ругою основною рушійною силою конфлікту - був економічний інтерес, пов'язаний з контролем над розподілом енергоресурсів Каспійського регіону. Вибух заморожених конфліктів в Південній Осетії і в Абхазії вніс корективи до поставок каспійських енергоносіїв. Вже через декілька днів після початку конфлікту в Південній Осетії Казахстан призупинив експорт нафти через Грузію.Ключова мета США - Іран, тому що отримавши Іран, США не тільки взяли б під свій контроль величезні вуглеводневі запаси цієї країни, але це ще можливість впливати на енергопостачальників Грузію - Вірменію -Азербайджан, через які можна впливати на Іран і Туреччину, чинити вплив на країни Східної Європи, в тому числі і Україну.У будь-якому випадку конфлікт на Кавказі породив сприятливі наслідки для енергетичних інтересів і Росії в цьому регіоні. Має він свої наслідки і для України. У сфері нафти продемонстрована вибухонебезпечність і нестабільність Кавказу ставить під сумнів надійність Євроазіатського нафтотранспортного коридору в цілому. В газовій сфері ситуація для України є двоякою.На нашу думку, перерозподіл впливу на постачання енергоносіїв, не вперше вже стає причиною виникнення міждержавних конфліктів, у тому числі і воєнних. В даному випадку попри всі причини, які розглядалися, і всі думки, які ми аналізували, головною рушійною силою російсько-грузинського конфлікту залишається економічний інтерес в сфери нафтодобування.
Розділ 3. Наслідки російсько-грузинської війни для міжнародної політики та українсько-грузинських відносинМіжнародна спільнота, безумовно, схиляється на сторону Грузії. Це видно з рішень ООН, яка відхилила пропозицію Росії з відповідною заявою щодо Грузії як агресора. Також це видно й по ЄС. Провідні країни ЄС, наприклад, Німеччина, Франція, Польща осудили військові дії Росії. Позиція США теж відома. Президент Буш оцінив військові дії Росії як неадекватні.Усі факти говорять про те, що міжнародна спільнота стоїть на боці грузинської сторони. Хоча Грузія сама вдалася до власне силових методів за прикладом того, як це намагалася робити Росія з Чечнею. Тобто щодо силових методів Грузія деякою мірою уподібнилася Росії.Країни ЄС вели політику, спрямовану на мирне врегулювання всіх проблем, пов'язаних з Грузією. Ні Німеччина, ні Франція, ні інші країни ЄС, як і країни НАТО, жодних вказівок Грузії дати не могли, бо політика цих організацій є прямо протилежна тому, що зараз відбувається. Наскільки Франція та Німеччина були чутливими до російських інтересів, ми це побачили на Бухарестському самміті НАТО. Малоймовірно, аби США підштовхнули Грузію до війни з Росією [13].Очевидно, що в Тбілісі була певна мотивація, аби вдатися до таких крайніх заходів. Не думаю, що в Грузії ніхто не усвідомлює того, що застосування сили проти Південної Осетії наштовхнеться на війну з Росією. Це було досить легко прогнозувати. Але, очевидно, обставини були такі, які змусили Грузію піти на такий надзвичайно ризикований крок з точки зору наслідків для самої Грузії.Для Росії це дуже добра нагода, тому що в силовому варіанті вона однозначно переважає. Це дасть тепер Росії підставу говорити, що російські війська звідти не підуть. Там постійно перебуватиме кілька воєнних гарнізонів. Таким чином, Грузія втратить будь-який вплив на ті території. А що найважливіше, втратить можливість політичного врегулювання конфлікту в Південній Осетії. Хоча, на відміну від Абхазії, у Південній Осетії залишалася велика кількість етнічного грузинського населення. А це залишало певні сподівання на вирішення конфлікту мирним шляхом [18].Але сталося так, що конфлікт із грузинсько-осетинського перетік у війну між Грузією та Росією. А війна - це не лише кулі, вибухи і все, що пов'язане з фізичним застосуванням, але це також і ідеологічна війна. Звичайно, російські ЗМІ ведуть таку інформаційну, ідеологічну війну, спрямовану на те, аби дискредитувати прихильників Грузії. З іншого боку - виправдати власні дії. Тому антиамериканські заяви в Росії - це не інакше як інформаційно-пропагандистську війну.Війна не може не залишити після себе наслідків, а конфлікт такого роду як цей, який торкнувся далеко не тільки внутрішньої політики, а і світової, багато чого змінив у політичних, економічних відносинах між країнами [20].В першу чергу треба зазначити, що визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії супроводжувалося готовністю Москви до конфронтації із Заходом, - це проявилося у тимчасовій відміні деяких угод, пов'язаних із вступом у СОТ, обмеженні співпраці із НАТО, гострій риториці. Вже тепер видно наслідки цих дій у російському, регіональному та глобальному вимірах.Найбільш суттєві наслідки стосуються СНД, оскільки Росія продемонструвала рішучість та власні можливості (включно із застосуванням сили) у захисті своїх впливів у цьому регіоні. Відтак, можна сподіватися значного зростання тиску на держави СНД, аби вони поважали російські інтереси. Російсько-грузинський конфлікт також зменшив ймовірність отримання країнами ЄУ доступу до альтернативних джерел енергії з простору СНД. Глобальні ж наслідки, пов'язані зі зміною співвідношення сил, будуть розтягнуті в часі й залежатимуть від реакції західного світу та сприйняття Росії в незахідному світі [23, с. 24].