Адаптація засуджених до умов позбавлення вол

p align="left">Однак співробітники колоній зустрічаються й з фактами, коли в актив прагнуть потрапити засуджені, які, внутрішньо не покаявшись у зробленому злочині й не маючи установки на ведення правослухняного способу життя після звільнення, у силу корисливих інтересів (можливості використання надаваних законом пільг і умовно-дострокового звільнення) демонструють псевдопідтримку вимог адміністрації. Тому вміння викрити подібних типів людей з подвійною мораллю й переконати їх у згубності останнього є свідчення професійно-педагогічної майстерності співробітників пенітенціарних установ.

До другої групи засуджених (причому найбільш численної) --«нейтралам» (або «пасиву») -- відносять тих, хто, з одного боку, зовні солідарний з офіційними нормами й виконує вимоги адміністрації (не порушує режим, добре трудиться й т.д.), а з іншого боку -- відкрито не засуджує поводження порушників режиму, ухиляється від прямої підтримки ініціатив адміністрації й активу, тому що рахується з багатьма неофіційними нормами, існуючими в середовищі засуджених. Подібна подвійність у стратегії їхнього поводження, коли вчинки насамперед залежать від ситуації, що створилася, вимагає значних виховних зусиль із боку співробітників виправних установ. Адже від того, на чию сторону вдасться зорієнтувати «нейтралів», багато в чому й буде залежати динаміка розвитку оперативної обстановки в установі.

До третьої групи засуджених -- «отрицаловці» (або «блатарям») -- відносяться ті особи, для яких основним регулятором поводження виступають норми, сформульовані в «злодійському законі»: опозиція, а часом і відкрита протидія адміністрації установи; відхилення від участі в суспільно-корисній праці або робота без ретельності; прагнення домінувати над іншими засудженими й жити за їхній рахунок; матеріальна й фізична підтримка порушників; категорична неучасть у роботі самодіяльних організацій і зневажливе відношення до них, боротьба з активом за сфери впливу й т.д. В останні роки спостерігається тенденція збільшення чисельності даної категорії засуджених. Це привело до підвищення їхньої агресивності, морального й фізичного тиску на всіх засуджених, які не дотримуються «злодійського закону», посиленню непокори адміністрації, організації втеч, захоплень заручників, масових безладь.

Четверта група засуджених -- «яких знехтували» -- це особи, чия поведінка суперечить як офіційним (морально-правовим), так і неофіційним («злодійським») нормам і звичаям. Раніше до складу цієї групи включалися переважно засуджені, схильні до гомосексуалізму в пасивній формі або особи, що мають психічні відхилення або розумову неповноцінність. Сьогодні ж їхній склад значно розширився за рахунок засуджених, які програлися в карти; осіб, викритих у крадіжці особистого майна засуджених; осіб, запідозрених у співробітництві з оперативними працівниками; вигнаних з «вищої злодійської касти» за порушення традицій і правил поведінки. У силу їх активного відкидання з боку інших груп засуджених в останні роки ця група засуджених, у силу масовості, стала поєднуватися для самозахисту, підлещуватися перед авторитетами й у той же час поводитися агресивно стосовно «нейтралів» і до новачків у колонії. Природно, останнє не тільки обурює основну масу засуджених, але й часто породжує конфлікти й більш серйозні ускладнення оперативної обстановки.

Співробітники виправних установ намагаються підсилити профілактичну роботу, щоб дана категорія засуджених не поповнювалася в колоніях. Однак це не завжди вдається, тому що, з одного боку, спостерігається значне зниження моральності в цілому в пострадянському суспільстві, що веде до росту чисельності засуджених за статеві злочини, а з іншого боку -- тривале перебування в переповнених місцях попереднього утримання (через перевантаженість судів) дає багато кандидатів у «відкинутих» із числа осіб, що не пройшли ритуалів «прописки» і принизливих кличок, які одержали.

Віднесення конкретних засуджених до певних статусних категорій -- це лише первинна орієнтація й прогнозування можливого напрямку їхнього поводження. Повноцінне здійснення індивідуального підходу до виправлення й перевиховання засуджених засновано на знанні не тільки їхніх індивідуальних особливостей, але й соціально-психологічних закономірностей тюремного середовища.

Перебування в місцях позбавлення волі найчастіше не тільки руйнує сформовану раніше систему відносин людини з людьми, але й підштовхує засуджених до пошуку друзів, однодумців з метою подолання почуття самітності й дефіциту в спілкуванні. У підсумку на основі спільності інтересів, по схожості доль, професійного, кримінального досвіду або національній ознаці у виправній установі утворюються неформальні малі групи засуджених. Вони мають різну чисельність, стійкість і спрямованість стосовно цілей виправної установи й загальних вимог життя в колективі засуджених.

Функціонуванню малих груп засуджених властивий ряд особливостей: у них завжди складається й існує певна ієрархічна структура відносин і залежностей («система ролей»); діють свої ціннісні орієнтації, норми й правила в регуляції поводження її членів; на основі групової згуртованості демонструється виборче відношення до інших груп і конкретних типів засуджених; ведеться активний пошук і колективне обговорення значимої інформації, а також можливих груп, нових дій; здійснюється підтримка своїх членів у моральній і фізичній формі, а також продуктами харчування, речами й іншими засобами, які були придбані в тюремному ларьку, отримані в посилках і т.д.; реалізується активне прагнення до спільного проведення дозвілля, а також до інших форм життєдіяльності в умовах позбавлення волі.

