Міжнародна логістика як інструмент менеджменту зовнішньоекономічної діяльност

Міжнародна логістика як інструмент менеджменту зовнішньоекономічної діяльност

Міжнародна логістика як інструмент менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація міжнародних перевезень як основного елементу зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Законодавче регулювання міжнародних перевезень

1.2 Документаційне оформлення міжнародних перевезень

1.3 Посередницька діяльність в організації транспортно-експортних операцій

Розділ 2. Підприємство ТОВ «Співдружність» як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності

2.1 Загальна характеристика ТОВ «Співдружність»

2.2 Менеджмент ТОВ «Співдружність»

2.3 Відділ логістики та його роль в ТОВ «Співдружність»

Розділ 3. Розробка рекомендацій щодо вдосконалення логістичних операцій на підприємстві ТОВ «Співдружність»

3.1 Визначення слабких сторін та недолік в процесі логістичного менеджменту ТОВ «Співдружність»

3.2 Розробка можливих рішень для подолання проблем у сфері логістики в ТОВ «Співдружність»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розвитку господарства для підприємств України виникає гостра необхідність звернути серйозну увагу на оптимізацію своєї діяльності, оскільки у все більшому ступеню в країні укоріняються принципи ринкової економіки, посилюється конкуренція. У цьому контексті особливого значення набуває створення систем, які дозволяють підвищити ефективність управління матеріальними потоками, що покращує всю господарську діяльність. Резерви підвищення конкурентоспроможності у сфері виробництва для багатьох українських підприємств, практично вичерпані. Тому необхідно більше уваги приділяти оптимізації процесів, пов'язаних з сферою звернення. В цілому, цю проблему можна визначити як формування конкурентних переваг через скорочення логістичних витрат і поліпшення якості обслуговування на основі створення ефективно функціонуючих логістичних систем.

Успішно працююче підприємство як один з аспектів своєї стратегічної діяльності обов'язково ставить питання про вихід на зовнішні ринки. Тим більше в епоху глобалізації світової економіки, яка характеризується утворенням єдиного загальносвітового економічного простору і створенням єдиного ринку виробництва і розподілу матеріальних благ. Поява і швидкий розвиток міжнародних логістичних систем (МЛС) є проявом глобалізації, процесу, найпрямішим чином що зачіпає українську економіку і господарську діяльність українських підприємств.

Але виходити на міжнародні ринки з архаїчними уявленнями, методами і способами здійснення логістичних операцій -- свідомо приректи себе на невдачу. Правильне формування і подальший розвиток логістичних систем на основі впровадження міжнародних стандартів функціонування логістики є заставою успішної діяльності на світових ринках і інтеграції російських підприємств в сучасну структуру світової економіки.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є дослідження міжнародної логістики як інструмента менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:

розглянути організацію міжнародних перевезень як основного елементу зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

дослідити діяльність підприємства ТОВ «Співдружність» як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності;

визначити слабкі сторони та недоліки в процесі логістичного менеджменту ТОВ «Співдружність»;

розробити можливі рішення для подолання проблем у сфері логістики на в ТОВ «Співдружність»

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають при здійснені зовнішньоекономічної діяльності підприємством.

Предметом дослідження є діяльність ТОВ «Співдружність» в сфері організації міжнародних перевезень.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту.

Розділ 1. Організація міжнародних перевезень як основного елементу зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Законодавче регулювання міжнародних перевезень

Керівною в системі джерел є Конституція України, яка має вищу юридичну силу і виступає як юридична база поточного законодавства. В Конституції України законодавчо закріплені основи державного й суспільного ладу, права та обов'язки громадян, усіх суб'єктів права власності і господарювання. Регламентуються основні засади управління державою, об'єктами державної власності, проведенням економічної, фінансової, цінової політики, а також природокористуванням. Зазначені положення є визначальними для правового регулювання діяльності з надання транспортних послуг.

Закони, що видаються в порядку поточного законодавства, регулюють різні сторони транспортних суспільних відносин. Базовим виступає Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. Він визначає правові, економічні, організаційні й соціальні основи діяльності транспорту. Разом з тим видається і на цей час є чинними ціла низка законів, що регулюють відносини у конкретних транспортних підгалузях. Це Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 p., який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишнього природного середовища. Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р. визначає правові, помічні й організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту. Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р. визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування. Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від жовтня 1998 р. встановлює правові та організаційні основи функціонування єдиної транспортної системи в особливий період виходячи з положень законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про транспорт», «Про оборону України» та інших актів з питань мобілізації. Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р. визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. Визначає правові засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. визначає засади організації та експлуатації автомобільного транспорту.

При розробці законодавства про торгівлю різних країн часто використовуються типові правила, розроблені міжнародними неурядовими організаціями. Для автомобільних і залізничних перевезень велике значення має проект правил про відповідальність операторів транспортних терміналів, розроблений в ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, які містять правила про автомобільні перевезення, варто згадати Конвенцію 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів, сьогодні вона діє у редакції від 5 липня 1978 р. До певної міри норми цієї Конвенції мають риси наступності щодо норм Конвенції про шляховий рух від 19 вересня 1949 p. Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів була прийнята з метою уніфікації умов, що регулюють міжнародне перевезення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які застосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується:

По-перше, до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами, напівпричепами тощо.

По-друге, до будь-якого сплатного договору перевезення вантажів, коли місце прийняття вантажу до перевезення та місце доставки вантажу значиться у різних державах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції.

По-третє, до перевезень вантажів державами, оптовими установами й організаціями, а також до випадків, транспортний засіб з вантажем (без його вивантаження) та частину шляху морем, залізницею, внутрішнім вод-повітряним шляхом. Якщо втрата чи пошкодження або прострочення доставки мали місце під час перевезення видами транспорту й не були викликані дією діяльністю авто перевізника, його відповідальність регламентують норми зазначеної Конвенції

Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранспортного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками.

Для України також чинними є наступні законодавчі акти ЄС:

§ Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про шляховий рух 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 7 червня 1979 p.;

§ Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 3 серпня 1979 p.;

§ Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 p., схвалена Україною 9 листопада 1982 p., чинна для неї з 29 березня 1983 p.;

§ Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р. до Європейської угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалений Україною 15 березня 1984 p., чинний з 9 травня 1985 p.

З багатьма державами Європейського Союзу Україна уклала двосторонні договори. Одним з документів, що дає право виїзду на територію європейських країн, є страховий поліс «Зелена карта».

Це документ, що підтверджує страхування громадянської відповідальності власника (водія) транспортного засобу перед третіми особами, у випадку нанесення збитків при керуванні транспортним засобом на території країни, що входить в систему «Зелена карта». Це означає, що у випадку дорожньо-транспортної пригоди за кордоном, з вини прибувшого водія кому-небудь нанесені збитки, вони будуть відшкодовані тією страховою компанією, що видала винуватцю аварії поліс «Зелена карта».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5