Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

p align="left">Обласна об'єднана телерадіо редакція словацьких передач разом з студією "Кошіце" Словацького телебачення, Національно-етнічною редакцією Словацького радіо з м. Пряшева представляли на міжнародному фестивалі "Мій рідний край" відео- та радіопередачі, які показали життя словацької національної меншини у Закарпатті.

В галузі культури словацької національної меншини також відбулися позитивні зрушення: активно розвивається народне самодіяльне мистецтво, а також народне декоративно-прикладне мистецтво, співацько-танцювальні ансамблі. Щорічно "Матіца Словацька" та інші словацькі культурно-освітні організації в співпраці із Закарпатським обласним управлінням культури проводять дні словацької култури під назвою "Slovenska veselica", а в співпраці з Середнянською дитячою школою мистецтв проводяться конкурси народної пісні "Zlaty slavik", де приймають участь співацько-танцювальні ансамблі з різних населених пунктів компактного проживання словацької національної меншини [68.-С.115-116].

Культурно-національні організації словаків зіграли активну роль у відроджені словацького шкільництва в області. З 1991 р. в населених пунктах, де компактно мешкають словаки, - в Тур'ї Реметах, Середньому, Глибокому, Великому Березному, Довгому та в кількох школах Ужгорода було запроваджено факультативне вивчення словацької мови. Найбільш інтенсивно впроваджується викладання словацькою мовою в середній школі с. Сторожниця [25.-С.207]. У 1994 р. в Ужгородському університеті було створено словацьке відділення, а потім на його базі сформувалася кафедра словацької філології УжНУ. Допомогу в підготовці національних кадрів надає СР, де здобувають вищу освіту понад 50 представників словацької національності із Закарпаття. На мовних курсах у СР кожен рік підвищують свій рівень знань 25 вчителів і студентів.

Після революції 1989 р. відбулися бурхливі і суперечливі процеси всередині україномовного населення Словаччини. Раніше - в другій половині XX століття цілісна, визнана державою як єдина українська національна меншина розпалася на дві частини - українську та русинську [2; 6-8]. При цьому, кожна із груп почала ідентифікувати себе суттєво відмінною від іншої [2; 8; 20; 22; 42; 73.]. Культурно-національна організація української меншини - Культурна спілка українських трудящих (КСУТ) ЧССР на межі 1989-1990 pp. розкололася і на початку 1990 р. частина колишніх її членів заснувала Союз русинів-українців Чехословаччини (СРУЧ), зараз - Союз русинів-українців Словаччини (СРУС), зберігши до теперішнього часу в основному проукраїнський характер цієї організації [28.-С.36-37]. У відповідь русинська течія створила в березні 1990 р. нове культурно-національне товариство - Русинська Оброда.

Таким чином, українськомовне населення Словаччини, сконцентроване в основному на Пряшівщині - у північно-східній частині країни, в 1990 р. розкололося і етнополітично, і організаційно. Лідери українофільського крила меншини в Словаччині визнають правомірність існування т.зв. культурного русинства, як регіонально-історично обумовленої особливості автохтонного українського населення. Але т. зв. політичний русинізм вважають загрозою для української спільноти в СР, котра може привести до втрати нею національної ідентичності та етнічної спорідненості з українським народом. Лідери словацького русинізму, навпаки, підкреслюють, що русини не є частиною українського народу, а самостійним етносом (чи й народом) Центрально-Східної Європи. Слід підкреслити, що дані антагоністичні погляди притаманні в основному керівній верхівці культурно-національних товариств і частині національної інтелігенції, а серед рядової маси етнічної спільноти вони проявляються лише на рівні буденної само ідентифікації. Такі протилежні підходи верхівки українофільської та русинофільської течій в СР, однак, не дають можливість двом групам українців у Словаччині конструктивно співпрацювати для збереження і розвитку національної самобутності етносу. Періодичне загострення протистояння лідерів двох течій має не завжди сприятливий вплив навіть на міждержавні українсько-словацькі відносини.(Див дод.5)

Згідно з даними перепису населення 2001 p., в Словаччині мешкало 24201 русин (0,5% населення) та 10814 українців (0,2% населення). У 1991 р. чисельність русинів у СР складала 17197 чол. (0,33%), а українців - 13291 чол. (0,25%). При цьому, згідно з даними перепису 2001 p., 80% українців та 90% русинів Словаччини проживають на території Східної Словаччини - в Пряшівському і Кошицькому краї. Тут сконцентровані і їх основні культурно-національні інституції: товариства СРУС -в м. Пряшеві, Русинська Оброда - в м. Медзілаборце.

Розщеплення української національної меншини, поява в 1990-ті роки "політичного русинізму" як у Східній Словаччині, так і в межуючій з нею Закарпатській області України суттєво ускладнили міждержавну українсько-словацьку взаємодію щодо гарантії прав національних меншин. Взаємне співробітництво у сфері гарантії прав етнічно споріднених материнським українському і словацькому народам меншин було передбачене спеціальною статтею базового договору про співробітництво і добросусідство між Україною та СР (1993 p.). Механізмом такої взаємодії є двостороння українсько-словацька комісія з питань національних меншин, освіти і культури, її основні завдання визначені Положення про створення української частини цієї комісії, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №212 від 25 березня 1995 p., і передбачають, зокрема, організацію роботи, пов'язаної з розробленням та реалізацією комплексних заходів щодо співробітництва між Україною та СР в забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, сприяння створенню необхідних соціально-економічних та інших умов для збереження і розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності словацької національної меншини в Україні та української національної меншини в СР [73.-С.86-100].

