Реферат: Правовий захист підприємництва

Міністерством промисловості не був розроблений і затверджений перелік хімічних речовин, виготовлення і реалізація яких ліцензується згідно з чинним законодавством. В зв‘язку  цим до хімічних речовин були віднесені медикаменти, ветеринарні препарати, парфюмерно-косметичні  товари та видавались ліцензії на їх виготовлення і реалізацію. Хоча в одночас постановою Кабінету Міністрів України в 17.05.94 р. № 316 право видачі ліцензій на виготовлення та реалізацію ветеринарних препаратів і медикаментів надане Головному управлінню ветеринарної медицини разом з Державною ветеринарною інспекцією, а Мінсільгоспроду, на реалізацію косметично-парфумних виробів, міським районним держадміністраціям, на виготовлення і оптову реалізацію медикаментів Держкоммедбіопрому. Органи державної виконавчої влади замість безумовного виконання законів та рішень Уряду України продовжували займатися “нормотворчою діяльністю” всупереч вимогам законодавства України “Про підприємництво”.

Про масштаби цих порушень свідчать такі факти, що ліцензійна палата при виконані своїх контрольних функцій за перший рік свого існування повернула до державного бюджету 12 млн. гривень (за результатами тільки однієї спільної перевірки, КРУ, Міністерства фінансів). Державним органам виконавчої влади надано рекомендацію щодо перереєстрації 10,6 тис. та анулювання 1460 безпідставно виданих ліцензій.

Концепцією розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.96 р., було передбачено створення ефективної системи контролю за додержанням норм законодавства з питань ліцензування. Одним з напрямків її створення є відпрацювання механізму притягнення посадових осіб державних органів виконавчої влади до адміністративної відповідальності за порушення актів законодавства України, додержання яких є одним з основних обов‘язків державних службовців відповідно до ст.10 закону України “Про державну службу”. Хоча ця постанова і позитивно вплинула на процес ліцензування, але вона не вирішувала головних, проблем пов‘язаних з ліцензуванням підприємницької діяльності, бо рішення приймалося на рівні підзаконного акту і вже в силу цього не могло привести до корінних змін в цьому найболючому для підприємців питанні.

В цей час особливо гостро постало питання про ліквідацію обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності, зокрема в частині скорочення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності, а також розробки нових механізмів значного спрощення порядку ліцензування при одночасному посиленні контролю з цим процесом з боку держави.

Насамперед треба ще раз згадати закон України “Про внесення змін та доповнень до закону України “Про підприємництво” прийнятий Верховною Радою 23 грудня 1997 року. До речі автором цього закону була ліцензійна палата України.

Щодо ліцензування, то ключовою є ст.4, закону яка регулює обмеження у здійснені підприємницької діяльності, а її суть випливає із змісту. Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті види діяльності, які безпосередньо впливають на здоров‘я людини, навколишнє природне середовище та безпеку. Тобто акцент обмеження робиться не на збільшення кількості видів підприємницької діяльності, як це робилося раніше “чим більше тим краще”, а на мінімум, який пов‘язаний із здоров‘ям людини, навколишнім природним середовищем та безпекою.

В законі наданий перелік тільки 40 видів підприємницької діяльності на які потрібна ліцензія, тобто у порівнянні з попереднім законодавством майже втричі зменшена кількість видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню.

Щодо порядку спрощення процедури ліцензування, то у розвиток вище згаданого закону Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020, затверджене Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності.38

Основною метою змін в законодавстві, щодо порядку спрощення процедури ліцензування підприємницької діяльності є:

По-перше це встановлення вичерпного переліку органів, які в межах своєї компетенції видають ліцензії на провадження певних видів підприємницької діяльності. В даному разі вимагається від органів, які видають ліцензії не перевищувати повноваженя на види діяльності, обмеження, яких не передбачено ст.4 закону “Про підприємництво”.

