Реферат: Суспільні блага
В основі даного закону лежить наступна аргументація:
1) Здоровий глузд і елементарне спостереження дійсності погоджується з тим, що нам показує крива попиту. Звичайно люди дійсно купують даного продукту більше по низькій ціні, ніж по високій. Для споживачів ціна – високий бар’єр, який не кожен може переступити.
2) Покупець отримує менше задоволення від другої спожитої одиниці продукції.
3) Ефект доходу та ефект заміни.
При аналізі споживчої поведінки слід також враховувати “парадокс Гіффена”. Англійський економіст, статистик Роберт Гіффен (1837-1910) звернув увагу на парадоксальне явище: під час неврожаю картоплі в Ірландії ціни на неї зросли, а попит на картоплю теж зріс. Ситуацію, при якій зниження ціни призводить до зменшення попиту, а підвищення ціни збільшує попит на товар називається ефектом Гіффена, а сам товар низької якості – товаром Гіффена.
Причину ефекту Гіффена пояснити неважко: біднякам доводиться відмовитися від високоякісних товарів по мірі зростання цін і збільшувати споживання низькоякісних товарів. Для значної частини бідного населення сучасної України товари Гіффена стали мало не найголовнішими товарами, які купуються в процесі споживчої поведінки.
4. Величина попиту не завжди залежить від ціни на продукцію. Величина попиту часто залежить від навколишніх споживачів. Кожен споживач відчуває на собі вплив смаків і переваг інших споживачів. Сучасна економічна наука особливо виділяє три найбільш типові форми впливу навколишніх людей на споживача, які породжують в поведінці покупця три ефекти:
- ефект приєднання до більшості (“юрби”);
- ефект сноба (покупець-сноб в жодному разі не придбає те, що купують всі).;
- ефект Веблена (престижного, або демонстративного, споживання).
У першому випадку споживач намагається купувати те, що купують всі.
У другому випадку у споживача реакція на моду має зворотну спрямованість.
У третьому випадку, споживач купує товари з метою справити враження на оточуючих. Це престижне або демонстративне споживання в літературі називається “ефектом Веблена”. Торатейн Веблен у своїх працях розтлумачив механізм престижного споживання, яке користується не реальною ціною, а престижною, не реальною корисністю блага, а показною, розрахованою на те, щоб створити враження про високий клас споживача.
Зміни в попиті: якщо споживач виявить бажання і можливість купувати більшу кількість продукції по кожній із можливих цін, очевидно, що пройшло збільшення попиту. І навпаки, зменшення попиту виникає тоді, коли через зміну в одній його детермінанті (чи більше) споживачі купують меншу кількість продукції по кожній із можливих цін.
В свою чергу необхідно розрізняти поняття “зміна в попиті” і “зміна в величині попиту”, так як зміна в попиті виражається в зміщенні кривої попиту або вправо, або вліво. Наміри споживачів стосовно купівлі покупки продукту змінились. Причина: зміна однієї чи більше детермінант попиту. На мові економістів поняття попит виражається у вигляді шкали чи кривої, а тому “зміна в попиті” повинна означати, що вся шкала змінилась, і що крива змінила своє положення.
На противагу цьому, “зміна в величині попиту” означає пересування з однієї точки на іншу на постійній кривій попиту, тобто перехід від однієї комбінації “ціна – кількість продукту” до другої їх комбінації. Причиною зміни величини попиту служить зміна ціни даного продукту.
3. Формування суспільного вибору.
Люди істотно відрізняються між собою по тим пріоритетам, які вони надають тим чи іншим товарам в залежності від їх корисності. Пріоритет показує, яким альтернативам людина надає перевагу і яку з них він вибрав би собі. Пріоритет можна виразити тими рангами, які споживачі виставляють для альтернативних варіантів.
Не слід ототожнювати пріоритет і операцію вибору.
Пріоритет це є симпатії і антипатії. Людям постійно приходиться співставляти свої мрії про те, щоб вони хотіли придбати, зі своїми бюджетами. Бюджети залежать від доходів та цін на товари і послуги. Споживачі повинні вибирати, як найкращим чином задовольнити свої пріоритетні потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.
Той факт, що ви їздите на «Запорожці» зовсім не свідчить про те, що ви надаєте йому пріоритет і не бажаєте їздити на «Роллс-Ройсі».
