Атрибуції власних дій і переживань

Подібно Соломонові Ешу, ми припустили, що якщо сприйняття або поводження людей різниться, то ця розбіжність може відбивати розходження не в їх «судженнях про об'єкт», а в суб'єктивних поданнях про те, що являє собою сам «об'єкт судження». Один з найбільш важливих наслідків подібного положення полягає в тім, що коли люди неправильно судять про ситуації або коли вони нездатні визнати, що та сама ситуація може бути інтерпретована різними людьми по-різному, вони схильні робити помилкові висновки об тих, чиє поводження вони спостерігають.

Дійсне джерело утруднень корениться не в тім, що люди дають суб'єктивні визначення ситуаціям, з якими зіштовхуються, і навіть не в тім, що процесу формування цих суджень властиве мінливість і непередбачуваність. Проблема скоріше укладена в нездатності людей визнати цю мінливість і непередбачуваність і зробити на неї логічне виправлення.

Ефект помилкової соціальної згоди

У своєму дослідженні, присвяченому дефектам атрибуції, Росс, Грін і Хауз пропонували випробуваним ознайомитися з описом ряду уявлюваних ситуацій, кожна з яких вимагала вибору між двома альтернативними реакціями. Для кожної із ситуацій випробувані повинні були вказати, яка була б їхня власна реакція, оцінити, наскільки розповсюдженими є їх власна й альтернативна реакції, а також визначити, у якому ступені кожна альтернатива дозволяє сформувати стійке й упевнене судження про особистісні особливості людей, її що обрали. Наприклад, в одному зі сценаріїв була викладена наступна дилема.

Коли ви виходите з розташованого по сусідству з будинком супермаркету, людина в діловому костюмі запитує, чи подобається вам купувати в ньому продукти. Ви абсолютно чесно відповідаєте, що вам подобається приходити сюди за покупками й згадуєте до того ж, що магазин перебуває недалеко від вашого будинку й у ньому можна знайти дуже гарне м'ясо по досить низьких цінах. Потім ця людина відкриває вам, що відео-бригада тільки що зняла ваш коментар на плівку й просить вас підписати папір, що дозволяє їм використовувати невідредагований варіант зробленого запису в телевізійній рекламі мережі супермаркетів. Чи погодитеся ви підписати папір або відмовитеся?

Основне відкриття, що одержало назву ефекту «помилкової соціальної згоди», полягало в схильності людей оцінювати свій власний варіант вибору в рамках дилеми як більше розповсюджений і в меншому ступені відображали особистісні диспозиції, чим альтернативний варіант.

Так, люди, що заявляли, що погодяться підписати папір, думали, що більшість звичайних людей зробило би так само, а меншостям, що відмовилося зробити це, властиві, як видно, надзвичайна сором'язливість або недовірливість. Ті ж, хто заявляв, що не підпише папір, уважали, що реакція більшості була б аналогічної, а меншість хто погодився надзвичайно легковірні або схильні до ексгібіціонізму.

Даний феномен нагадує інший ефект, названий «ефектом езопової атрибуції». Звіти про наукові факти, що нагадують ефект помилкової соціальної згоди, час від часу з'являлися в літературі, присвяченої соціальному сприйняттю й процесу атрибуції. Оглядаючи поглядом цю літературу, можна сказати, що пропоновані в ній інтерпретації даного феномена звичайно носили мотиваційний характер, ставлячи в основу потреба людей відчувати, що перевага, що віддається ними тому або іншому варіанту поводження, є раціональній і відповідній соціальній нормі.

Росс і його колеги припустили, що свою роль у цьому можуть грати й процеси більше когнітивної властивості. Вони відзначили, що в описі ситуацій, з якими мали справа випробувані, неминуче була відсутня маса ситуаційних подробиць і контекстної інформації, що віддавалася на відкуп їхній уяві. Тому різні випробувані неминуче змушені були дозволяти для себе двозначності, додумувати деталі, коротше кажучи, добудовувати уявлювану ситуацію різними способами. І займаючись цим, вони готовили передумови для ефекту помилкової соціальної згоди.

Звернемося, наприклад, до того, що було залишено за рамками короткого опису уявлюваної зустрічі в супермаркеті: як у точності виглядала «людина в діловому костюмі» і яким саме образом він підніс своє прохання? (чи був торговельний агент, з кільцем на пальці або охайний і приємний у всіх відносинах чоловік, якого вкрай ніяково було б розчарувати?) Як ви самі були одягнені в цей момент? А також, що саме і як саме ви сказали? (чи була ваша мова вільної або ви відповідали невиразно й це виглядало дурнувато?)

Крім цих змістовних і контекстних подробиць, виникає також питання про ваш попередній досвід. (чи бачили ви раніше рекламні ролики подібного роду, і якщо так, те що ви думаєте про людей, що з'являються в них?) Встає також питання й про те, що ви думали й почували в момент, коли до вас звернулися із проханням. (У якому настрої ви перебували, і що ще відбувалося в той момент у вашім житті?) Які саме образи викликали у вашій свідомості сам обіг і контекст, у якому воно було зроблено? (чи почували ви побоювання «бути використаним», чи дотримувалися норм, що пропонують допомагати кожному, хто «чесно виконує свою роботу», чи випробовували радість або страх із приводу неординарності самої можливості «бути показаним по телевізорі»?)