По-друге передбачено чіткий порядок видачі, переоформлення, зупинення, поновлення та анулювання дії ліцензії. Наприклад, для зупинення дії ліцензії передбачено тільки дві підстави: порушення ліцензійних умов і невиконання у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, що видав ліцензію. Щодо анулювання ліцензії, то воно можливе тільки у разі виявлення недостовірних відомостей в заяві і документах, передачі ліцензії іншій особі, повторного або грубого порушення ліцензійних умов.

По-третє законодавство робить акцент на відповідальності органу, який видає ліцензії за недотримання порядку їх видачі, а також за достовірність і повноту інформації при видачі ліцензії і відомостей про відповідних суб‘єктів підприємницької діяльності.

Таким чином зміни в діючому законодавстві по спрощенню процедури ліцензування для розвитку підприємницької діяльності можна в цілому оцінити як позитивні. Але воно має і певні недоліки. Так п. 7 Положення “Про порядок ліцензування підприємницької діяльності “ затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020 передбачає, що термін дії ліцензії не може бути менше ніж три роки, але цей термін встановлюється органом, що видає ліцензію. Тобто умови щодо терміну дії ліцензії диктує чиновник, а бажання суб‘єкта підприємницької діяльності при цьому не враховується. Що з цього випливає здогадатися не важко, а встановлення терміну дії ліцензії у судовому порядку неможливо.

Згідно п.8 Положення продовження дії ліцензії проводиться у порядку встановленому для її отримання. Необхідно знову до заяви збирати ті ж самі документи. А навіщо це робити, коли згідно п.4 цього Положення при отримані ліцензії всі подані документи заявником формуються в окрему справу. Достатньо було подати заяву про продовження дії ліцензії та сплатити збір, тому що вид діяльності не змінюється, а тільки продовжується термін дії ліцензії.

Було б доречним в законодавстві прописати і таку імперативну норму: “що органи, які видають ліцензії на здійснення окремих видів підприємницької діяльності передбачені законодавством, не можуть ставити як умову видачі ліцензій відрахування на користь будь-яких бюджетних установ, підприємств, організацій, позабюджетних фондів чи окремих осіб. Але відсутність такої норми в законодавстві в деякій мірі компенсується аналогічною, яка передбачена п. 11 указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 22.05.1995 р.39

3.3.           Скорочення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню.

Указом Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” одним із заходів по дерегулюванню підприємництва, передбачено скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню.

23 березня 1996 року був прийнятий закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.40 Закон зобов‘язує суб‘єктів підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів), які займаються діяльністю з роздрібної торгівлі на території України, з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами в іноземній валюті, кредитними картками, надання послуг у сфері ігорного бізнесу, одержати патент).

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке посвідчує право суб‘єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися вище згаданими видами підприємницької діяльності. Але він не засвідчує право суб‘єкта на інтелектуальну власність.

Виходячи із змісту закону можна прийти до висновку, що головними чинниками, які впливають на розвиток підприємництва при здійсненні патентування є ті, які регулюють порядок придбання патенту, кількість видів діяльності, що підлягають патентуванню, вартість і порядок сплати за патент, межі втручання контролюючих органів при здійсненні контролю за дотриманням законодавства про патентування.

Як свідчить практика з часу прийняття закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” мали місце чисельні порушення, як з боку суб‘єктів підприємницької діяльності так і з боку контролюючих органів при здійсненні контролю за його додержанням.

Це в першу чергу пов‘язано з тим, що придбання торгового патенту є авансова оплата податку на прибуток. Стаття 9 згаданого закону дає пряму вказівку на те, що нарахований до сплати податок на прибуток суб‘єкта підприємницької діяльності або структурного підрозділу, одержаний від здійснення операцій, які підлягають патентуванню, зменшується на суму вартості торгового патенту. Тому порушення з боку підприємців головним чином можна пояснити ухиленням від придбання патенту або зменшення його вартості, а державних контролюючих органів, якомога більше залучити коштів до бюджетів від їх реалізації. Це в свою чергу також стало одним з стримуючих факторів у розвитку підприємницької діяльності і негативно вплинуло на надходження коштів до бюджетів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16