Реферат: Правовий захист підприємництва

Разом з тим прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про термін відомостей, які не є комерційною таємницею". Воно прийнято на підставі статті 30 "Комерційна тайна підприємства" закону України "Про підприємства в Україні". Згідно вказаної постанови, комерційної тайни  не складають такі документ і відомості:

-  засновчі документи і документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими її видами;

-  інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

-  дані необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

-  відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць;

-  документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

-  інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України, та розмір заподіяних при цьому збитків;

-  документи про платіжеспроможність;

-  відомості про участь посадових осіб в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

-  відомості, що відповідно до законодавства підлягають оголошенню.

Вказані відомості підприємства зобов'язані надавати органам державної влади, контролюючим і правоохоронним органам України, а також іншим юридичним особам по їх вимогам згідно законодавства.

Слід зазначити, що в літературі існує точка зору, яка негативно оцінює вище згадану постанову, як нормативний акт, який перекреслює всі досягнення українського законодавства у питаннях захисту секретної інформації підприємств. Наведені аргументи, по-перше, переважна частина вищезгаданих відомостей є об'єктом промислових шпигунів і в розвинутих країнах, по-друге, ця постанова зобов’язує підприємця надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам. Таким чином потенційному шпигуну для одержання важливої інформації досить зареєструвати фіктивне підприємства і подати запит.

Аналогічна ситуація має місце у всіх країнах СНД, окрім Білорусії, у законах якої автор не знайшов згадку про що не будь подібне.

Законодавством України декларовано право підприємства мати секретну інформацію. При цьому держава повинна допомагати підприємствам її за допомогою підзаконних актів. Але такі акти поки ще не прийняті.

Досить великим прогресом було прийняття закону України "Про банки і банківську діяльність", який передбачає банківську таємницю. Згідно цього закону, банки в Україні гарантують таємницю по операціям, рахункам, вкладам своїх клієнтів, а також по кореспондентським рахункам.

Довідки по операціях юридичних осіб і інших організацій можуть видаватися самим організаціям, державним податковим органам, а також згідно (письмової вимоги) судам, правоохоронним органам, в випадках передбачених законодавствам. Треба визначити, що подібні правила існують і в розвинутих країнах. Але постанова Кабінету Міністрів України, яка вийшла нещодавно фактично відмінює банківську таємницю. Так згідно цієї постанови банки зобов'язані надавати інформацію по операціям і рахункам своїх клієнтів слідчим органам ще в ході слідства. Вже зараз робітники банків скаржаться, що робітники МВС вимагають від них списки клієнтів без пред'явлення письмового обгрунтування. Ймовірно, що такий стан речей буде тільки відштовхувати власних і іноземних інвесторів, які і так не рвуться вкладати кошти в Україні. В усякому разі воно не допоможе українським банкам у конкурентній боротьбі з іноземними банками.29

З викладеною точкою зору можна погодитися тільки в незначній мірі. Категорично стверджувати про те, що Постанова Кабінету Міністрів №611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею" нанівець перекреслює всі досягання українського законодавства в питанні захисту секретної інформації було б великою помилкою.

Перш за все в постанові мова йдеться про законодавчі документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими їх видами; інформацію по всім видам державної звітності; данні, необхідні для перевірки нарахування, а також документи для сплати податків і інших обов'язкових платежів; інформацію про забруднення навколишнього середовища, безпеку праці, шкідливу для здоров'я продукцію; документи про платіжеспроможність; відомості про участь посадових осіб в підприємницькій діяльності інших суб'єктів; а також відомості, які підлягають оголошенню згідно діючого законодавства. Ці документи, відомості, інформація необхідні відповідним органам державної виконавчої влади, а також контролюючим органам для здійснення державного регулювання підприємницької діяльності, а тому не є секретною і не складають комерційної тайни.

Вони також не пов'язані з виробництвом і технологічними секретами підприємства і його продукцією, інформацією, яка відноситься до досліджень і розробок, закупівлі, фінансів, техніки, ринку торгівлі, продажу і таке інше, що дійсно складають комерційну таємницю. Постанова зовсім не зобов’язує надавати вище згадану інформацію всім юридичним особам, а тільки тим на їх вимогу згідно діючого законодавства.

Наприклад, проведення аудиту є обов'язковим для:

-  підтвердження достовірності і повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів  незалежно від форм власності та виду діяльності звітність яких офіційно оприлюднюється, а також суб‘єктів з річним господарським оборотом мнеш як двісті п‘ятдесят неоподаткованих мінімумів один раз на три роки;

-  перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств і інших фінансових посередників;

-  емітентів цінних паперів. Проведення аудиту є обов’язковим і в інших випадках передбачених законом.30 В даних випадках закон зобов’язує самих суб’єктів підприємницької діяльності здійснити аудит з правом вибору аудиторської організації, а керівництво господарюючого суб’єкту несе відповідальність за повноту і достовірність даних бухгалтерських чи інших документів, які надаються для проведення аудиту. В свою чергу ст. 23 закону "Про аудиторську діяльність" зобов’язує аудиторську організацію, аудиторів зберігати в таємниці інформацію, яка одержана при проведенні аудиту і виконанні аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх в своїх інтересах, або в інтересах третіх осіб. За порушення цих вимог аудиторська фірма несе цивільно-правову відповідальність, а аудитори інші види відповідальності.

Ці вимоги в рівній мірі стосуються і органів державної виконавчої влади, контролюючих і правоохоронних органів України, які передбачені законами та положеннями про них.

Оскільки закон України "Про підприємства України" прийнятий в 1991 році, а склад і обсяг відомостей що складають комерційну таємницю, порядок їх захисту визначав керівник підприємства, то органам державної влади, контрольним органам в ряді випадків досить складно було одержати відомості, інформацію для державного контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі і в банківській діяльності. Таке положення було ширмою для здійснення протиправних дій пов'язаних з ухиленням від сплати податків, розкраданням майна і іншими правопорушеннями при здійсненні підприємницької і господарської діяльності. Щодо інвесторів, то причинами за яких вони не вкладають кошти (інвестиції) в економіку України є не становище з комерційною тайницею, а нестабільність законодавства, неймовірні податки і корумпованість чиновників, які здійснюють контроль від імені держави за підприємницькою діяльністю та інше.

Тому можна прийти до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, як не є комерційною тайною" не порушує інші акти чинного законодавства по захисту комерційної таємниці.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає правові засади захисту підприємців від неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування противоправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи може завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Таким чином основними ознаками неправомірного збирання комерційної таємниці (в літературі воно має назву економічне шпигунство) є:

-  добування відомостей, що становлять комерційну таємницю протиправним способом: крадіжка документів; підслуховування розмов; одержання таких відомостей від осіб які ними володіють з плату; візуальне стеження за роботою підприємства з використанням відео і фотоапаратів, а також інших технічних засобів. Останнім часом незаконний збір відомостей які складають комерційну таємницю здійснюється шляхом навмисного втручання в роботу автоматизованих систем конкурента за метою зняття секретної інформації;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16