Ісламський фундаменталізм на Близькому Сход

p align="left">У 70-х роках помірковані фундаменталісти склали основу ісламського місіонерського руху «даава» (заклик), який діяв за межами існуючих офіційних релігійних центрів у більшості мусульманських країн. Окремі групи i місіонери стали поширювати літературу релігійного змісту, вести пропаганду фундаменталістських ідей, зокрема, діючи через широку мережу нелегальних мечетей та через благочинні організації Ислам в современной политике… -- С. 66. .

У політичному житті арабських країн «Брати-мусульмани» відігравали роль легальної опозиційної сили, групи тиску на державу, як це спостерігалося, зокрема, в роки правління А. Садата в Єгипті. Водночас траплялися випадки підтримки правлячого режиму з позиції ідеологічної та організаційної самостійності. Це характеризувало діяльність суданських «Братів-мусульман» в останні роки правління Д. Німейрі.

Незважаючи на існування в 70-х роках в арабських країнах Близького Сходу потужного крила поміркованого фундаменталізму, його активізація в цей час пройшла все ж таки під знаком радикальних фундаменталістських організацій. Це пояснюється перш за все особливостями ідеології ісламського екстремізму, які змушували проявляти значну активність та широко використовувати насильство і терор.

Ґрунтуючись на вже згадуваному принципі такфіру «войовничі» фундаменталісти проголосили, що сучасна держава в мусульманських країнах не має ісламського характеру, а політична еліта складається з «невірних i ворогів віри». Такфір по відношенню до держави вони виводили з 44 аяту, 5 сури Корану: «А хто не судить по тому, що зіслав Аллах, то це -- невірні.» Коран… -- С. 95..

Крім цього, С. Кутб у своїй концепції проголосив, що всі суспільства, які існують зараз на Землі, є суспільствами джахілійї, які не присвячують себе Аллаху, а отже, виступають проти його волі. Таким чином, невелика група «істинних мусульман» протиставляється решті світу i орієнтується, відповідно, на захоплення влади шляхом державного перевороту або громадянської війни. Як писав Кутб: «Може так статися, що вороги ісламу будуть вважати вигідним для себе не застосовувати жодних дій проти ісламу, якщо він залишить їх у спокої… Але іслам не може погодитись на це, хіба що тільки вони скоряться його владі… воістину в ісламу є право проявляти ініціативу…» Цит. за: Беляев И. Ислам: религия и политика // Диалог. -- 1990. -- № 6. -- С. 92..

Агресивність ісламського екстремізму, що поєднується з експансіонізмом, фактично, закликає йти завойовувати світ. Найкоротшим шляхом для досягнення своїх цілей екстремісти вважали такий засіб як політичне насильство. З цього відповідно i випливають ті стратегії боротьби, які використовували в своїй діяльності радикальні фундаменталістські організації. Перша стратегія, яка була застосована сирійськими групами в кінці 70-х -- на початку 80-х років, полягала в розв'язанні кампанії терору, котрий мав дестабілізувати правлячий режим i призвести до загального повстання. Друга, заснована на ідеях С. Кутба, передбачала створення общини «істинних мусульман», яка, зміцнівши, розпочне громадянську війну проти решти «невірного» суспільства. Третя, що використовувалась організацією «аль-Джихад» (Священна війна) у Єгипті, виходила з необхідності спочатку шляхом державного перевороту захопити владу, а вже потім зверху проводити тотальну ісламізацію суспільства.

Однак, як зазначає відомий російський історик -- арабіст Р. Ланда: «Відмінності в політичному забарвленні та спрямованості течій фундаменталізму не змінюють питання про його спільне (до певної міри) коріння i практично єдине походження у всіх країнах його розповсюдження.» Ланда Р. Исламский фундаментализм … -- С. 35.. Ця теза знаходить підтвердження при розгляді організаційної структури та соціальної основи фундаменталістських організацій.

Найбільш чіткою та розробленою була структура організації «Брати-мусульмани». Вона мала назву «система сімейств» i являла собою свого роду піраміду, основою якої були сімейства, що складалися з 10 членів. Чотири «сімейства» об'єднувалися в плем'я (ашіра). У свою чергу, п'ять «племен» складали «групу» (рахт), а п'ять «груп» об'єднувалися у «фалангу» (катіба), яка, відповідно, складалася з тисячі чоловік.

На чолі «Братів-мусульман» стоїть «верховний наставник». У 1971-1985 роках ним був Омар Тильмісані. Виконавчим органом при «наставнику» є «Генеральне бюро орієнтації», члени якого, числом 10-20 чоловік, призначалися ним самим. Після ХІ з'їзду (1974 р.) в «Генеральне бюро» увійшли, зокрема, Мухаммад Газалі, Юсуф аль-Кардаві, Саліх Ашмаві, Абд-ар-Рахман Халіфа. «Генеральна консультативна асамблея», що складається з 150 членів, володіє консультативними функціями i скликається раз в рік. Існує ще також цілий ряд допоміжних i технічних органів та служб Игнатенко А. Халифы без… -- С. 91..

