Вихід компанії на зовнішній ринок
p align="left">Кредит з опціоном (право вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстроченням платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження - договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті у процесі виконання угоди.
Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди.
На сучасному етапі застосовують: валютні застереження; товарні-цінові застереження.
Валютне застереження - це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо-пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).
В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовується багатовалютні (мультивалютні) застереження.
До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за умови зростання ціноутворювальних складових; індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту угоди.
Існують комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів: якщо товарні ціни та курси валюти застереження змінюються в одному напрямі, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення; якщо напрями динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.
Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту - запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торговельної палати (Париж).
Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків: безпосередній (повний розрахунок - повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця; розрахунок у кредит (з відстроченням) - надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).
Загальновідомо, що близько 80% зовнішньоекономічних операцій припадає на здійснення торговельних операцій. Економічну сутність торгівлі визначають. по-перше, як перерозподіл результатів людської праці від однієї стадії виробництва до іншої, і, по-друге, як передачу товарів від виробників споживачам. Торговельні операції здійснюються з різними цілями, що обумовлює їх розмаїття в зовнішньоекономічній діяльності.
Міжнародні постачання готової продукції є найбільш поширеною формою торгівлі. її обсяг складає майже половину загального обсягу світової торгівлі. Характерною рисою такої торгівлі є постачання зібраної цілком продукції, готової до використання споживачами. Успішно застосовуються і такі форми, як торгівля виробами машинобудування в розібраному вигляді; торгівля товарами, що були у вжитку; продаж послуг, які підвищують конкурентоспроможність товару до необхідного рівня.
Під комплектним устаткуванням розуміють певний набір машин і механізмів, які у комплексі забезпечують повний технологічний цикл промислового виробництва. До середини 90-х років ця форма збуту продукції досягла приблизно 30% від загального обсягу торгівлі. Торгівля товарами у розібраному вигляді приваблива для експортерів тим, що, постачаючи вузли і деталі для складання машин у покупця, вони користуються такими перевагами:
- заощаджують на транспортних витратах, тому що транспортування готових виробів дорожче ніж транспортування вузлів і деталей вроздріб;
- заощаджують на митних витратах (мито на вивезення товарів у зібраному вигляді приблизно на 10-20% вище ніж на окремі вузли і деталі).
Проте цей вид торгівлі пов'язаний із рядом складностей технічного і комерційного плану. Конструкція машин і технологія їх виготовлення повинна забезпечувати повну взаємозамінність вузлі в і деталей, щоб виключити необхідність їх підгонки на місці складання, а також враховувати кваліфікацію спеціалістів-складальників і експлуатаційні умови фірм-користувачів. Цей вид торгівлі потребує суворого дотримання регулярності і комплектності постачань для забезпечення безперервного складального процесу.
Торгівля товаром, що був у вжитку (зокрема, обладнанням) являє собою постачання зношеного устаткування, і також є однією з форм реалізації продукції. Предметами такого постачання можуть бути літаки, автомашини, верстати, спеціальне технічне обладнання. Використання такого устаткування залишається протягом певного періоду часу економічно вигідним на дрібних підприємствах або в країнах, що розвиваються.
Специфіка торгівлі сировинними товарами полягає в укладенні великих обсягів угод та значній частці у відпускній ціні витрат на транспортування і збереження товару, у раптових і сильних коливаннях цін, викликаних не стільки виробничими витратами, скільки змінами попиту і пропозиції. Сировинні торговельні компанії спеціалізуються, як правило, на торгівлі одним або кількома видами товарів, сировини і діють переважно на ринках, де споживачі й продавці, через їх розрізненість, не мають можливості організувати власну мережу постачань необхідної сировини.
Зростання прямих продажів при збуті продукції обумовлене підвищенням технічного рівня і складності машин та устаткування, збільшенням частки унікального і комплектного устаткування. Прямий продаж припускає наявність безпосередніх контактів між виробником і кінцевими споживачами. Прямі контакти встановлюються на стадії проектування і розробки техніко-економічних параметрів товару з метою урахування вимог покупця.
2.2 Аналіз надійності партнерів по угоді
Перехід країни до ринку виявився значно складнішим та довшим ніж передбачалося, а результати гіршими ніж в багатьох інших державах ЦСЄ.
Водночас курс на європейську інтеграцію Болгарії схвалює більшість населення країни, хоча побоювання щодо його наслідків також є доволі значними, що пов'язане насамперед з високими рівнями конкуренції європейських компаній, можливим банкрутством болгарських підприємств та зростанням рівня безробіття.
Упродовж 1990-1997 рр. економіка країни реформувалася доволі повільно, що було пов'язано з відсутність цілісної програми розвитку та значними політичними коливаннями щодо подальшого вибору моделі трансформації свого господарства. 1997 рік можна вважати відправною точкою системних реформ болгарського уряду, якому передувало руйнівне падіння ВВП у 1996 р. (-10,9%) та 1997 р. (-6,9%), гіпервисокий рівень інфляції, відповідно, 123% та 1082%, значний бюджетний дефіцит - 10,4% та -2,1%, а також дефіцит платіжного балансу. Доволі низьким порівняно з іншими країнами ЦСЄ виглядав рівень залучених прямих іноземних інвестицій. Системне реформування, яке розпочалося у 1997 році зводилося до чотирьох основних заходів:
- приватизація та ліквідація державних підприємств;
- лібералізація політики в галузі сільського господарства, включаючи створення умов для ринку землі;
- реформування державних програм соціального страхування;
- реформи, що спрямовані на посилення контролю за дотриманням угод; розвиток виконавчої дисципліни.
У вересні 1998 року МВФ створив довготерміновий пільговий фонд (Exended Fund Facility), який виділив загальні кредити на суму 900 млн. дол. для підтримки реформ в Болгарії. Жорстка економічна політика упродовж двох років, максимальне стимулювання малого та середнього бізнесу дала позитивні результати у наступний період. Вже у 1998 році спостерігався позитивний приріст ВВП (+3,5%), але у 1998-му він трохи уповільнився (+2,4%), проте вже у 2000-му досяг 5,8% та 4,5% у 2001 р., коли його абсолютні обсяги сягнули 12,7 млрд. дол. Зменшився бюджетний дефіцит (до 12% у 1998 р.), а рівень інфляції у 1999-му році вже не перевищував 0,7%, щоправда у наступний період уряду не вдалося приборкати інфляцію і вже у 1999 році вона зросла та досягла рівня десяти процентів.
Негативним наслідком реалізації «монетарних» підходів є доволі високий рівень безробіття в країні. У 90-ті роки чітко прослідковувалася його позитивна динаміка (1990 - 1,8%, 1995 - 11,1%, 2000 - 17,9%). Такій ситуації на ринку робочої сили немалою мірою сприяла доволі архаїчна структура зайнятості за якою майже 26% сукупної робочої сили припадало на сільське господарство, 31% на промисловість і 43% на сферу послуг (1998). Подальші реформи скоректували цей стан, проте навіть і зараз в аграрному секторі національної економіки створюється 12,5% болгарського ВВП і зайнято близько 10,7% трудових ресурсів (2002).
Основними сферами сучасного господарства країни є машинобудування та металообробка, харчова та хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, чорна та кольорова (передусім мідна) промисловість, виробництво ядерного палива. В аграрному секторі домінує вирощування овочів, фруктів, тютюну, пшениці, соняшнику, винограду та виробництво вина; у тваринництві представлені практично всі галузі з домінуванням вівчарства та великої рогатої худоби.