У наукових публікаціях розгляд груп засуджених часто починають із розкриття феноменів, властивим таким мікрогрупам, як «родина». Це зазвичай стійка мала група, що складається із двох або більше засуджених, що об'єдналися на основі загальних поглядів і інтересів (спільне дозвілля, харчування, захист від зазіхань і т.д.). Права й обов'язки членів «родини» зазвичай не мають чіткої регламентації, а визначаються особистісними якостями й авторитетом її членів, і в першу чергу її лідера. У функції лідера «родини» входить планування й координація всіх її дій, підтримування й розвиток групових традицій і звичаїв, представництво «родини» у відносинах з іншими групами, контроль за поводженням членів групи, їхнє заохочення або покарання, здійснення функції «арбітражу» та ін.

В умовах виправних установ можуть виникати й більші по розмірах, але «розмиті» у плані поділюваних цінностей і норм спільності засуджених, які в спеціальній літературі називають «земляцтвами». Виникненню останніх сприяли у свій час і офіційні відомчі заходи, коли в середині 80-х років великі групи засуджених посиленого режиму були цілеспрямовано переміщені з південних регіонів країни в РСФСР. Саме у зв'язку із цим, на думку В.М. Анісімкова (1997), у місцях позбавлення волі й виникли кримінальні кавказькі, азіатські й інші регіональні спільності засуджених, які активно прагнули до лідерства в пенітенціарному середовищі.

Поряд із зазначеними неформальними соціальними групами -- «родинами» і «земляцтвами» -- у виправних установах на традиціях «злодійської ідеї» завжди існували й кримінальні угруповання засуджених. Зовні засновуючи своє існування на «субкультурі тюремної громади», члени таких угруповань у той же час прагнуть до авторитарної влади серед засуджених, відкрито висловлюють і демонструють негативне відношення до режиму відбування покарання, до праці, навчання, виховних заходів, ведуть залякування й реальну боротьбу за вплив у середовищі засуджених із представниками самодіяльних організацій.

У статусно-ієрархічному плані члени кримінальних угруповань у виправній установі можуть займати місця по трьох рівнях. На вищому рівні перебуває лідер. Ним, як правило, є особа, що заслужила визнання з боку представників карного середовища: «злодій у законі» -- кримінальний авторитет, який одержав «мандат» і має підтримку від злочинного співтовариства на волі. Лідерство часто ґрунтується на «харизмі», раніше придбаному статусі в карному світі, наявності престижного досвіду (не менш двох судимостей), тонкому знанні кримінальних норм і особливостей відносин у середовищі засуджених. Прагнучи здійснювати «тіньове» керівництво всіма засудженими, «кримінально короновані лідери» намагаються затвердити свою владу не тільки на пропаганді «злодійської ідеї», але й на різних видах примусу, реалізованих за допомогою членів підлеглого й одноосібно керованого кримінального угруповання.

На другому рівні в кримінальному утворенні затверджуються особи із числа безпосереднього оточення лідера, до яких найчастіше в спеціальній літературі застосовують термін авторитети. За дослідженнями В.М. Анісімкова (1998), дані особи мають приблизно такі ж кримінальні якості, як і лідер, у той же час за «злодійським кодексом» вони не мають права скидати лідера, висувати й затверджувати нового, тому що їхній статус не затверджений рішеннями «блатних тюремних сходок» або з'їздів «злодіїв у законі». Кожний з них, знаючи про це (у тому числі й про можливі надалі суворі покарання за порушення правил кримінальної субкультури), усіляко підтримують лідера по керівництву асоціальним угрупованням, у пропаганді й твердженні серед засуджених «корпоративних законів і правил злочинного світу».

На третьому рівні в ієрархії кримінального угруповання перебувають виконавці -- засуджені, котрих на блатному жаргоні часто йменують «піхотою», «солдатами», «торпедою». Вони розглядаються й використовуються «авторитетами» як підручні, а тому не приймають активної участі в рішенні важливих питань життєдіяльності «блатного співтовариства».

При слабкій дисципліні у виправних установах кримінальні угруповання можуть, по-перше, намагатися поширити свій вплив на весь колектив засуджених, впроваджуючи «зоновські традиції й звичаї», а по-друге, шляхом проведення «сходок авторитетів» домагаються об'єднання й координації дій проти адміністрації виправних установ. В останні роки в ряді місць позбавлення волі кримінальні угруповання являють собою ієрархічно жорстко структуровані й найбільш організовані співтовариства, що мають зв'язок із зовнішнім злочинним середовищем. Вони прагнуть представити себе у вигляді керівної «групи», що забезпечує внутрішній порядок і виражає інші інтереси всіх засуджених. Свій вплив кримінальні угруповання намагаються поширити й на авторитетних нейтральних засуджених, прагнучи їх перетворити в «центрових» або «козирних мужиків», взаємодіючих з «авторитетами».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9