Реферат: НБУ-финансовый агент правительства
Однією з причин такого розходження думок фактично є «поглинання» компетенцією функцій, оскільки перша категорія більш загальна, ніж друга. У науці державного управління доведено, що процес управління має функціональну структуру, тобто функції — це суттєві складові змісту діяльності органів держави у сфері управління. Критерієм же диференціації функції виступають цілі та завдання, що стоять перед органом держави. Вони становлять зміст функцій і є первинними утвореннями щодо них.
В свою чергу, розглядаючи компетенцію цих органів, слід підкреслити, що її складовими є й предмети ведення, тобто ті самі завдання, які стоять перед ними і які вони покликані розв’язувати у своїй діяльності. Отже, тут має місце певний збіг цих категорій. І точкою зіткнення як для компетенції, так і для функцій є завдання органу. Виконання завдання у встановленому законом порядку і є виконанням обов'язків державного органу, що випливають з його компетенції. Тому завдання багатьох положень про органи держави, по суті, збігаються з їхніми обов'язками.
Стосовно прав органу, котрі водночас з його обов'язками входять до складу компетенції, то саме вони виступають засобом забезпечення його функцій. Необхідно мати на увазі, що сполучення «завдання і функції» значною мірою тавтологічне, оскільки важко ідентифікувати якусь конкретну функцію, не вказавши її призначення, тобто не визначивши відповідне завдання.
У питанні співвідношення функцій і компетенції органу можна дотримуватися точки зору В. Б. Авер'янова: компетенція відображає (але не включає в себе) функції шляхом закріплення у відповідному правовому акті завдань органу, а також його повноважень, спрямованих на досягнення цих завдань. Іншими словами, компетенція є не що інше, як юридичне відображення функцій органу.
Отже, функції— це основні напрями діяльності органів управління, їх змістовні характеристики.
Доречно підкреслити, що функції Національного банку України дуже близькі до функцій будь-якої моделі центрального банку у зарубіжних країнах. У літературі висловлено точку зору про те, що робота багатьох світових центральних банків будується на основі моделі банку Англії. Але, слід погодитись з іншою думкою про те, що державні банки несуть більш-менш однакову функціональну навантаженість, тому що у всіх країнах світу державні інтереси однакові.
На думку В. Полякова і Л. Московкіної, функції центральних банків можуть бути класифіковані на основні, без яких неможливе виконання головного завдання центрального банку — збереження стабільності національної грошової одиниці, та додаткові, що забезпечують вирішення цього завдання.
Функції Національного банку України можуть бути як внутрішніми, що здійснюються в межах України, так і зовнішніми у разі представлення інтересів України і Національного банку у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.
Аналізуючи зміст Конституції України та Закону України «Про Національний банк України», можна запропонувати таку систему основних функцій Національного банку:
1) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
2) визначення та проведення грошово-кредитної політики;
3) банківського регулювання та нагляду;
4) емісії грошей та організації їх обігу;
5) валютного регулювання і валютного контролю;
6) зовнішньоекономічна;
7) банківського обслуговування;
8) інші функції, покладені на Національний банк законодавчими актами.
Функція банківського обслуговування передбачає здійснення Національним банком банківських операцій при обслуговуванні клієнтів.
В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду.
НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в Україні з метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету поступово запроваджується казначейська система касового виконання бюджету. Вона передбачає консолідацію рахунків органів Державного казначейства в НБУ. У перспективі Казначейство, враховуючи світовий досвід, передбачає розміщення тимчасово вільних бюджетних коштів на депозитних рахунках у комерційних банках.
НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує операції банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.
НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій.
НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.
1.2. Обслуговування внутрішнього державного боргу
За джерелами залучення коштів державний борг будь-якої країни поділяється на внутрішній та зовнішній. До складу державного внутрішнього боргу входять позики уряду України і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку), для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.
Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду України. До цих зобов'язань належать випущені державні цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, одержані ним кредити, а також частина боргових зобов'язань Союзу РСР, які взяла на себе Україна.
За чинним законодавством України боргові зобов'язання уряду, що оформлені державними цінними паперами, виступають у вигляді облігацій і казначейських зобов'язань України. Такі цінні папери можуть мати короткостроковий — до 1 року, середньостроковий — від 1 до 5 років і довгостроковий — 5 і більше років терміни погашення.
Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» казначейські зобов'язання — цінні папери на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Казначейські зобов'язання нині в Україні не випускаються, їхні функції у частині фінансування дефіциту державного бюджету значною мірою реалізуються через емісію облігацій внутрішньої державної позики (далі — облігації), випуск яких здійснюється з 1995 р.
Співвідношення між обсягами дефіциту державного бюджету України та коштів, залучених за рахунок випуску облігацій, зображено на рис. 1.1. На рисунку показники за 1998 — 1999 роки відображають обсяги дефіциту державного бюджету, визначеного законодавством України, а обсяги залучення коштів представлені на рівні фактичного їх надходження до державного бюджету. За 2000 р. ці показники представлені відповідно до обсягів, визначених Законом України «Про державний бюджет на 2000 рік».
Рис. 1.1. Динаміка зростання дефіциту державного бюджету України та обсягів коштів, залучених за рахунок випуску облігацій у 1998—2000 рр., тис. грн.
Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами випуску. Облігації випускаються процентними та дисконтними й добровільно розміщуються серед фізичних та юридичних осіб. Вони також можуть бути в документарній або бездокументарній формі.
Облігації в документарній формі випускаються у вигляді сертифікатів грошових документів із додержанням вимог до технології їх виготовлення, що засвідчують майнові права власників, визначені умовами випуску облігацій. Реалізація майнових прав власником можлива тільки у разі подання цього грошового документа.
Сертифікати облігацій внутрішньої позики у документарній формі повинні мати відповідні ступені захисту від підроблення і містити такі обов'язкові реквізити:
- назву цінного паперу;
- назву емітента;
- номінальну вартість;
- термін погашення;
- розмір і терміни виплати процентів;
- місце і дату випуску;
- серію та номер облігації;
- підпис керівника органу, що виконує функції емітента, та відбиток печатки цього органу.
До сертифікатів процентних облігацій внутрішньої позики додається купонний лист.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30