Механізми корпоративного управління в транснаціональних корпораціях
p align="left">- ТНК має доступ до більшого спектру та обсягу матеріальних ресурсів у порівнянні компаніями, які діють лише на національному ринку;- ТНК отримала можливість оптимального розміщення підприємства з урахуванням національних особливостей кожного з ринків, на якому вона функціонує;
- ТНК має можливість ефективного використання фінансових ресурсів та фінансових потоків у зв'язку із доступом до фінансових ринків країн усього світу;
- ТНК має можливість отримання накопиченого національними ринками досвіду, завдяки практично необмеженому доступу до необхідних трудових ресурсів [29, с.34].
Проте, такі можливості породжують певні питання щодо їх оптимального використання для досягнення конкретних цілей. Із розвитком процесу глобалізації та поширенням діяльності ТНК з'являється проблема управління, тобто проблема пошуку оптимального методу, форми та засобів, які забезпечили б повне та ефективне використання наявних ресурсів і можливостей. Для більш глибокого розуміння виведемо, що саме розуміється під поняттям “проблема управління”.
Управління можна розглядати як інтеграційний процес, за допомогою якого спеціалісти формують організацію шляхом постановки цілей та розробки засобів їх досягнення. Ще одна думка говорить про те, що управління - вплив суб'єкта на об'єкт для досягнення певної мети.
Отже, ефективне використання функції управління сприяє досягненню основних цілей корпорації, таких як підвищення ефективності функціонування корпорації, тобто дозволяє максимізувати прибуток, забезпечити довгострокове зростання продуктивності компанії, використати переваги, які притаманні даній формі господарювання.
Проте необхідно відрізняти управління ТНК та корпоративне управління ТНК.
На даний момент не існує єдиного, універсального визначення поняття «корпоративне управління». Наприклад, за визначенням ОЕСР, корпоративне управління визначають як систему, за допомогою якої керують та контролюють комерційною організацією. Дане визначення, на мою думку є вираженням погляду на управління за Месконом, Хедоурі. Її можна подати у вигляді наступної схеми (див. Рис. 1.1.):
Рис. 1.1. Цикл управління компанією
Також можна розглядати корпоративне управління як організаційну модель, за допомогою якої компанія надає та захищає інтереси своїх акціонерів, або як:
систему керівництва та контролю за діяльністю компанії
систему звітності менеджерів перед акціонерами
баланс між соціальними та економічними цілями, між інтересами компанії, її акціонерами та інтересами інших зацікавлених осіб
засіб забезпечення повернення інвестицій [12, с. 24-27].
Проте, на мою думку, дані визначення висвітлюють лише певну сторону діяльності корпорації і не розкривають усієї суті проблеми управління ними.
Згідно ж з визначенням Світового банку, корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативні положення та практику господарювання у приватному секторі, що дозволяє компанії залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і, таким чином, продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій [15, с.85-88].
Якщо виділяти корпоративне управління в особливий тип управління, особливості якого обумовлені специфікою корпорації в якості об'єкту управління, то можна визначити, що “управління, побудоване на пріоритетах інтересів акціонерів та їх ролі у розвитку корпорації, управління, що враховує реалізацію прав власності, що передбачує взаємодію акціонерів (корпоративні комунікації), побудоване на стратегії розвитку корпорації в цілому і, в кінці кінців, це управління, яке породжує корпоративну культуру, тобто комплекс загальних традицій, установок, принципів поведінки” [19, с.62].
Таким чином, корпоративне управління можна розглядати у широкому та вузькому значенні.
В широкому розумінні, система корпоративного управління включає в себе традиційні функції регулярного менеджменту (планування, організацію, мотивацію та контроль), а також управління організаційними змінами та урегулювання взаємовідносин бізнесу та найманих топ-менеджерів, акціонерів.
У вузькому розумінні, корпоративне управління зводиться тільки до останнього елементу (див. Рис.1.2.)
Рис. 1.2. Поняття корпоративного управлінняПроте, яке б не давалось визначення корпоративного управління, існує єдина мета, яка стимулює його впровадженню - це підвищення ефективності функціонування усієї корпорації.
