Курсовая работа: Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів

Наприклад, вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2006 р. за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 362 КК засуджено П., який, працюючи спеціалістом технічної підтримки канадської компанії та маючи доступ до інформації, яка оброблялась і зберігалася в комп’ютерній мережі компанії, вчинив несанкціоноване копіювання трьох шаблонів сайтів, які продав за 30 доларів США, що призвело до витоку цієї інформації. В цьому випадку суд помилково кваліфікував дії П. як замах на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 362 КК, хоча в результаті його дій зазначена інформація стала відомою та доступною стороннім особам, тобто наявний закінчений склад злочину.

Крім того, дії П. слід було додатково кваліфікувати за ч. 1 ст. 3612 КК, оскільки він також здійснив несанкціонований збут інформації з обмеженим доступом.

Кримінальна відповідальність за порушення правил експлуатації ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст. 363 КК), настає, якщо цими діями заподіяно значну шкоду особою, яка відповідає за їх експлуатацію, за умови, що це спричинило викрадення, перекручення чи знищення комп’ютерної інформації, засобів їх захисту, або незаконне копіювання комп’ютерної інформації, чи істотне порушення роботи таких машин, їх систем чи комп’ютерних мереж [8].

Правилами експлуатації ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які технічні правила, що регламентують порядок використання таких машин і автоматичної обробки в них інформації, а також забезпечення засобів захисту їх програмного забезпечення. У вироку суд має вказати, які конкретно правила були порушені винною особою. Саме ж порушення правил може бути як умисним, так і необережним. Між діями, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, і суспільно небезпечними наслідками має бути причинний зв’язок.

Порушення правил експлуатації ЕОМ, АС чи комп’ютерних мереж визнаються злочином лише в разі, коли їх наслідком було заподіяння значної шкоди, розмір якої визначено у примітці до ст. 361 КК. При цьому шкода, що береться до уваги при кваліфікації злочину, може стати значною як результат одного із допущених порушень або як сукупний результат усіх допущених порушень.

Суб’єкт зазначеного злочину спеціальний — особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ, АС та комп’ютерних мереж.

Порушення правил експлуатації може виявлятися як в активних діях, коли особа вчинює дії всупереч розпорядженням, закріпленим у правилах, так і у формі бездіяльності — це невиконання або неналежне виконання обов’язків із технічного забезпечення захисту комп’ютерної інформації.

У ст. 3631 КК передбачено відповідальність за умисне масове розповсюдження повідомлень електрозв’язку, здійснене без попередньої згоди адресатів, що призвело до порушення або припинення роботи ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку. Засобом вчинення такого злочину є повідомлення електрозв’язку, які розповсюджуються через систему ЕОМ, АС, комп’ютерні мережі чи мережі електрозв’язку, в тому числі через мережу Інтернет. Суспільно небезпечними наслідками злочину, склад якого передбачено ст. 3631 КК, є порушення або припинення роботи ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.

Розвиток мережі Інтернет призвів до того, що однією з основних проблем користувачів став надлишок інформації. Це стосується передусім так званого «спаму», тобто масового розповсюдження попередньо не обумовлених електронних листів. Через масовий характер спамових повідомлень останні утруднюють роботу інформаційних систем і ресурсів, створюючи для них зайве перевантаження, що може бути причиною їх виходу з ладу. «Спам» також може стати носієм шкідливих програм і комп’ютерних вірусів, поширених із метою отримання доступу до комп’ютерних систем, виведення їх із ладу або отримання конфіденційної інформації.

Однією з характерних особливостей цього виду злочинів є їхня латентність, яка спричинена небажанням користувачів мережі інформувати про такі злочини через недовіру до потенційних можливостей правоохоронних органів, а також небажанням публічно визнати слабкі місця у власних системах безпеки.

Згідно зі статистичною інформацією ДСА, у 2007-2009 рр. суди не розглядали кримінальних справ про злочини, передбачені статтями 363 та 3631 КК.