Очевидно, що деякі читачі даного сценарію доповнять ситуацію більшою кількістю подібних незазначених контекстних деталей, чим інші. Безсумнівно, однак, що те, яким образом Вам удасться дозволити подібні двозначності, вплине не тільки на вибрану вами реакцію, але також і на ваше подання про відповідність власних дій соціальній нормі, так само як і на оцінку вами «змісту» обох можливих реакцій.

Той факт, що в усних і письмових описах ситуацій існують двозначності, а також імовірність того, що вони будуть по-різному дозволятися різними людьми, має безліч наслідків, особливо у світі, де настільки багато чого з того, що ми знаємо друг про друга, доходить до нас із других рук. Однак проблема семантичної двозначності веде до питання про універсальність ефекту помилкової соціальної згоди. Тобто чи має він місце тільки у випадку з отриманими із других рук описами гіпотетичних ситуацій або спостерігається також і при оцінці нами реальних дій, які ми самі робимо?

Щоб відповісти на це питання, учені провели дослідження, у ході якого випробуваних поставили перед справжньою дилемою: їх попросили зробити реальний вибір, слідом за чим запропонували оцінити, чи зроблять інші люди так само або по-іншому, і пояснити їхнє поводження. У ході експерименту, що випробувані вважали дослідженням «способів комунікації», їх запитували, чи готові вони протягом 30 хвилин походити по студентському містечку із плакатом типу «сандвіч», що говорить: «Обідайте в закусочній «У Джо», реєструючи реакцію своїх товаришів на цей «незвичайний спосіб комунікації». Експериментатор роз'ясняв випробуваним, що вони можуть легко відмовитися від участі в дослідженні і записатися для участі в кожному з подальших досліджень, хоча сам він, природно, зволів би, щоб вони погодилися. Спочатку він запитував про їхнє власне рішення, потім про те, яким, на їхній погляд, могло б бути рішення інших студентів, і, нарешті, просив висловити судження про особистісні якості двох чоловік, тих хто погодився або вже відмовилися від участі в експерименті при наявності аналогічної можливості вибору.

Використання «реальної» дилеми підтвердило висновки, зроблені в ході дослідження із запитальником. У цілому, ті випробувані, які погодилися носити на собі «сандвіч», затверджували, що 62% студентів зробили б те ж саме. Ті ж, хто відмовився від цього, уважали, що лише 33% погодилися б виконати прохання експериментатора. «Той хто погодився» і «той хто не погодився» розходилися також в оцінках порівняльної діагностичності згоди або відмови двох учасників експерименту носити на собі «сандвіч». Як і передбачалося, «той хто погодився» висловлювали більш впевнені й екстремальні судження про особистісні характеристики свого «не залученого» товариша, у той час як «ті хто не погодився» більш упевнено судили про особистісні якості «залучених у експеримент» товаришів.

Дослідження з «сандвічем» показує, що ефект помилкової соціальної згоди має відношення не тільки до оцінок уявлюваних реакцій на мрячно обкреслені сценарії. Подібно уявлюваним подіям, реальні ситуації також можуть інтерпретуватися по-різному.

Так, випробувані, що представляли собі, що пригода з «сандвічем» викличе глузування їхніх товаришів, або ті, хто очікував, що експериментатор сприйме їхню відмову від участі спокійно, або ті, хто розцінював всю ситуацію як випробування на схильність до конформізму, скоріше всього відмовилися б носити плакат. Вони були б також схильні вважати, що люди, які пішли б за даних обставин на поступки, повинні мати незвичайні або екстремальні особистісні якості. Навпроти, ті, хто уявляв, що їхні товариші будуть аплодувати їхній фізичній силі, або вважав, що їхня відмова від участі зустріне скептицизм і жартування з боку експериментатора, або ті, хто сприймав всю ситуацію як тест на «скутість», швидше за все погодилися б носити плакат. Вони у свою чергу були б схильні думати, що саме ті, хто відмовився за даних обставин від співробітництва, є «білими воронами», чиє поводження має потребу в поясненні виходячи з їхніх особистісних якостей.

Необхідно ще раз підкреслити, що розгляд ефекту помилкової соціальної згоди з погляду суб'єктивної інтерпретації вимагає більшого, ніж проста констатація факту, що різні люди витлумачують ту саму ситуацію по-різному. Варто врахувати ще одну посилку: надходячи так, люди виявляються нездатними усвідомити або зробити адекватне логічне виправлення на те, що інші можуть інтерпретувати «ту ж саму» ситуацію зовсім інакше. Люди, таким чином, виявляються не в змозі визнати, інтерпретації ситуацій, що даються наскільки ними, являють собою саме інтерпретації й умовиводи, а не прямі відображення деякої об'єктивної й незмінної реальності.

