Проблеми соціальної диференціації населення в Україні та в світ
p align="left">Одним з важливих понять є „золотий мільярд”, тобто мільярд людей планети, які живуть у безпечних і заможних умовах розвинених демократій, поза впливом конфліктів і катаклізмів, які струшують „третій світ”, тобто решту країн планети. До цього „золотого мільярда”, крім членів НАТО, належать лише Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія і кілька дрібних європейських країн. Згідно з результатами досліджень ринків праці 48 країн Європи по 31 спеціальності найнижча заробітна плата на сьогоднішній день зареєстрована в Молдавії. Середня заробітна плата в Молдавії складає в середньому 0,2 євро на годину, причому різниця в оплаті праці керівництва і рядових співробітників досягає сотень разів. Найвища в Європі заробітна плата - близько 14 євро на годину - відмічена в Данії, яка і була прийнята за "точку відліку". У Молдавії заробітна плата в 70 разів менша, ніж в Данії. Для порівняння цей показник в сусідній Румунії і Україні складає, відповідно 20 і 30 разів.
У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.
У другій половині XX ст. середній рівень безробіття коливався в розвинутих країнах у широкому інтервалі. У США в 1960-х роках він становив 4%, у 1970-1980-х зріс до 6% і знову опустився до 5% у 1990-х роках. У країнах Західної Європи динаміка безробіття була іншою: його середній рівень від 3% у 1960-ті роки зріс до 8-10% у 1990-х роках.
У більшості країн Західної Європи існують щедрі програми для тих, хто не має роботи. Безробітні тривалий час можуть отримувати допомогу, величина якої нерідко перевищує 2/3 попереднього заробітку. Статистика свідчить, що країни з високими виплатами на безробіття мають здебільшого вищі його рівні.
В останній чверті XX ст. попит на некваліфікованих працівників знизився порівняно з попитом на складну кваліфіковану працю. Це відбулося насамперед внаслідок змін у техніці й технології, зокрема через комп'ютеризацію виробництва. В одних країнах, зокрема у США, ускладнення праці позначилося не стільки на рівні безробіття, скільки на зарплаті. Заробітна плата некваліфікованих працівників тут істотно знизилася щодо зарплати кваліфікованих. У країнах Західної Європи уряди створюють альтернативу роботі за низьку зарплату. Якщо заробітна плата некваліфікованих працівників знижується, значна частина їх розглядає допомогу з безробіття як кращий варіант. У результаті рівень безробіття підвищується.
У країнах, що розвиваються, безробіття і неповна зайнятість дуже значні. Багато експертів вважає, що рівень безробіття в цих країнах становить близько чверті робочої сили. Неповна зайнятість спостерігається тоді, коли працівники зайняті меншу кількість годин або робочих днів, ніж вони бажають, або ці працівники змушені працювати на таких робочих місцях, де не повністю використовують їхню кваліфікацію, тобто їхня праця менш продуктивна.
У більшості країн, що розвиваються, великих масштабів набрало приховане безробіття, передусім у сільському господарстві. В цих країнах затрати праці у цьому секторі настільки перевищують кількість капіталу та природних ресурсів, що значний відсоток праці мало сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Певна частка зайнятих хоча й має роботу, але їхній потенціал використовується не повністю.
Основними причинами величезних масштабів безробіття, неповної зайнятості робочої сили у країнах "третього світу" є, по-перше, високі темпи зростання населення. У 1980-х і 1990-х роках темп приросту населення у цих країнах становив 2,0-2,5%, що значно вище аналогічного показника для розвинутих країн (у середньому - 0,5%). У багатьох найбідніших країнах, які відчувають величезні труднощі в забезпеченні населення робочими місцями, темп приросту населення стабільно тримається на рівні 3%.
У країнах, що розвиваються, в останні десятиліття не спостерігалося ознак збільшення зайнятості на фоні швидкого зростання чисельності населення. У багатьох африканських країнах рівень офіційного безробіття перевищує 10 %, а у Нігерії - 50 %. У присахарських країнах показник міського безробіття піднявся з 10 % у середині 70-х років до майже 18 % на початок 90-х років. У латиноамериканських державах рівень безробіття коливається з 2,6 % у Мексиці до 22% на Трінідаді і Тобаго. В Азії показник безробіття нижчий, ніж у зазначених регіонах, але загальна чисельність безробітних величезна. Лише в Індії вона у 1990 р. становила 34 млн. чол.
По-друге, сільськогосподарський сектор, у якому в багатьох країнах, що розвиваються, зайнята більшість населення, зберігає відносно стабільні показники зайнятості або кількість зайнятих навіть зменшується. Водночас промисловість неспроможна поглинути приріст робочої сили. Оскільки частка промисловості в національній економіці багатьох країн, що розвиваються, коливається від 25 до 50%, то зайнятість у промисловості має зростати на 6-12% щорічно.
