньо технології досягнення спеціалістом бажаних результатів праці.

Професійні уміння представляють собою дії та "техніки" спеціаліста, які застосовуються їм в процесі діяльності. Навички відображають засвоєну здібність спеціаліста виконувати професійні дії, Заходи, конкретні посадові функції.

Міцні знання, уміння, навички професійного самовдосконалення самі по собі є сильними мотивуючими чинниками в розвитку особистості.

При формуванні навичок та умінь професійного самовдосконалення добре зарекомендувала себе система специфічних конкретних впливів в ході мотиваційних тренінгових програм [19].

Існує ціла група мотивів: мотиви-стимули, які виникають в конкретних ситуаціях професійної діяльності. Третій напрямок розвитку мотивації самовдосконалення: актуалізація потреб професійного самовдосконалення у спеціалістів в процесі провідної діяльності - пов'язано з впливом якраз на цю групу мотивів. Тобто мова йде про вплив як на зовнішні так й на внутрішні фактори, які сприяють формуванню та актуалізації мотивів самовдосконалення безпосередньо у конкретній ситуації.

У зв'язку з цим варто звернутись до досвіду провідних зарубіжних компаній, у яких добре розвинута система стимулювання.

Як відомо, люди працюють краще за все, коли вони керуються власною мотивацією. Виходячи з цього положення багато фірм використовують ідею самоуправління. Ось що з цього приводу пише Д.Хейг в своїй книзі "Будущее организаций: Нововведения как средство приспособления стратегии и человеческих ресурсов к быстрым технологическим изменениям".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10