Зовнішня і міжнародна торговельна політика
p align="left">• іншою проблемою є функціонування системи ГАТТ.Переговори повинні були привести у відповідність організаційну основу ГАТТ зі зростаючою роллю в міжнародній торгівлі. Як розвинені капіталістичні країни, так і більшість країн, що розвиваються, вважають за необхідне зміцнення ГАТТ як міжнародної організації й підвищення ефективності її діяльності шляхом посилення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Також стояло питання обговорити забезпечення спостереження з боку ГАТТ за торговою політикою і практикою країн, що беруть участь у ній, і впливом торгової політики і практики на функціонування багатобічної торгової системи, підвищення загальної ефективності і поліпшення процесу прийняття рішень у ГАТТ, зокрема, шляхом більш активного залучення до його роботи міністрів, зміцнення зв'язку ГАТТ із міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Зміцнення організаційного механізму ГАТТ сприяє також внесення в програму ГАТТ пропозиції про удосконалювання й посилення правил і процедур врегулювання суперечок.
До "старих" проблем можна віднести в основному ті, котрі зв'язані з питаннями, що стосуються розвинених і країн, що розвиваються, а також протиріч, зв'язаних із правовим статусом:
• рівень митно-тарифного обкладання: незважаючи на те, що середньозважена ставка імпортного митного тарифу розвинених країн склала 5%, середні показники далеко не повно відбивали реальну ситуацію. У Японії і США на ставки митного тарифу, що перевищували 10 %, приходилося відповідно 17,1 і 16,0% загальної кількості тарифних позицій. Причому велика частина високих ставок застосовувалася у відношенні імпорту продовольства, текстилю й одягу, тобто основних експортних статей країн, що розвиваються. Важливою проблемою була низька частка "зв'язаних" (тобто не змінюваних у велику сторону) тарифів. У розвинених країн це стосувалося в основному сільськогосподарської продукції, а в країн, що розвиваються - товарів усіх категорій, що давало можливість в однобічному порядку підвищувати рівень митного обкладання, погіршуючи умови доступу на свої ринки. 7
• торгівля сільськогосподарською продукцією: цей сектор торгівлі був фактично виведений зі сфери регулювання ГАТТ під приводом "особливої соціальної значимості" і "забезпечення продовольчої безпеки", що дозволило вводити кількісні обмеження на сільськогосподарську продукцію. Подібні однобічні права служили постійним джерелом конфліктів з іншими країнами, позбавленими такого права, у тому числі і з конкурентноздатними виробниками сільськогосподарської продукції.
• також, проблемою країн, що розвиваються, можна назвати світову торгівлю текстилем і одягом, у якій вони мають порівняльну перевагу. На початку 60-х років ними була прийнята довгострокова угода, що переросла в багатосторонню угоду по текстилю, у відповідності, з якою розвинені країни установлювали тверді імпортні квоти на текстильну продукцію ( що приходилися в основному на країни, що розвиваються), при підвищенні яких увіз товарів просто заборонявся.
• процедура введення захисних мір: теоретично країни-члени ГАТТ мають право вводити імпортні обмеження, якщо несподіване збільшення імпорту створює погрозу "збитку" національній економіці. Але введення таких обмежень обумовлено цілим рядом умов (збільшенні імпорту інших товарів з метою збереження колишнього обсягу товарів), а також повинно здійснюватися на основі найбільшого сприяння. У дійсності ж подібні обмеження було потрібно вводити лише у відношенні однієї чи декількох країн.
• ставши авторитетною міжнародною організацією, що нараховувала в той час більш 115 країн, на частку яких приходилося понад 90%обсягу світової торгівлі, юридичне ГАТТ протягом чотирьох десятиліть існувала як угода невеликої групи країн на основі Протоколу про тимчасове застосування, що діє до вступу МТО в силу. Постійні розбіжності викликав і сам Протокол, оскільки країни-засновники ГАТТ одержали право застосування нетарифних мір в "тій мірі, у якій це не суперечить існуючому законодавству".
• угоди, створені в ході "токійського раунду", створили наступну проблему: до цих угод приєдналися лише країни, що вважали це для себе необхідним, у результаті, чого однорідна до того (у змісті обсягу взаємних прав і обов'язків) система ГАТТ виявилася "розмитою".7
Всі укладені угоди умовно можна розділити на два великих блоки: угоди про доступ на ринки й угоди й домовленості по інституційних питаннях, тобто по нових механізмах міжнародної торгової системи.
