Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

p align="left">Розділ 3. УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ЗВ'ЯЗКИ І ВЗАЄМОВПЛИВИ В ГУМАНІТАРНІЙ І КУЛЬТУРНО-ДУХОВНІЙ СФЕРАХ

Міждержавне співробітництво України і СР у сфері культури, науки, освіти і захисту прав національних меншин має визначальне значення для формування дієвих механізмів взаємозбагачення духовної культури двох близьких слов'янських народів, збереження культурно-національної самобутності словацької меншини в Україні та української і русинської в Словаччині, формування мультикультурного суспільства, наростання процесів взаємовпливу в сфері мистецтва і літератури та у всіх інших областях життєдіяльності. Становлення основ системи українсько-словацького культурно-духовного співробітництва впродовж 1990-х років відбувалося в загальному контексті розвитку як двосторонніх міждержавних взаємин, так і культурного будівництва і етнополітики в умовах незалежності України і Словаччини.

Особливістю культурно-духовних, наукових і міжетнічних зв'язків, однак, є їх багатовікове підґрунтя, глибші історичні корені і ширша масова участь творчих еліт і громадян у цьому виді українсько-словацького співробітництва. Позитивним моментом співпраці двох народів у сфері культури, науки, освіти і прав національних меншин є значно нижчий рівень можливого негативного впливу міжнародних і міждержавних відносин та деяких політико-ідейних чинників на взаємодію культур націй та етнічних груп. Разом з тим, пізнання культурних здобутків і традицій сусіднього народу, національних меншин взаємозближення культур надзвичайним чином сприяє формуванню клімату довіри і поваги в міждержавних відносинах.

Слід також підкреслити цивілізаційну ідентичність України і Словаччини, які з перших днів незалежності зголосилися до цінностей європейської цивілізації і європейської культури. Але, згідно із положеннями модерністської теорії "конфлікту цивілізацій", висунутої С. Гантінґтоном, Україна і Словаччина знаходяться на т. зв. цивілізаційному розлом, який проходить з півночі на південь від Скандинавії до Адріатики, зокрема, відокремлюючи греко-католицькі західноукраїнські землі від східноукраїнських - православних. Тому Західна Україна, як і Словаччина та інші держави Центрально-Східної Європи, належить за цією теорією до західної цивілізації. Сучасний американський дослідник вважає, що цій цивілізації в Європі протистоять православна і мусульманська цивілізації. В основу такого новітнього трьохмірного поділу Європи (а світу - на 8 цивілізацій) С. Гантінґтон поклав культурно-цивілізаційні відмінності. Песимістичними є прогнози американського вченого, щодо найбільшої імовірності виникнення конфліктів на межі стикування цивілізацій [77.-С.21,24].

Але реальна практика навіть українсько-словацького культурного співробітництва 1990-х років засвідчила, що попри гантінґтонівські нібито культурно-цивілізаційні відмінності відбувалося не дистанціювання, а культурне зближення двох народів. І далеко не за рахунок лише взаємодії "цивілізаційне близьких" західноукраїнських областей із Словаччино, а, навпаки, завдяки переважно співробітництву на міждержавному рівні.

3.1 Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв'язки

Як і вся система міждержавних відносин України Словаччини в 1990-ті роки, двохстороннє культурне співробітництво поступово позбулося заідеологізованої бази, характерної для попереднього комуністичного режиму. Культурні зв'язки при цьому не зазнали руйнації організаційних структур співпраці, характерної для деяких інших областей відносин. Тому вони еволюційне продовжувалися. Неминучим, все ж, виявився перехідний етап межі 1980-1990-х років у історії новітнього українсько-словацького культурного співробітництва.

Документ зазначений в збірнику документів “Україна на міжнародній арені”[75.-С.215], засвідчує, що ще в серпні 1989 р. було укладено Договір про співробітництво між Міністерством культури Української Радянської Соціалістичної Республіки і Міністерством культури Словацької Соціалістичної Республіки на 1989-1991 pp. Це - єдиний відомий нам конкретний українсько-словацький документ, підписаний у відповідності із міжурядовими домовленостями з травня1998 р.

У Статті 1 Договору традиційно для документів того періоду стверджувалося, що міністерства культури сприятимуть культурному співробітництву між Україною і Словаччиною, "спрямованому на залучення широких мас трудящих до досягнень культури”. Однак, наступні статті Договору були більш прагматичними і конкретними. Так, в Статті 2 визначалися по 14 закладів культури і мистецтва двох країн, між якими встановлювалося безпосереднє співробітництво. З-поміж них були наступні пари: Музей історії Києва - Музей історії Братислави; Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1944-1945 pp. - Музей Словацького національного повстання (м. Банська Бистриця); Державний академічний театр опери і балету їм. Т.Г. Шевченка - Опера Словацького національного театру; Дніпропетровський театр опери і балету - Театр Й.Г. Тайовського з Банської Бистриці; Державний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької зі Львова - Український національний театр з Пряшева та інші . Державна Республіканська бібліотека м. Київ була включена як у вказаний список - партнером Державної наукової бібліотеки з Пряшева, так, згідно із Статтею 6 щодо спільної бібліотечної діяльності, і партнером Бібліотеки Матиці Словенської (м. Мартин) [74.-С.219]