Надлишкова впевненість пророкувань у відношенні себе й інших людей

Дослідження процесів пророкування поводження, що проводилися Россом і його колегами протягом ряду років, свідчать про те, що люди схильні проявляти набагато більшу суб'єктивну впевненість у пророкуванні реакцій один одного, чим це можна дозволити виходячи з об'єктивної оцінки точності цих пророкувань. У дослідженнях, присвячених пророкуванню соціального поводження (Dunning, Griffin, Milojkovic & Ross, 1990), даний ефект надлишкової впевненості давав про себе знати незалежно від того, чиє поводження випробуваним пропонувалося пророчити (тобто сусідів по кімнаті або людей, опитаних спеціально для цієї мети), від того, якого роду вступна інформація використовувалася (тобто інформація про відповіді на уявлювані дилеми, дані опитувань про минулі дії й звичках або відомості про реакції на ситуації, зроблені в лабораторії). Незалежно від того, чи передвіщалося рішення сусіда по кімнаті про його участь (або неучасті) у щорічному спектаклі, рішення про те, як голосувати на виборах мера, рішення зачесатися перед тим як фотографуватися, його ж рішення підписатися на журнал «Тайм», а не на «Плейбой», реально досягнутий випробуваними рівень точності пророкувань рідко наближався до рівня впевненості, що виражається ними.

Мабуть, ще більш багатозначним був той факт, що в пророкуваннях про власні майбутні переваги при виборі навчальних предметів, соціальних альтернатив і варіантів проведення вільного часу люди проявляли аналогічну надлишкову впевненість (Vallone, Griffin, Lin & Ross, 1990). Іншими словами, випробувані переоцінювали ймовірність настання результатів, що пророкуються ними, говорячи не тільки про реакції добре відомих їм людей (тобто сусідів по кімнаті), але й про реакції людей, яких вони найкраще знають (тобто себе самих). Більше того, надлишкова впевненість найбільш явним образом давала про себе знати у випадках, коли свідомо або неусвідомлене прогнози випробуваних вступали в протиріччя з типовими способами реагування, тобто коли випробувані пророкували, що конкретна людина або навіть вони самі будуть реагувати на ситуацію таким чином, що це буде відрізнятися від найбільше що часто зустрічаються варіантів поводження їхніх товаришів (і виходить, від диктату ситуаційних тисків і обмежень, що бездіють на поводження більшості людей).

Ефект надлишкової впевненості пророкувань у відношенні себе або інших людей не може бути зведений до єдиної причини або до одного єдиного механізму, що лежить у його основі. Подібно більшості цікавих і стійких феноменів, вона безсумнівно має безліч детермінант. Насправді помилкові пророкування й недоречний оптимізм, що виходить від тих, хто ці пророкування робить, можуть залежати від усього спектра погрішностей і людського судження, описаних дослідниками протягом останнього десятиліття - починаючи з незнання певних статистичних принципів (таких, як регресія до середньої величини) і кінчаючи загальним невірним поданням про прогностичний потенціал факторів у порівнянні із ситуаційними факторами. Проте в міру того як ми міркували про результати даних досліджень, а також про випадки необґрунтованої впевненості в пророкуваннях у реальному житті, ми усе більше починали усвідомлювати, до якого ступеня надлишкова впевненість виникає з нездатності людей усвідомити роль процесів суб'єктивної інтерпретації в оцінці ситуацій.

Існує два відмінних друзі від друга аспекту проблеми суб'єктивної інтерпретації, що породжують надлишкову впевненість у пророкуванні соціального поводження. По-перше, для того щоб пророчити, яка буде реакція тієї або іншої людини на певну ситуацію (навіть якщо мова йде про добре відомому нам людині, який ми спостерігали раніше в багатьох різноманітних ситуаціях), як правило, необхідно знати або правильно догадуватися про її деталі, особливо про ті її властивості, які визначають відносну привабливість можливих альтернативних реакцій. По-друге, крім знання про подібні об'єктивні особливості ситуації, необхідно враховувати особисту точку зору тієї людини, чиї дії ми пророкуємо.

Невизначеність, що існує відносно об'єктивних особливостей ситуації або у відношенні її суб'єктивної інтерпретації людиною, утрудняє пророкування й збільшує ймовірність помилки. Нездатність же усвідомити або внести адекватне логічне виправлення на подібну невизначеність із великою ймовірністю веде до того, що людина не може належним чином знизити ступінь упевненості свого пророкування.

Список літератури

1.Майерс Д. Социальная психология. Интенсивный курс. - М., 2000

2.Рубін Д., Пруїтт Д, Кім С. Соціальний конфлікт. - К., 2000

3.Солсо А., Джонсон Х., Біл К. Експериментальна психологія. - К., 1997

4.Берн С. Гендерна психологія. - К., 2004

5.Берковиц Л. Агресія. - К., 2001

Страницы: 1, 2