Відносно індивідуальних наборів пріоритетів можна сформулювати такі правила:
1. Пріоритети можна ранжирувати. Люди можуть ранжирувати альтернативні набори (комбінації) товарів у такій послідовності, яка відображає їх пріоритети. Мова не йде про те, щоб вимірювати інтенсивність пріоритетів (в скільки разів, на скільки відсотків і т.д.) Досить того, що людина уявляє, який варіант найкращий.
2. Пріоритети транзитивні. Транзитивність означає, що якщо людина надає перевагу набору А порівняно з набором В, а останньому порівняно з набором С, то вона повинна надавати перевагу набору А порівняно з набором С.
Транзитивність означає також, що якщо людина не бачить різниці між альтернативами А і В, а також між В і С, то вона не буде бачити різниці і між альтернативами А і С.
3. Великій кількості товару надається перевага порівняно з меншою кількістю.
Споживач завжди надасть більш високий ранг набору з двох пляшок шампанського і двох коробок цукерок, ніж набору з однієї пляшки шампанського і однієї коробки цукерок. Тим більше споживач ніколи не відмовиться від блага заради - шкоди (антиблага).
4. Субституція. Споживач погодиться відмовитись від невеликої кількості товару А заради більшої кількості товару субституту.
5. Спадаюча гранична корисність. Гранична корисність кожної додаткової одиниці товару знижується по мірі зростання загального обсягу споживання цього товару.
Корисність товару та її властивості. Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на ринку за товар, є категорією суб'єктивною. Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача. Корисність товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.
Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам; 2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.
Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.
Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. Існує закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Наприклад, перший калькулятор принесе вам більше задоволення, ніж другий чи третій. Так само і перший телевізор, і автомобіль, і перша порція морозива тощо.
Неокласик політичної економії А.Маршалл розглядав вартість благ як категорію, що існує за межами виробництва, а вартість розумів як відносну величину між двома речами. Вартість, тобто мінова вартість якої-небудь речі, виражена у певному місці і в певний момент в одиницях іншої речі, представляє собою кількість одиниць останньої речі, яку можна там і тоді одержати в обмін на першу.
Теоретики суб’єктивно-психологічної теорії вартості вважали, що кожна людина суб’єктивно – особисто сама – визначає вартість благ, виходячи із ступеня бажаності для неї речей. Вони сформулювали суб’єктивно-психологічну теорію вартості.
У цьому досліджені ми обґрунтовуємо інший підхід до розуміння сутності вартості. Перший його аспект полягає в тому, що вартість є категорією товарного виробництва. А другий – що її матеріальною основою є корисність. Справді, що безпосередньо створює виробництво? Корисні блага: речі, послуги, винаходи тощо.
Корисна річ може бути продуктом природи, а не виробництва. Така річ теж задовольняє ту чи іншу потребу людини. Корисна річ, створена природою, може бути рідкісною, але вона не матиме тієї вартості, про яку мова піде нижче.
Вартість блага, на наш погляд, слід ототожнювати з корисністю речей, які створені у процесі виробництва. Корисність блага, створеної і створеного виробництвом, виступає як вартість товару. Вона показує, скільки товаровиробник створив корисності, виготовляючи даний продукт. Корисність виготовленої речі – це позитивний здобуток виробника, який водночас є і продавцем. Корисність речі набуває форми вартості тому, що товар виробляється для обміну, його продажу на ринку. Сума корисних властивостей речі – якість, конструкція, зовнішній вигляд, розміри, вага, тощо – акумулюється в єдиному, інтегрованому понятті, яким для товаровиробника є вартість.
Як відомо, витрати в економіці безпосередньо пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних матеріальних благ і послуг. Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, рівні його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Для підприємства витрати – це ті виплати, які воно зобов’язане зробити постачальникові ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від альтернативного використання.
Економічні витрати складаються із зовнішніх і внутрішніх. У цьому дослідженні ми до зовнішніх витрат будемо зараховувати лише ті, які підприємство несе із свого бюджету на користь постачальників матеріальних ресурсів – засобів виробництва (сировину, паливо, енергію, машини, капітал, земельні ділянки, тощо.