Розглянемо насамперед наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики РФ. Передусім зауважено зміцнення позиції В. Путіна як російського лідера, спрямовані на послаблення позиції Медвєдєва. Що стосується економічної сфери РФ, то війна в Грузії матиме той наслідок, що в довготривалій перспективі збільшиться сприйняття економіки в Росії як засобу зовнішньої політики, зміцниться роль держави в економіці, а також очікується підпорядкування економічних інтересів політичним. Можна сподіватися зростання видатків на оборонний сектор, концентрації уваги влади на великому бізнесі, збільшення ризику для закордонних інвесторів. Крім того, Росія продемонструвала, що вступ до СОТ не є для неї престижною справою (їй не залежить на швидкому вступі до цієї організації).Як наслідок у зовнішній політиці можна визначати подальше зростання російського унілатералізму. Конфлікт також унаочнив, що Москва перестала вбачати престижною для себе участь в міжнародних організаціях (наприклад, G8 чи СОТ), натомість російська еліта більш престижним для себе вважає здатність діяти самостійно за американським зразком [29].Для регіону СНД конфлікт також матиме важливі наслідки, оскільки однією з причин війни в Грузії є прагнення Росії зайняти беззаперечну позицію в СНД і відтак обмежити західну присутність у цьому регіоні в політичній, економічній сферах та сфері безпеки. Цілі в регіоні СНД Росії поки що вдалося реалізувати лише частково. Кремль підтвердив, що має політичну волю та інструменти (в тому числі військові) для впливу на ситуацію в державах СНД, у той час, як останні не можуть розраховувати на серйозну підтримку з боку Заходу, зокрема на військове втручання. Кремль також підтвердив, що має волю і здатність, щоб у випадку потреби дестабілізувати ситуацію в окремих державах СНД, що може призвести до ескалації локальних конфліктів і паралічу ключової енергетичної інфраструктури. Наслідком російської збройної інтервенції в Грузію слід також вважати продовження і de facto узаконення військової присутності Росії в західній частині Південного Кавказу [29].Експерти стверджують, що поки рано оцінювати, якою мірою держави СНД вирішать обмежити свою співпрацю із Заходом і більше зважати на російські інтереси. Досі ці країни намагалися зберігати нейтральну позицію, запевнюючи Росію у своїх позитивних намірах. При цьому відсутність рішучих дій з боку Заходу буде інтерпретовано як слабкість.Якщо говорити про енергетичний вимір, то, конфлікт відбився і на Кавказі, і на Центральній Азії. Війна показала реальність загрози стабільності й безпеки транспортування енергетичної сировини через Грузію. Вона також показала, що Росія має реальні засоби впливу на транспортування енергетичної сировини через Південний Кавказ. І хоча Росія на цьому етапі не наважилася їх застосувати, вона може заблокувати зростання значення цього транзитного каналу. Це може також призвести до зменшення значення Заходу і зростання значення Китаю в нафтово-газових секторах держав регіону (підписання договору Китай-Туркменістан про продаж додаткових 10 млрд. кубометрів) [30].Енергетичний аспект конфлікту на Кавказі зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону та має наслідки для України, яка є і прагне залишатись важливим потенційним транзитером каспійських і центрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу.Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії.Наміри Росії вирішити ці проблеми в Чорноморсько-Каспійському регіоні існували задовго до конфлікту з Грузією. Саме тому Росія запропонувала і вживає активних кроків із створення нових енерготранспортних коридорів, до яких слід віднести газопроводи «Північний потік» і «Південний потік», нафтопроводи Бургас - Александруполіс і БТС-2.Однак, розвиток власних транспортних проектів не задовольняв Росію. Все більшу занепокоєність викликали обхідні і неконтрольовані нею шляхи поставок енергоносіїв, починаючи від газопроводу Баку - Тбілісі - Ерзурум та нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейран, до перспектив створення газопроводу Набукко та використання нафтопроводу Одеса-Броди і нафтопроводів Грузії для збільшення обсягів транспортування каспійської нафти до Європи [1, с. 150].Ці проблеми загострювались на фоні ресурсного дефіциту Росії - зростання обсягів видобутку нафти в Казахстані та газу в Туркменістані і збільшення перспектив перетворення Азербайджану на головного транзитера в Каспійському регіоні.Не слід виділяти енергетичний фактор як головну причину поведінки Російської Федерації в конфлікті довкола Південної Осетії і Абхазії, але й відкидати його як другорядний не можна.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