По-третє, у багатьох країнах, що розвиваються, дедалі ширше використовують капіталомісткі технології, які є трудоощадними, що збільшує масштаби безробіття. Навпаки, країни "третього світу" потребують технологій, які відповідають станові їхніх ресурсів (величезний надлишок некваліфікованої робочої сили і дуже обмежена кількість капітальних благ). Для цих країн придатні трудомісткі й капіталоощадні технології. Орієнтація на капіталомісткі технології зумовлена здебільшого намаганням наслідувати розвинуті країни, а також спотворенням відносних цін. У багатьох країнах, що розвиваються, курс національної валюти завищений, що здешевлює імпорт капітального устаткування. Водночас рівні заробітків у промисловості цих країн у декілька разів перевищують заробітки в сільському господарстві. Тому сільськогосподарський сектор прогресує повільно. Країни, що розвиваються, мають розробляти свої власні технології, що поглинатимуть надлишкову робочу силу. [5]
Висновок
В результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що внаслідок випереджаючих темпів економічних перетворень порівняно із соціальною сферою історичний процес майнового розшарування громадян набув прогресуючої динаміки на фоні низьких доходів більшої частини населення. Це призвело до критичної поляризації соціальних верств, збільшення масштабів бідності та знедоленості окремих груп. Чим складніше економічне становище суспільства тим глибша диференціацію його населення.
Диференціація - це розподіл суспільства на спільності, фрагментація людської життєдіяльності на безліч відносно обмежених культурних просторів, конкретних функцій і соціальних занять.
З економічної точки зору вона базується на соціальній нерівності громадян, неоднорідності населення. Така нерівність викликана різним соціальним статусом, який у свою чергу залежить від сфери діяльності, роду заняття, заробітної плати, точніше доходів, рівня життя та соціальної захищеності громадян.
Поряд з працюючими людьми виділяють безробітних, які можуть працювати, але, з незалежних від них причин, не працюють. І таких людей досить багато. Це є проблемою багатьох країн світу. Ця проблема виникає через перенаселення, незабезпеченість робочими місцями та інші причини і потребує вирішення та змін в політиці держави. Отже, вже населення поділене.
Серед працюючого населення теж немає однорідності. Хтось є власником, хтось найманим працівником, а хтось зайнятий в державному секторі. І в усіх цих людей різна заробітна плата. Від цього різні потреби і доходи. Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. І чим вищий цей показник, тим багатшою є людина. Але є і такі люди, в яких цей показник ледь перевищує (якщо взагалі перевищує) прожитковий мінімум. Таких людей відносять до категорії бідних. Бідність є однією з основних проблем людства, вирішення якої значно зменшить диференціацію населення в цілому. Цікаве про диференціацію доходів ще те, що вона спричиняє диференціацію освіти, тобто можливість здобуття кращої освіти вища у заможніших, медицини, харчування. А це все у свою чергу відображається на рівні життя населення.
Отож, населення розділяється за різними показниками та критеріями на політичні, соціально-демографічні групи громадян. І більшість найменш соціально захищеного населення (бідні, безробітні, інваліди, пенсіонери тощо) потребує захисту і підтримки держави. Вона (держава) своє втручання проявляє у соціальному захисті населення, тобто у ряді заходів, направлених на реалізацію прав громадян.
Оцінюючи всі вище згадані показники ,у висновку потрібно зазначити що соціальне становище в Україні та світі складне і потребує втручання держави. Ще одне важливе питання стосується заробітної плати. Її потрібно редагувати та нормалізувати. Те що мінімальна заробітна плата зростає - добре, але навіщо такі високі заробітні плати, наприклад, депутатам? На оплату праці в Україні за 4 роки держава виплатись одному депутатові 960 тис. грн., а оплата послуг депутатів всього скликання дорівнює оплаті послуг вісімнадцяти тисяч дев'ятсот українців. Тож часто диференціація породжується самою верхівкою влади, яка ж і має її регулювати.
Список використаної літератури
1. Архангельський Ю., Архангельська Ж. Бідність в Україні. Причини і способи подолання. // Віче. - 2001. - №11 - с.46-56.
2. Бабак І. Регіональна нерівність життя українського населення: соціальний вимір. // Психологія і суспільство: Український науково-економічний та соціально-психологічний часопис. - 2009.-№3 - с.116-122.
3. Бабак О.В. Диференціація доходів: основні підходи до вивчення в соціології // Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - с.7-15.
4. Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», 2010.
5. Козак В.В., Пайкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 406 с.
6. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640 с.
7. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія: В 3-х т. - К.: Академвидав, 2000. - Т.1. - 864 с.
8. Мочерний С.В., Устенко О.А. Основи економ теорії: Навч. посіб. - Тернопіль,«Астон». 2001. - 507 с.
9. Ніколенко Ю.В. та ін., Основи економ. теорії: Підручник у 2-х кн. - 2-ге вид. Перероб. і доп. - К.: Либідь, 1998. - Кн.2 - 272 с.
10. Сітнікова Н.П. Економічні передумови подолання бідності в Україні, як один з пріоритетів стратегії розвитку //Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2003.- № 12.- с. 10-15.
11. Тарасевич В.М. Економічна теорія. - Видавництво: ЦУЛ, 2006. - 784 с.
12. http://p-p.com.ua/articles/9659.
13. http://news.tochka.net автор Віра Карпінська.