П.Семюельсон та В.Нордгауз не підтримують думки про те, що виробництво формує корисність, що виробники свідомо надають продукту таку суму корисних властивостей, яка наперед визначає величину суб’єктивної оцінки її споживачем – покупцем цього продукту. Творча роль свідомої діяльності виробників у формуванні більшої корисності матеріальних благ та послуг шляхом збагачення їхніх внутрішніх властивостей досягненнями природничих і технічних наук та новими вимогами зростаючих потреб людей і самого виробництва – усе це неокласики не враховують.
В епоху класиків і перших неокласиків політичної економії проблема формування виробництвом корисності благ та її соціальної форми – вартості – не мала такої ваги як у наш час, час масового виробництва все більш досконалих засобів до життя та засобів виробництва. Якість продукції, її нові властивості, швидка заміна діючих моделей новими, більш досконалими – все це ставить перед нами проблему про віднесення корисності благ до сфери виробництва бо формування її взагалі та більш високого рівня, зокрема – є найбільш актуальним завданням виробників.
Висновок
Істотність системи благ у тім, що людина чи суспільство в цілому має набір потреб, кожна з який вимагає свого задоволення. Ця, здавалося б проста теза, здобуває серйозне забарвлення якщо проаналізувати сучасний час і історію. Те чого ми досягли в будь-якій області, нехай ціною світових війн, світових криз у кінцевому рахунку є наслідком із простого бажання чи почуття недостачі, чи зрушеннями внутрішнього хімізму. Паралельно лежить закон зростаючих потреб. В основі даного закону лежать потреби в благах конкретної людини, а вони характеризують потреби всього суспільства. І в той же час цей закон є рушійною силою економічного росту, у силу того, що людині потрібно завжди більше, ніж віна досягла.
Вартість будь-якого товару на ринку залежить від нашої потреби в цьому товарі. Тому, що пропозиція залежить від попиту благ, а попит на блага - це одна з граней потреб населення.
Існують безліч методів і факторів формування благ. Діловим людям, які починають діяльність, спрямовану на роботу із суспільством, необхідно докладно вивчити об'єктивні фактори формування благ цього суспільства, інакше вони можуть стати жертвами своїх же недоліків.
Людина відрізняється від тварини тим, що вона обдумано робить, а не збирає. У процесі соціалізації людини суспільством у неї закладаються способи виробництва, і формуються її вищі блага.
Потреби суспільства в благах генетично й історично – першопричина людської діяльності, але разом з тим вони є і результатом цієї діяльності.
Діяльність це спосіб існування суспільства. Так само як і рух -це спосіб існування матерії наприклад. Кожний з нас підкоряється закону потреб в тих чи інших благах сам і не розуміючи цього, тому, що наші потреби будують сьогодення і майбутнє. Такі потреби створили й історію. Це звучить занадто різко, але це істина. Щоб зрозуміти це досить задуматися про причини своїх дій, я вже не говорю про первинні потреби, я маю через вищі потреби, тому що багатий підприємець виявляється може жити і на мільйонну частку своїх доходів. Але ж ні, він заробляє все більші суми грошей. Це та ж діяльність, першопричиною якої є потреби, що у даному випадку вступають на ще більш високий рівень – азарт, гонка, як у спорті.
Створюється враження, що абсолютно усе залежить від наших потреб. Це так. Людина еволюціонувала і стала «хазяїном світу» завдяки своїм потребам.
Література
1. Маркс К. Капітал. – Т. 1. – К.: Держполітвидав., 1954.
2. Маршалл А. Принципы экономической науки. Т.1. – М.: Прогресс, Универс, 1993.
3. Бем-Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных благ. – М.- Спб, 1903, с. 192.
4. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів. – М.: Соцекгиз., 1935.
5. Семюельсон П.А., Нордгауз В.Д. Мікроекономіка. Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – с. 134.
6. Баранова Л. Я., А. И. Левин, «Потребности. Доходы. Потребление». Москва: «ЭКОНОМИКА», 1988.
7. Камаев В. Д., «Экономическая теория». Москва: «ВЛАДОС», 1999.
8. Марченко Т. А. «Потребность - как социальное явление». Москва, 1990.
9. Менгер К. Основания политической экономии. Одесса 1903.
10. Соловьев Б. А. «Потребности. Рынок. Спрос». Москва, 1982.
11. Чепурин «Основы экономической теории». Изд-е 4-е. Москва, 1999.
