Дипломная работа: Гендерні аспекти епідемії ВІЛ/СНІД

­  Це різнопланові дослідження об’єднані однією метою: визначити, на які гендерні аспекти треба звернути увагу в програмах боротьби з ВІЛ/СНІД-ом.

­  У соціологічному дослідженні „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, що було проведене Аналітичним центром „Соціоконсалтинг” у 2004 році вивчається існування гендерних стереотипів і ставлень до ролей жінки та чоловіка в суспільстві і впливу даних явищ на поширення ВіЛ/СНІДу. Це єдине дослідження в Україні, що спрямоване саме на цю проблематику. Також в дослідженні окремо визначаються демографічні розбіжності у рівні знань та загальний рівень проінформованості щодо ВІЛ/СНІД у чоловіків та жінок. За отриманими результатами існують певні гендерні особливості усвідомлення загрози інфікування ВІЛ.

­  Загалом, попри високу поінформованість населення про окремі шляхи передачі ВІЛ інтегрований показник знань, який вимагає правильно зазначити усі проаналізовані вище ризиковані ситуації, становить лише 12%. Краще за інших орієнтуються в шляхах передачі ВІЛ 18–29-річні жінки (19%) та покоління їх матерів (50–59-річні) (16%). Незначно від них відстають 30–49-річні жінки (13–14%). Рівень знань чоловіків репродуктивного віку майже однаковий (11–13%). Виключення складають 16–17-річні юнаки (8%). Такий самий рівень знань мають їх однолітки-дівчата. Недостатній рівень проінформованості, що може стати фактором вразливості чоловіків в сфері профілактики поширення ВІЛ/СНІД [1].

­  Насильство щодо жінок є важливим фактором вразливості. ВІЛ-інфіковані жінки часто стають об’єктом насильства з боку чоловіків через свій статус, який виступає додатковим приводом агресії, особливо в кризових сім’ях, в яких насильство - поширений стиль поведінки. Бувають випадки, коли чоловіки дискримінують жінок, яких самі ж інфікували [36].

­   Достатньо частими є випадки примушування жінки до вступу в небажані для неї статеві стосунки – за даними представленими Міжнародною Амністією на 2005 рік з загальної кількості жінок, що страждають від насильства в сім’ї над 70% жінок, счинювалось сексуальне насильство [44]. За даними зазначеними в програмі “Інтеграція гендероно- орієнтованих програми боротьби з ВіЛ/СНІД-ом ” більшість (79%) опитуваних жінок за період створення дослідження зазначали, що ставали жертвами сексуальних домагань [19]. Насильницький статевий акт різко підвищує ризик жінки інфікуватись ВІЛ та іншими інфекціями завдяки утворенню мікротріщин [37]. З різноманітних причин жінці часто бракує сили самій вирішувати, як, коли і з ким вступати в статеві стосунки. Через це вона може інфікуватися ВІЛ, оскільки в таких обставинах не наважується обговорювати використання презерватива [27].

­  Ставлення до використання презерватива окремо досліджується у жінок та чоловіків, під час вивчення гендерного виміру ВІЛ/СНІД. За результатами дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, суспільні погляди щодо використання у практиці статевих зносин презервативів є диференційованими, а саме: уявлення про жіночість та мужність під час обговорення та прийняття рішення щодо використання презервативів. Респонденти схиляються (43% повністю згодні і 29% скоріше, згодні) до того, що „якщо жінка схоче, то вона завжди зможе умовити чоловіка використовувати презерватив”. Лише 10% різною мірою заперечують цей факт [1].

­  Враховуючи епідемічну ситуацію, важливо, щоб чоловіки на практиці визнавали право наполягати на використанні презервативів за жінкою. Проте соціологічні дані свідчать, що це не зовсім так. Відносно більша частка чоловіків у віці 16 - 28 років (42%) вважають, що остаточне рішення з цього приводу зазвичай приймає чоловік, і лише 28% не згодні з ним. З віком саме такі уявлення про мужність дещо послаблюються. Проте чимало чоловіків дійсно грають домінуючу роль у прийнятті рішення про безпеку під час сексуальних зносин. Це визнається, зокрема, не менше, як 33% опитаних жінок [37].

­  Використання презерватива особливо актуальне для осіб, що приймають антиретровірусну терапію, у зв’язку з попередженням небажаної вагітності, оскільки планування вагітності в цьому випадку обов’язково потрібно обговорювати з лікарем [35]. Також презерватив потрібно розглядати як один із найдоступніших методів контрацепції в умовах, коли антиретровірусна терапія знижує ефективність оральних контрацептивів [49].

­  Можна зробити висновок, що домінування ролі чоловіків в виборі чи користуватися презервативами робить жінку більш вразливою до зараження ВІЛ. З цим можна пов’язати і сімейний статус жінки: світова практика свідчить, що одружена жінка має більше шансів інфікуватися ВІЛ статевим шляхом, ніж неодружена, оскільки останні більш схильні використовувати презервативи [20].

­  За даними представленими в програмі гендерної політики в недержавній організації “Всеукраїнська мережа ЛЖВ” одружена жінка не завжди наважується запропонувати використання презерватива з таких причин:

-  через боязнь почути докір у недовірі;

-  через боязнь накликати на себе підозри у невірності;

-  тому що погодитись чоловіку на використання презерватива – це значить взнати, що його є в чому підозрювати (тобто в зраді);

-  тому, що це не прийнято в подружньому житті [47].