Питання доступу на ринки:
• крім зниження мита 2/5 імпортованої продукції, до якої можна, віднести медикаменти, медичне устаткування, меблі, будівельне й сільськогосподарське устаткування, іграшки, пиво, папір, буде зовсім звільнено від мита;
• було вирішено знизити до 2005 року більшість квот і тарифів на текстильну продукцію й одяг, що відкриє ринок експорту країнам, що розвиваються;
• також було досягнуто згоди щодо послуг, експорт яких за останні 18 місяців досяг 1 мільярда доларів: була прийнята угода по торгівлі послугами;
• по захисту прав інтелектуальної власності було прийняте наступне: авторське право буде зберігатися потяг 50 років, патенти - 20 років. Крім того, країни-члени повинні передбачити у своєму законодавстві карне покарання чи великі штрафи за навмисне підроблення торгових знаків. Це покладе кінець безконтрольному використанню відкриттів іншими людьми.
• усі нетарифні міри, що обмежують доступ сільськогосподарської продукції на внутрішні ринки, підлягають "тарифікації", після чого рівень захисту підлягає зниженню в середньому на 36% протягом шести років. При цьому мінімальне зниження по позиціях повинне складати 15%. Усі ставки митних тарифів на сільськогосподарську продукцію оголошуються незмінними в однобічному порядку. Міри національної політики по підтримці сільськогосподарського виробництва, що роблять негативний вплив на торгівлю, повинні бути скорочені за спеціальною методикою на 20%.
Поліпшення умов доступу на ринки недостатня умова для стійкого росту міжнародної торгівлі і світової економіки в цілому. Важливим елементом є передбачуваність торгове - політичних режимів держав у відношенні імпорту товарів і послуг. Тому другий блок, що гарантує стабільність договірно-правової основи міжнародної торгівлі, грає усе велику роль.
До нього можна віднести Всесвітню Торгову Організацію (ВТО). Це нова договірно-правова система регулювання торгових відносин, що буде, містити в собі відновлення ГАТТ, ГАТС і всі інші угоди, укладені в ході цього раунду переговорів. До складу ВТО будуть входити так називані механізм оглядів торгової політики і механізм розв'язання суперечок. ВТО одержала повний правовий статус міжнародної організації. Членом ВТО може стати країна, що приєдналася до "уругвайського раунду".
Всесвітня торгова організація (ВТО) почала свою діяльність з 1 січня 1995 року. Секретаріат ВТО знаходиться в Женеві (Швейцарія). Всесвітня торгова організація покликана регулювати торгово-політичні відносини учасників організації в сфері міжнародної торгівлі на основі пакета угод так званого Уругвайського раунду багатобічних торгових переговорів (1986-1994р.). 3
Угода про заснування Всесвітньої торгової організації передбачає створення постійно діючого форуму держав-членів для врегулювання проблем, які роблять вплив на їх багатобічні торгові відносини, а також для здійснення контролю над реалізацією угод І домовленостей Уругвайського раунду. ВТО функціонує багато в чому також, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торгових угод і має набагато великі повноваження в зв'язку з удосконаленням ряду процедур прийняття рішень. Головною задачею ВТО є лібералізація світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, а також усуненні різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень і інших перешкод у міжнародному обміні товарами і послугами. Основними принципами і правилами ГАТТ/ВТО, є:
1. надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на не дискримінаційній основі;
2. взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;
3. регулювання торгівлі переважно тарифними методами;
4. відмовлення від використання кількісних обмежень;
5. транспарентність торгової політики;
6. розв'язання торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів і т.д.
Усі країни-члени Всесвітньої торгової організації приймають зобов'язання по виконанню близько двадцяти основних угод і юридичних інструментів, об'єднаних терміном "багатосторонні торгові угоди" (БТУ). Таким чином, ВТО являє собою своєрідний багатобічний контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами і послугами.
Пакет угод Уругвайського раунду поєднує приблизно 50 багатосторонніх угод і інших правових документів, основними з яких, є Угода про заснування ВТО і укладені БТУ:
І. Багатосторонні угоди по торгівлі товарами:
- Генеральне угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);
- Угода по сільському господарству;
- Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних заходів;
- Угода по текстильних виробах і одягу;
- Угода по технічних бар'єрах у торгівлі;
- Угода по інвестиційних мірах, зв'язаним з торгівлею (Трімс);
- Угода по застосуванню Статті VI ГАТТ-94 (Антидемпінгові процедури);
- Угода по застосуванню Статті VII ГАТТ-94 (Оцінка митної вартості товарів);