До дослідження проблеми управління та корпоративного управління зокрема, вдавалися багато вчених. Проте пороговими по виділенню її в окрему сферу діяльності були розробки А.Берлі та Г.Мінза. У книзі “Сучасна корпорація та приватна власність” вони вперше детально вивчили проблему відокремлення контролю від власності у квазіподібних корпораціях[19, с.34]. Дослідження з корпоративного управління відображали еволюцію крупних інтегрованих структур, що і обумовлювало увагу, яку економісти звертали на дану проблему у 80-і роки - роки масових злиттів та поглинань, тенденцій до соціально орієнтованих норм в правових системах.
Нині роботи з корпоративного управління відображають домінування наступних теорій:
теорії співучасників (stakeholders theory), її суть пролягає у обов'язковій підконтрольності керівництва компанії усім зацікавленим сторонам, що реалізують прийняту модель корпоративних відносин
агентської теорії (agency theory), яка розглядає механізм корпоративних відносин через інструментарій агентських затрат
теорії порівняльного інституціонального аналізу, що засновується на вияві універсальних положень систем корпоративного управління при проведенні порівнянь між країнами [40, с. 42-44].
Сутність корпоративного управління неможливо розкрити не визначивши його учасників. Учасниками ж корпоративного управління є три основні групи осіб:
Компанія
Корпоративне управління охоплює відносини та сприяє пошуку балансу інтересів всередині компанії - між менеджментом, радою директорів та загальними зборами акціонерів
Акціонери
Корпоративне управління регулює відносини усередині цієї групи та забезпечує баланс інтересів різних груп акціонерів - власників контрольного пакету акцій та дрібних акціонерів, стратегічних та портфельних інвесторів
Зацікавлені особи
Зацікавлені особи (stakeholders) - особи, які здійснюють вплив на діяльність компанії чи залежать від діяльності компанії. Зацікавленими особами є: робітники, кредитори, клієнти, постачальники, місцева громада, державні органи та місцева влада. Взаємовідносини компанії із даною категорією учасників має важливе значення для визначення рівня корпоративного управління компанії [19, с.33-41].
Дані учасники здійснюють вплив на компанію, тобто приймають участь у її управлінні через органи управління. Оскільки досить часто корпорація (і, в тому ж числі, транснаціональна) по своїй структурі ототожнюється з акціонерним товариством, то можна виділити наступні органи управління:
загальні збори акціонерів - вищий орган товариства;
рада товариства (спостережна рада) - орган, що представляє інтереси акціонерів у перервах між проведенням загальних зборів і контролює діяльність виконавчого органу;
виконавчий орган - правління або інший орган, передбачений статутом. Правління керує поточною діяльністю товариства, представляє товариство у відносинах з третіми особами
ревізійна комісія - орган, який фактично не можна відносити до органів правління, але контролює фінансово-господарську діяльність [2, с. 15].
Порядок формування і діяльність цих органів контролюється і визначається законодавством країни, під юрисдикцією якої знаходиться та чи інша компанія.
Окрім учасників процесу корпоративного управління необхідним є визначення об'єкту корпоративного управління. Якщо розглядати процес управління компанією, то об'єктом у ній виступають окремі підрозділи і сама компанія. Якщо ж розглядати корпоративне управління транснаціональними корпораціями, то необхідно визначити певну особливість. Вона полягає у тому, що об'єктом управління виступають не лише функціональні підрозділи материнської компанії, а уся сукупність як залежних, так і незалежних між собою фірм, що входять до складу ТНК [2, с. 29].
Таким чином, сутність корпоративного управління у ТНК можна визначити як реалізацію циклу корпоративного управління для досягнення максимальної ефективності її діяльності і забезпечення найповнішого задоволення потреб його учасників у відповідності із певними критеріями та принципами управління.
Ще однією тенденцією останніх років стала зміна акценту в основних принципах діяльності крупних компаній, зокрема транснаціональних корпорацій. Якщо у сер. 90-х років основними з них була економія, гнучкість, маневреність, то на даний час головними серед принципів діяльності вважають орієнтацію на експансію та зростання. Для забезпечення виконання таких положень постало питання про пошук ефективних методів управління та координації роботи материнської та дочірніх компаній.
Виходячи з таких тенденцій, виникла об'єктивна основа для розробки загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які б давали гарантії потенційним інвесторам про надійність капіталовкладень та дозволили отримувати повну, ясну та об'єктивну картину про ефективність діяльності копаній, структуру власності, механізми і методи інвестування для забезпечення та досягнення основних завдань діяльності корпорацій.
