Україна і ядерна зброя
p align="left">по-четверте, Міжнародне Співтовариство впритул не бачить тих проблем, які реально постали у зв'язку з ядерним роззброєнням і не хоче їх обговорювати. А такі проблеми реально існують.Це проблема статусу стратегічних ядерних сил, розташованих на території України.
Де-факто на території України розташовані ядерні сили, які перевищують за своїми параметрами ядерні сили Франції та Англії разом. Ці сили ставлять Україну на 3-тє місце серед ядерних держав світу.
До січня 1994 року на території України перебувало 1652 ядерні боєголовки. З них 1240 базувалися на міжконтинентальних балістичних ракетах (СС-19С - 130 одиниць несуть 780 ядерних боєприпасів та СС-24С - 24 одиниці несуть 460 боєприпасів. На літаках стратегічної авіації - 412 боєприпасів.)
Постає питання - чиї ядерні ракети були розташовані на території України? Оскільки мова вже не йшла про стратегічні сили СНД, то приєднання України до Договору СТАРТ-1, Лісабонського протоколу (стаття 5 якого міцно зв'язує процес обмеження стратегічних озброєнь з ратифікацією договору про нерозповсюдження ядерних озброєнь в якості неядерної держави) - де-юре позбавляв Україну права яким-небудь чином впливати на ліквідацію ядерних сил на своїй території. У цьому випадку ядерна зброя фактично ставала власністю Росії. А за умов відсутності яких-небудь двосторонніх домовленостей між Україною та Росією з цього питання - будь-які дії Росії (в тому числі висадка військового десанту) були б сприйняті міжнародним співтовариством як законні й справедливі дії, спрямовані на захист безпеки ядерних об'єктів.
Намагання США й Росії підштовхнути Україну до підписання договору про нерозповсюдження ядерної зброї в ролі неядерної держави без відповідних попередніх двосторонніх домовленостей абсурдні за змістом, оскільки подібні дії цілковито ігнорують реальну ситуацію з ядерною зброєю, яка склалася після розвалу ядерної наддержави. Більше того, договір про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT), термін дії якого закінчується 1995 року, засвідчив свою малоефективність. Про що свідчать факти: Індія 1974 року здійснила вибух ядерного боєприпасу. Ізраїль, ПАР, Пакистан, за оцінками спеціалістів також фактично володіють ядерною зброєю. Ратифікація NPT Іраком не завадила йому розробляти власну військову ядерну програму. За останніми даними Північна Корея також володіє ядерними боєприпасами. Таким чином, успіх спроб розв'язати якісно нову проблему ядерної безпеки за допомогою застарілого механізму договору NPT - викликає поважні сумніви.
А за умов відсутності яких-небудь двосторонніх домовленостей між Україною та Росією з цього питання - будь-які дії Росії (в тому числі висадка військового десанту) були б сприйняті міжнародним співтовариством як законні й справедливі дії, спрямовані на захист безпеки ядерних об'єктів.
Намагання США й Росії підштовхнути Україну до підписання договору про нерозповсюдження ядерної зброї в ролі неядерної держави без відповідних попередніх двосторонніх домовленостей абсурдні за змістом, оскільки подібні дії цілковито ігнорують реальну ситуацію з ядерною зброєю, яка склалася після розвалу ядерної наддержави. Більше того, договір про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT), термін дії якого закінчується 1995 року, засвідчив свою малоефективність. Про що свідчать факти: Індія 1974 року здійснила вибух ядерного боєприпасу. Ізраїль, ПАР, Пакистан, за оцінками спеціалістів також фактично володіють ядерною зброєю. Ратифікація NPT Іраком не завадила йому розробляти власну військову ядерну програму. За останніми даними Північна Корея також володіє ядерними боєприпасами. Таким чином, успіх спроб розв'язати якісно нову проблему ядерної безпеки за допомогою застарілого механізму договору NPT - викликає поважні сумніви. Друга проблема ядерного роззброєння України пов'язана з економічними труднощами. Знищення ядерної зброї й виконання всіх умов договору СТАРТ-1 та NPT потребують великих грошей, яких в Україні нема. На створення ядерного потенціалу СРСР Україна виділяла від 15 до 17% валового національного продукту, а кожна розкомплектована ядерна боєголовка (за різними оцінками) може дати державному бюджету від 200 тисяч до 400 тисяч доларів.