-  Цьому також сприяє те, що чоловіча подружня невірність і полігамія знаходить набагато краще розуміння в суспільстві, ніж жіноча [12]. Вивчення ставлення до невірності сексуального партнера також було досліджено в рамках виконання проекту ПРООН організацією “Соціоконсалтинг”. Існуючі в сучасному українському суспільстві гендерні норми щодо сексуального життя, як свідчать соціологічні дані, забезпечували до недавніх пір „стримуючий ефект” щодо розвитку епідемії. Більшість опитаних поділяє думку про необхідність рівних і досить строгих вимог до чоловіків і жінок як сексуальних партнерів.

-  Але різняться відповіді в питаннях, що стосуються можливості зносин з декількома статевими партнерами для чоловіка та жінки.

-  Жіноча аудиторія к розгляду цієї проблеми підходить з позиції гендерної рівності, а саме: 75% респонденток заперечують прийнятність і для жінок, і для чоловіків. У чоловічому сегменті опитаних спостерігається відхилення у бік подвійних гендерних стандартів. Згідно з отриманими даними чоловіки (77%) більш строго оцінюють жіночу невірність, лише 9% визнають право жінок на стосунки з декількома партнерами [2].

-  Порівняння думок респондентів стосовно того, як слід ставитися чоловікам і жінкам до можливих інтимних зв’язків їх партнерів з іншими, підтверджує наявність у свідомості чоловіків подвійних стандартів і відсутність таких стандартів у жінок. На думку 29% чоловіків, жінка має з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”. Аналогічне право для жінок визнають лише 13% чоловіків. Серед жінок „вільних поглядів” на невірність чоловіків і жінок дотримуються відповідно 16% і 15% опитаних.[52] Така статистика підтверджує існування подвійних сексуальних стандартів. Для жінки це: бути вірною одному партнеру; підкорятися в статевих стосунках навіть невірному або такому, що чинить насильство, партнеру. І для чоловіка: мати кілька партнерок та демонструвати владу над жінкою [1].

-  Пов’язані з представленими поняттями, щодо подружньої вірності є ряд існуючих уявлень щодо сексуального бізнесу. За даними Українського інститутут соціальних досліджень на 2006 рік приблизно 70% залучених до надання послуг комерційного сексу є жінки [2]. Але в зоні ризику знаходяться не тільки жінки, які надають ці послуги. А і клієнти, які їх отримують. Для жінок ситуація ускладнюється тим, що суспільством засуджуються робітниці сексуального бізнесу, але не чоловіки, які користуються їхніми послугами [20]. Іншою проблемою є поведінкові аспекти цієї діяльності.

-  За даними представленими у аналітичному звіті “Вторинний аналіз соціологічних і поведінкових досліджень щодо проблеми ВІЛ/СНІД, проведених в Україні . Жінки Секс-бізнесу” представленоно аналітичним ценром “Соціоконсалтинг” продовжує існувати гостра необхідність роботи з залученими до комерційного сексу: 19% жінок не використовували презерватив під час останнього контакту з клієнтами; 5% опитаних респондентом вважають за можливе завжди надавати секс-послуги без презерватива; 9% жінок вказали, що серед їхніх клієнтів були хворі на ЗПСШ; 5% - ВІЛ-інфіковані; 45% - споживачі ін’єкційних наркотиків [36]. Залученість жінок до комерційного секс-бізнесу є фактором вразливості для них, так і для чоловіків,що хоча і в меншій кількості але, є залученими до надання сексуальних послуг. Як заначається в документі “ВІЛ/СНІД, жінки та секс бізнес” представлений Фондом Народонаселення Організації Об’єднаних Націй (ФН ООН) робота с цими групами ризику повинна різнитися, адже існує біологічна різниця в захисті та лікуванні хвороб ВІЛ/СНІДУ та ЗПСШ між чоловіками та жінкам [10].

-   Загалом, існує тенденція, що безпека статевих зносин взагалі повинна покладатись на жінку: за даними дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні” респонденти критично оцінюють реальний розподіл гендерних ролей в практиці статевих зносин. Лише на думку половини опитаних, в Україні дійсно існує гендерний паритет у відповідальності щодо запобігання ІПСШ. Відповіді решти респондентів значною мірою варіюються залежно від їх віку і статі. Проте з набуттям досвіду статевого життя опитані, передусім жінки, визнають існування нерівної відповідальності за безпеку статевих зносин, яка значною мірою покладається на жінок [1].

-  Причинами надання жінками послуг комерційного сексу можуть бути складнощі фінансового становища, нижчі можливості знайти оплачувану роботу, накладення суспільством на жінку більшої відповідальності за турботу про родину порівняно з чоловіком, залежність від чоловіка. В умовах, коли жінці немає на кого розраховувати – ні на чоловіка, ні на членів родини – ці проблеми можуть стати вирішальними аргументами на користь того, щоб почати надавати послуги комерційного сексу [10]. На це впливає економічна залежність жінки від чоловіка. Вона включає і додатковий соціальний фактор, що підвищує вразливість жінок: жінки дуже обмежено представлені в органах влади і тому мало можуть впливати на розподіл бюджетних коштів, наприклад, на пріоритетне направлення коштів на медичні та соціальні програми [21].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12