Решта фундаменталістських організацій i груп мали в цілому схожу організаційну структуру. Це пояснюється перш за все тим, що більшість з них перебувала на нелегальному становищі, а значна їх частина історично походила від «Братів-мусульман».

Очолювали організації, як правило, харизматичні лідери, найчастіше творці-засновники. Для прикладу можна назвати єгипетську групу «ат-Такфір ва-ль-Хіджра» (Звинувачення в безвір'ї i відхід від світу), яка діяла в ІІ половині 70-х років. Керував нею одноосібно її засновник Ахмед Шукрі Мустафа. Проте, існували організації, де керівництво здійснювалось на колегіальних засадах. Так лідер «Муназзамат ат-тахрір аль-ісламій» (Організація ісламського визволення) Саліх Сірійя був головою неформальної виконавчої ради з 12 чоловік, i змушений був виконувати її рішення. Як правило, екстремістські організації складалися з ізольованих одна від одної груп, у кожну з яких входило не більше 10-11 чоловік. Часто ці групи, наслідуючи «Братів-мусульман», називалися «сім'ями». Кожна з них спеціалізувалася на певному виді діяльності: місіонерській, пропагандистській роботі, вербуванні нових членів, здійсненні терористичних актів або вуличних боях Коровиков А. Исламский экстремизм… -- С. 92..

Виходячи з даних про арешти, чисельність найбільшої екстремістської групи «Аль-Джихад» на початку 80-х років мала досягати 4 тисячі осіб. Решта єгипетських організацій налічувала від 100 до 1000 чоловік. Загальна кількість радикальних фундаменталістів у Єгипті на рубежі 70-х -- 80-х років -- обчислювалась в 10-20 тисяч, а кількість співчуваючих -- приблизно в 200 тисяч. Сирійських екстремістів налічувалося в цей час не менше 10 тисяч, а число співчуваючих -- не менше декількох сотень тисяч.

Розглядаючи віковий та професійний склад фундаменталістських організацій більшість вчених погоджується, що в 70-ті роки соціальною основою фундаменталізму була частина інтелігенції та середніх верств суспільства.

Дві третини членів «Муназзамат ат-тахрір аль-ісламій» та «Гамаат аль-муслімін» були вихідцями з сільської місцевості та невеликих містечок. Але на час вступу в організацію вони вже прожили певний час у великих містах. Близько 1/3 членів цих організацій належали до міських верств інтелігенції, торговців та державних службовців; їх батьки займали часто високе становище у суспільстві Менделл М., Мюллер З. Исламский фундаментализм в Египте. Социальные и социально-психологические аспекты / Мусульманские страны. Религия и политика (70-80-е годы). -- Москва: Наука, 1991. -- С. 87..

9/10 членів групи «Аль-Джихад» були молодші 30 років. А середній вік членів «ат-Такфір ва-ль-Хіджра», на час вступу в організацію, був 24 роки. Основну масу ісламських екстремістів складали студенти -- 40--50 %, як правило, з технічних вузів. На другому місті за чисельністю були інженери та люди вільних професій (лікарі, фармацевти, викладачі) -- 15--25 %. Решту частину складали військові, ремісники, державні службовці, дрібні торговці (детальніше див. у додатку № 2).

Професор соціології Американського університету в Каїрі Саад ед-Дін Ібрагім на основі конкретних соціологічних досліджень склав психологічний портрет типового фундаменталіста: «Середній вік члена організації складає від 20 до 30 років, він є студентом університету або недавнім випускником… Його оцінки в школі були вище середніх. Його захоплюють дискусії, глибоко хвилюють політичні ідеї, він нетерпимий до інших точок зору i -- готовий застосувати насильство, якщо це необхідно для досягнення мети, яку він вважає шляхетною. Він хоче, щоб нафтові багатства Близького Сходу були використані в інтересах народів цього регіону. Більшість форм співробітництва з Заходом він вважає неоколоніалізмом. Він походить з середовища дрібних землевласників або середнього класу i любить досягати успіху у всіх починаннях. Як це не дивно, але частіше він має інженерну або наукову освіту, ніж гуманітарну. Не виступає проти сучасної техніки, але хоче встановлення контролю над її впровадженням, щоб уникнути порушення ісламських принципів.» Цит. за: Милославская Т. Деятельность «Братьев-мусульман»… -- С. 22. .

У 70-х роках -- на початку 80-х років діяльність ісламських фундаменталістів найбільшого розмаху набула в трьох близькосхідних країнах: Єгипті, Саудівській Аравії та Сирії.

Для єгипетських фундаменталістів початок 70-х років став новим етапом в їхній історії. Як зазначає польський вчений Й. Бєлявскі: «Після приходу до влади президента А. Садата 15 травня 1971 року в Єгипті наступив період значної лібералізації.» Bielawski J. Islam... -- S. 273.. I першим хто це відчув були «Брати-мусульмани».

Уже влітку 1971 року А. Садат встановив зв'язки з їхнім керівництвом, заявивши, що поділяє їх цілі у справі протидії «комуністичному атеїзму» та готовий до співробітництва з ними. Така позиція А. Садата пояснюється його прагненням знайти союзників у боротьбі проти з лівими силами, які на той час становили основну небезпеку для садатівського режиму.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12