Вивчення зазначеної категорії кримінальних справ засвідчило, що суди, призначаючи покарання, здебільшого дотримуються передбаченого законом принципу індивідуалізації покарання залежно від характеру і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Однак при призначенні покарань ще мають місце недоліки, на які необхідно звернути увагу. Зокрема, у деяких випадках сумнівними є рішення суду щодо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням. Згідно з вимогами ст. 69 КК суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, лише за наявності декількох обставин (тобто не менше двох), що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Однак мали місце випадки необґрунтованого призначення судами більш м’якого покарання, ніж передбачено законом [8].

Наприклад, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 30 квітня 2007 р. визнав П. винною за ч. 3 ст. 362 КК та із застосуванням ст. 69 цього Кодексу призначив їй покарання у виді двох років обмеження волі. Призначаючи П. покарання, суд у вироку зазначив лише про наявність позитивної характеристики підсудної, а обставин, які пом’якшують покарання, не навів.

У деяких випадках суди при призначенні покарання не враховують, що від конфіскації майна як виду додаткового покарання необхідно відрізняти спеціальну конфіскацію, яка полягає у вилученні у засудженого програмних або технічних засобів, за допомогою яких було вчинено злочин. Оскільки законом не передбачено можливості звільнення від такої конфіскації, спеціальна конфіскація має застосовуватися судами незалежно від застосування статей 69, 75 КК.

Так, Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 10 березня 2006 р. визнав Я. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК, та призначив йому покарання у виді трьох років обмеження волі з конфіскацією телефонного шлюзу «Audio codes», який є власністю винної особи та за допомогою якого він вчинив несанкціоноване втручання у мережу електрозв’язку. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням, зазначивши у вироку про звільнення його від конфіскації технічного засобу, за допомогою якого було вчинено несанкціоноване втручання.

Апеляційний суд м. Києва вирок районного суду скасував у частині призначення Я. покарання та постановив свій вирок, яким призначив йому відповідне покарання із застосуванням конфіскації телефонного шлюзу.

Проведене узагальнення засвідчило, що при розгляді зазначеної категорії справ суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, розрізненні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак та призначенні кримінального покарання.

Труднощі також виникають при кваліфікації дій винних осіб, коли несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, АС, комп’ютерних мереж здійснювалося з корисливих мотивів із метою викрадення чи заволодіння чужим майном. Зазначені дії суди помилково кваліфікують лише за статтями КК, в яких передбачено відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів [8].

Призначаючи покарання за вчинення такого виду злочинів, суди іноді не застосовують обов’язкову конфіскацію програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено злочин.

ЗАДАЧІ

Задача 1

Шемаченко у відсутність чоловіка, що знаходився у тривалому відрядженні, підгримувала статеві зв'язки з Коваленко. Через певний час вона завагітніла і, побоюючись розправи з боку чоловіка, вирішила позбавитися дитини. Про свій намір вона повідомила знайому Кириченка, яка згодилася за певну винагороду їй допомогти. Коли дитина народилася, то Кириченко прийняла пологи, а наступного дня вони втопили дитину у ванні, а труп закопали.

Кваліфікуйте дії вказаних осіб.

Дії Шемаченко слід кваліфікувати за ст. 117 КК України як умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини. Якщо умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини вчинено із заздалегідь обдуманим умислом, у т.ч. за взаємною згодою подружжя, вчинене слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115, а за наявності підстав - і за іншим пунктом ч. 2 цієї статті.

Об'єктом злочину є життя новонародженої особи.

Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) діями - посяганням на життя іншої новонародженої дитини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.

Суб'єктом злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини у даній ситуації вчинене у співучасті. Співвиконавець цього вбивства (Кириченко) підлягає кримінальній відповідальності залежно від обставин справи за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115. Дії підбурювача і пособника кваліфікуються відповідно, за ч. ч. 3 або 4 ст. 27 і ст. 117.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості: 1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами); 2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8