На першому засіданні Комісії, яке відбулося в Києві 8-9 лютого 1995 p., було констатовано, що в Україні та СР в цілому забезпечено необхідні умови для задоволення культурно-освітніх потреб осіб, які належать до словацької національної меншини на українській території та української національної меншини в Словаччині. Українська сторона поінформувала, що в місцях компактного проживання словаків у Закарпатській області навчання в початкових класах ведеться словацькою мовою, запроваджено факультативне вивчення цієї мови та історії Словаччини в ряді загальноосвітніх шкіл. В Ужгородському державному університеті створено відділення словацької мови та літератури. У книжковому видавництві "Карпати" функціонує редакція словацьких видань. Газета "Вісті Ужгородщини" регулярно друкує спеціальну сторінку "Словацький кур'єр". На цьому ж засіданні засіданні Комісії українська сторона висловила стурбованість у зв'язку з тим, що "останнім часом у середовищі словацьких українців посилилася тенденція до штучного поділу на русинів-українців та "власне русинів", як представників "окремого слов'янського народу"... На території Словаччини відбуваються зібрання прихильників "політичного русинства", в т.ч. й громадян України, під час яких виголошуються сепаратистські заклики, спрямовані на порушення територіальної цілісності не лише України, а й Словаччини, деяких інших європейських держав"[73.-С86-100].

Словацькою стороною, згідно з текстом Протоколу першого засідання Комісії, "було взято до відома стурбованість Української Сторони". Вперше була викладена офіційна позиція СР з цього питання: "Вона полягає в тому, що етнокультурні аспекти життя української громади в Словаччині повинні розв'язуватися на основі чинного законодавства, спираючись на демократичні засади. Водночас політичні вимоги прибічників "політичного русинства", що можуть призвести до загострення громадянського протистояння в українській громаді Словаччини, негативно позначитися на словацько-українських відносинах, не сприймаються найвищими державними чинниками Словацької Республіки" [73.-С.93]. Було погоджено, що з цих питань сторони покращать взаємне інформування та проведуть, у випадку необхідності, консультації з метою протидії небажаним ускладненням, вироблення єдиних поглядів і позицій.

На жаль, "єдиних поглядів і позицій" щодо т. в. "русинського питання" в українсько-словацьких міждержавних відносинах надалі так і не було досягнуто, що мало деякий негативний вплив на загальний стан і динаміку насамперед політичного двостороннього співробітництва. Як вважає О. Дулеба, попри офіційні заяви чільних державно-політичних діячів України і СР, що в стосунках обох країн нема спірних проблем, в українсько-словацьких відносинах 1990-х років, принаймні, декілька разів саме з "русинського питання" виникла напруга, чи, як пише словацький політолог - "іскрило". О. Дулеба пояснює небезпідставні претензії України щодо більш-менш позитивного ставлення державних органів СР до розвитку русинського руху в Словаччині декількома чинниками. Внутрішнім українським етнополітичним - стурбованістю Києва з появи на початку 1990-х років автономістських і сепаратистських гасел "політичного русинства" в прикордонному із СР Закарпатті. Другим - зовнішнім фактором занепокоєння для України О. Дулеба вважає прихильне ставлення Росії до русинства. Правда, словацький вчений вказує, що підхід СР до русинської проблеми як деструктивний фактор в українсько-словацьких стосунках був актуальним лише впродовж 1993-1994 pp. Надалі нібито пронаціоналістський уряд В. Мечіара (1994-1998 р.) припинив державну підтримку будь-якої національної меншини в СР [80.-С.67]. Але О. Дулеба суперечить сам собі, жали в 2001 р. на міжнародній конференції знову йменував "русинське питання" серед "неофіційних" проблем сучасних українсько-словацьких відносин. Під неофіційними розуміються проблеми двосторонніх стосунків, які тривало вчуються, а, значить, не обговорюються і не вирішуються [80.-С98-110].

Аналіз протоколів подальших засідань Комісії другої половини 1990-х років засвідчує, що обговорення "русинського питання" обидві сторони намагалися уникнути. Такий підхід, на наш погляд, був свідомим, позаяк позиції обох сторін не зблизилися і не було сенсу непродуктивно і безрезультатно дискутувати на такій основі. Умисне вилучення "русинської проблеми" з кола обговорюваних на засіданнях питань мало водночас декілька серйозних позитивів. По-перше, це дозволило Комісії сконцентруватися на вирішення конкретних питань освітнього і культурно-національного розвитку словацької меншини в Україні та русинів і українців у Словаччині. По-друге, на певний час вдалося уникнути деструктивного впливу "русинського питання" на загальний клімат українсько-словацьких міждержавних відносин. По-третє, через серйозні проблеми офіційних державних органів Словаччини з тенденціями до автономізму в середовищі майже 600-тисячсної угорської меншини на півдні країни, зблизилися українська та словацька державницькі позиції щодо непорушності територіальної цілісності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи незалежних держав. Тому в протоколах засідань Комісії другої половини 1990-х років послідовно фіксувалися вказані положення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17