Міністерства культури України і Словаччини, як видно з тексту Договору від 21 серпня 1989 p., домовилися також про щорічний обмін двома тематичними виставками (Ст.З), співробітництво гастрольно-концертних організацій "Укрконцерту" і "Словаколконцерту" (Ст.4), обмін самодіяльними колективами, культосвітніми працівниками та інше (Ст.5). У сфері кінематографії, розглядалася можливість проведення кінофестивалів у годному із міст України і Словаччини, спільне виробництво кіно продукції тощо (Ст.7) .Загалом, українсько-словацький Договір про культурне співробітництво від 21 серпня 1989 р. був виваженим і не занадто заідеологізованим документом з конкретними практичними завданнями. Зроблений нами вище детальний виклад його змісту пояснюється тим, що основні положення вказаного Договору, як показує аналіз документу і надалі лягли в основу ряду двосторонніх українсько-словацьких документів 1990-х років про співробітництво у сфері культури.

Започатковані на базі положень Договору та існуючі з попереднього часу широкі безпосередні зв'язки між культурними установами України і Словаччини у більшості продовжувалися і на етапі незалежності двох держав. Це і є ще одним позитивом українсько-словацького культурного співробітництва. Безпосередні зв'язки творчих колективів, обміни, гастролі, стажування тощо мали місце постійно. Так, в 1988 р. в Україні на гастролях побували симфонічний оркестр Кошицької консерваторії, струнний квартет Словацької філармонії. Група українських артистів відвідала Пряшівський театр. Режисер із Словаччини І. Іванчо поставив у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі п'єсу словацького драматурга Я. Калоша "Дім для молодшого сина". Відбулися виставки творів закарпатських художників у м. Кошице, а східнословацьких -у м. Ужгород. У вересні 1988 р. широка культурна програма за участі словацьких митців була представлена на традиційних Днях Братислави в м. Київ. У 1989 р. в київському Державному музеї образотворчого мистецтва експонувалася виставка "Живопис і музика в творчості словацьких художників і музикантів", а в східнословацькому м. Требішов - виставка закарпатських художників. В 1990 р. в Києві працювала виставка творів О. Новаківського з колекції пряшівського професора М. Мушинки. Наступного року - на щорічному огляді "Маковицька струна - 91", присвяченому 750-річчю міста Бардейов, на запрошення Союзу русинів-українців - організатора фестивалю виступив вокальний ансамбль Львівського політехнічного інституту. Тернопільський театр ім. Т.Г. Шевченка виступив з виставами перед глядачами в м. Пряшів [21.-С.87]

Поступово формувалася міжнародно-правова основа українсько-словацького співробітництва в області культури. Невдовзі після усамостійнення України - уже на початку 1992 р. був підписаний перший двохсторонній документ у цій сфері - Протокол про культурне співробітництво між Міністерством культури України та Міністерством культури Словаччини.

Поштовхом до розробки нової комплексної договірної бази співробітництва України уже із незалежною Словаччиною в сфері культури став візит президента СР М. Ковача до Києва в червні 1993 p., підписання генерального українсько-словацького договору про співробітництво і добросусідські відносини та переговори словацької делегації з українською стороною про всі аспекти співпраці.

Спеціальна частина Договору про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Словацькою Республікою, укладеного в Києві 29 червня 1993 р. присвячена питанням українсько-словацького культурного співробітництва. Як зазначається у Статті 16, сторони розглядають розширення та поглиблення традиційних культурних зв'язків... як природну потребу своїх народів. Вони зміцнюватимуть і розвиватимуть співробітництво в галузі культури, науки, освіти та інформації." Держави зобов'язалися, що "сприятимуть розширенню обмінів між творчими колективами, діячами мистецтва, спеціалістами, установами культури та освіти на державному, регіональному та місцевому рівнях...”

Відразу ж після завершення візиту за результатами українсько-словацьких переговорів на найвищому рівні МЗС України направив центральним міністерствам і відомствам програму-інформацію з конкретними завданнями щодо реалізації досягнутих домовленостей. Міністерство культури України повинно було розробити подальший план співробітництва із Міністерством культури СР.[75.-С.215].

Управліннями Міністерства культури України восени 1993 р. знову подали пропозиції з основних напрямків співробітництва для включення до проекту українсько-словацького документу. 24 вересня 1993 р. Т. Бартакова направила підготовлений словацькою стороною проект Договору. Вона у власноручному короткому листі, відправленому факсом до управління з міжнародних зв'язків Мінкультури України, досить цікаво зауважила: "Дуже вибочаюся за тривале мовчання, але завжди було щось більш актуальне. Зараз актуальна Україна”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17